- •§ 1. Предмет синтаксису
- •§ 2. Основні одиниці синтаксису
- •§ 3. Основні засоби вираження синтаксичних відношень
- •§ 4. Осііонііі напрями у вивченні українського синтаксису
- •§ 6. Синтаксичні відношення у словосполученні
- •§ 7. Типи зв'язку слів у словосполученні
- •§ 8. Класифікація словосполучень
- •§ 10. Структурна схема і парадигма речення
- •§ 11. Види синтаксичного зв'язку в реченні
- •§ 12. Типи речень у сучасній українській мові
- •II. На прощання
- •II. Крапелина доброти
- •§ 13. Поняття про члени речення як його складові елементи
- •§ 14. Підмет і присудок як головні члени речення
- •§ 15. Підмет і форми його вираження
- •§ 16. Присудок і форми його вираження
- •§ 17. Простий дієслівний присудок
- •§ 18. Складений дієслівний присудок
- •§ 19. Складений іменний присудок
- •§ 20. Складний присудок
- •§ 21. Координація присудка й підмета
- •§ 22. Другорядні члени речення і принципи їх класифікації
- •§ 23. Додаток
- •§ 24. Означення
- •§ 25. Узгоджене означення
- •§ 26. Неузгоджене означення
- •§ 27. Прикладка (апозиція)
- •§ 28. Обставини
- •§ 29. Загальні поняття про односкладні речення
- •Односкладні речення, головний член яких співвідносний
- •§ 31. Означено-особові речення
- •§ 32. Неозначено-особові речення
- •§ 33. Узагальнено-особові речення
- •§ 34. Безособові речення
- •§ 35. Інфінітивні речення
- •Односкладні речення, головний член яких співвідносний з підметом
- •§ 36. Поняття про односкладні речення, головний член яких співвідносний з підметом
- •§ 37. Номінативні речення
- •§ 38. Ґенітивні речення
- •§ 39. Вокативні речення
- •§ 41. Типи слів-речень
- •§ 43. Типи неповних речень
- •Список рекомендованої літератури
- •§ 44. Поняття про порядок слів
- •§ 45. Прямий і зворотний (інверсійний) порядок слів
- •§ 46. Синтаксичне й актуальне членування речення
- •§ 47. Прямий порядок слів
- •§ 48. Зворотний (інверсійний) порядок слів
- •Список рекомендованої літератури
- •§ 49. Поняття про просте ускладнене речення
- •§ 51. Засоби вираження однорідності
- •§ 52. Однорідні і неоднорідні означення
- •§ 55. Засоби вираження звертання
- •§ 56. Поняття про відокремлення
- •§ 57. Відокремлені означення
- •§ 58. Відокремлені прикладки
- •§ 60. Відокремлені додатки
- •§ 6І. Загальні поняття про вставні і вставлені конструкції
- •§ 62. Речення, ускладнені вставними конструкціями
- •§ 63. Речення, ускладнені вставленими конструкціями
- •Складне речення як синтаксична одиниця
- •§ 64. Поняття про складне речення
- •§ 65. Засоби поєднання частин складного речення
- •§ 66. Основні типи складних речень
- •§ 68. Засоби поєднання предикативних частин складносурядних речень
- •§ 69. Складносурядні речення з єднальними сполучниками
- •§ 70. Складносурядні речення з приєднувальними сполучниками
- •§ 71. Складносурядні речення з пояснювально-приєднувальними сполучниками
- •§ 72. Складносурядні речення з протиставними сполучниками
- •§ 74. Загальні поняття про складнопідрядне речення
- •§ 76. Принципи класифікації складнопідрядних речень
- •§ 77. Структурно-семантичні типи складнопідрядних речень
- •§ 78. Складнопідрядні речення з підрядними присубстаятивно-атрибутивними
- •§ 79. Складнопідрядні речення з підрядними займенниково-співвідносними
- •§ 80. Складнопідрядні речення з підрядними з'ясувальними
- •§ 81. Складнопідрядні речення з підрядними часу
- •§ 82. Складнопідрядні речення з підрядними умови
- •§ 83. Складнопідрядні речення з підрядними мети
- •§ 84. Складнопідрядні речення з підрядними причини
- •§ 85. Складнопідрядні речення з підрядними місця
- •§ 86. Складнопідрядні порівняльні речення
- •§ 87. Складнопідрядні речення допустові
- •§ 88. Складнопідрядні речення наслідкові
- •§ 89. Складнопідрядні речення з підрядними супровідними
- •Список рекомендованої літератури
- •§ 90. Загальні відомості
- •§ 91. Складні безсполучникові речення з однотипними частинами
- •§ 92. Складні безсполучникові речення з різнотипними частинами
- •§ 93. Розділові знаки у безсполучниковому складному реченні
- •§ 94. Загальні відомості
- •§ 95. Безсполучникові багатокомпонентні речення
- •§ 96. Складносурядні багатокомпонентні речення
- •§ 97. Складнопідрядні багатокомпонентні речення
- •§ 98. Конструкції з послідовною підрядністю
- •§ 99. Конструкції з супідрядністю
- •§ 100. Конструкції з послідовною підрядністю і супідрядністю
- •§ 101. Складні багатокомпонентні речення з різними типами зв'язку
- •§ 104. Пряма мова
- •§ 105. Непряма мова
- •§ 106. Невласне пряма мова
- •§107. Діалог
- •§ 108. Цитата
- •§ 109. Поняття про надфразну єдність, або складне синтаксичне ціле
- •§ 110. Засоби зв'язку між компонентами
- •§ 111. Структурні типи
- •Список рекомендованої літератури
- •§ 112. Пунктуація як система правил вживання розділових знаків
- •§ 113. Основні принципи української пунктуації
- •§ 114. Типи розділових знаків
§ 104. Пряма мова
Пряма мова—це точне відтворення чужого вислову зі збереженням його лексичних, синтаксичних та інтонаційних особливостей. Як правило, вона супроводжується словами автора, з яких стає відомо, хто, за яких обставин і в який спосіб висловив пряму мову.
Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, в середині її або після неї: Промовила конвалія: «.Прощай, гаю милий!» (Л. У.); «Вам здається, — обізвалася сусідка, — що тепер море, як синій птах». (М. К.); «А в нашій учительській роботі треба, щоб минули роки і десятиліття, поки стане людиною той, хто несміливо переступив поріг школи і вивів на папері олівцем перші палички і кружечки, написав перше слово», — думав про себе учитель (І. П.).
Слова автора при прямій мові є синтаксичним центром, що організовує конструкцію з чужим мовленням, засобом його уведення в розповідь. Пряма мова разом зі словами автора—особливий тип синтаксичної будови, близький до складного безсполучникового речення з різнотипними частинами, проте і
243
вони не становлять одного речення. Зв'язки прямої мови зі словами автора на письмі регламентуються спеціальними пунктуаційними правилами, а в усному мовленні — інтонацією.
Іншим засобом передачі чужого мовлення є непряма мова, в якій не зберігаються особливості мовлення мовця, а лише передається загальний зміст сказаного, причому ця передача змісту чужого мовлення здійснюється від особи автора.
§ 105. Непряма мова
Непряма мова — це чуже мовлення, введене автором розповіді в текст у формі з'ясувальної підрядної частини складнопідрядного речення. Вона не є самостійною синтаксичною одиницею, а разом зі словами автора становить складнопідрядне з'ясувальне речення, в якому головна частина — це слова автора, а підрядна — непряма мова. Отже, за цього способу передачі чужого мовлення, як і при прямій мові, синтаксичним центром є слова автора, які виступають у ролі головної частини складнопідрядного речення: Мати через пліт запитала сина, куди він збирався (М. С); Варвара спитала у начальника станції, чи можна послати радіограму в Москву (Л. П.).
Нерідко в усному і писемному мовленні пряму мову доводиться замінювати непрямою. У такому випадку утворюється складнопідрядне речення, до головної частини якого (нею, як уже зазначалося, є слова автора) за допомогою сполучників що, щоб, чи та сполучних слів займенниково-прислівникового походження приєднується підрядна частина, якою стає пряма мова. Пор.:
Пряма мова Непряма мова
Христя питає чоловіка: «Чи не Христя питає чоловіка, чи не
час уже обідати?» (П. М.). час уже обідати.
«Почали сіно возити Ь> — заці- Аркадій Петрович зацікавився,
навивсь Аркадій Петрович чи почали сіно возити. (М. К.)
«Справжня народна пісня, — М. Горький писав, що справж- писав М. Горький, — уміє го- ня народна пісня уміє говорити ворити від душі найпростіши- від душі найпростішими, а то ми, а тому красивими слова- му красивими словами, ми» (А. М.).
«Скиньте мого чемодана», — Скульптор сказав, не оберта-
сказав скульптор, не оберта- ючись до тачанки, щоб скину-
ючись до тачанки (О. Г.). ли його чемодана.
«Черниш, яке в нас сьогодні чис- Шкутильгаючи поруч, Сагайда
лої» — спитав похмуро Сагай- похмуро спитав Черниша, яке
до, шкутильгаючи поруч (О. Г.). сьогодні число.
244
Залежно від мети розповіді в оформленні непрямої мови бе руть участь різні з'ясувальні сполучники і сполучні слова: якщо чуже мовлення становить розповідне речення, то у формі непрямої мови воно оформлюється за допомогою сполучника що; якщо воно є спонукальним реченням, то непряма мова вводиться за допомогою сполучника щоб; якщо питальним, то для передачі його у формі непрямої мови потрібен сполучник чи (за відсутності питального слова) або відносні займенники та прислівники. Якщо пряма мова містить особові займенники й особові форми дієслів, то в непрямій вони вживаються з погляду автора розповіді, а не того, чиє мовлення передається.
У мові художньої літератури зрідка використовуються також конструкції з невласне прямою (або вільною непрямою) мовою, які передають чуже мовлення у поєднанні з авторським без помітної їх диференціації.