- •§ 1. Предмет синтаксису
- •§ 2. Основні одиниці синтаксису
- •§ 3. Основні засоби вираження синтаксичних відношень
- •§ 4. Осііонііі напрями у вивченні українського синтаксису
- •§ 6. Синтаксичні відношення у словосполученні
- •§ 7. Типи зв'язку слів у словосполученні
- •§ 8. Класифікація словосполучень
- •§ 10. Структурна схема і парадигма речення
- •§ 11. Види синтаксичного зв'язку в реченні
- •§ 12. Типи речень у сучасній українській мові
- •II. На прощання
- •II. Крапелина доброти
- •§ 13. Поняття про члени речення як його складові елементи
- •§ 14. Підмет і присудок як головні члени речення
- •§ 15. Підмет і форми його вираження
- •§ 16. Присудок і форми його вираження
- •§ 17. Простий дієслівний присудок
- •§ 18. Складений дієслівний присудок
- •§ 19. Складений іменний присудок
- •§ 20. Складний присудок
- •§ 21. Координація присудка й підмета
- •§ 22. Другорядні члени речення і принципи їх класифікації
- •§ 23. Додаток
- •§ 24. Означення
- •§ 25. Узгоджене означення
- •§ 26. Неузгоджене означення
- •§ 27. Прикладка (апозиція)
- •§ 28. Обставини
- •§ 29. Загальні поняття про односкладні речення
- •Односкладні речення, головний член яких співвідносний
- •§ 31. Означено-особові речення
- •§ 32. Неозначено-особові речення
- •§ 33. Узагальнено-особові речення
- •§ 34. Безособові речення
- •§ 35. Інфінітивні речення
- •Односкладні речення, головний член яких співвідносний з підметом
- •§ 36. Поняття про односкладні речення, головний член яких співвідносний з підметом
- •§ 37. Номінативні речення
- •§ 38. Ґенітивні речення
- •§ 39. Вокативні речення
- •§ 41. Типи слів-речень
- •§ 43. Типи неповних речень
- •Список рекомендованої літератури
- •§ 44. Поняття про порядок слів
- •§ 45. Прямий і зворотний (інверсійний) порядок слів
- •§ 46. Синтаксичне й актуальне членування речення
- •§ 47. Прямий порядок слів
- •§ 48. Зворотний (інверсійний) порядок слів
- •Список рекомендованої літератури
- •§ 49. Поняття про просте ускладнене речення
- •§ 51. Засоби вираження однорідності
- •§ 52. Однорідні і неоднорідні означення
- •§ 55. Засоби вираження звертання
- •§ 56. Поняття про відокремлення
- •§ 57. Відокремлені означення
- •§ 58. Відокремлені прикладки
- •§ 60. Відокремлені додатки
- •§ 6І. Загальні поняття про вставні і вставлені конструкції
- •§ 62. Речення, ускладнені вставними конструкціями
- •§ 63. Речення, ускладнені вставленими конструкціями
- •Складне речення як синтаксична одиниця
- •§ 64. Поняття про складне речення
- •§ 65. Засоби поєднання частин складного речення
- •§ 66. Основні типи складних речень
- •§ 68. Засоби поєднання предикативних частин складносурядних речень
- •§ 69. Складносурядні речення з єднальними сполучниками
- •§ 70. Складносурядні речення з приєднувальними сполучниками
- •§ 71. Складносурядні речення з пояснювально-приєднувальними сполучниками
- •§ 72. Складносурядні речення з протиставними сполучниками
- •§ 74. Загальні поняття про складнопідрядне речення
- •§ 76. Принципи класифікації складнопідрядних речень
- •§ 77. Структурно-семантичні типи складнопідрядних речень
- •§ 78. Складнопідрядні речення з підрядними присубстаятивно-атрибутивними
- •§ 79. Складнопідрядні речення з підрядними займенниково-співвідносними
- •§ 80. Складнопідрядні речення з підрядними з'ясувальними
- •§ 81. Складнопідрядні речення з підрядними часу
- •§ 82. Складнопідрядні речення з підрядними умови
- •§ 83. Складнопідрядні речення з підрядними мети
- •§ 84. Складнопідрядні речення з підрядними причини
- •§ 85. Складнопідрядні речення з підрядними місця
- •§ 86. Складнопідрядні порівняльні речення
- •§ 87. Складнопідрядні речення допустові
- •§ 88. Складнопідрядні речення наслідкові
- •§ 89. Складнопідрядні речення з підрядними супровідними
- •Список рекомендованої літератури
- •§ 90. Загальні відомості
- •§ 91. Складні безсполучникові речення з однотипними частинами
- •§ 92. Складні безсполучникові речення з різнотипними частинами
- •§ 93. Розділові знаки у безсполучниковому складному реченні
- •§ 94. Загальні відомості
- •§ 95. Безсполучникові багатокомпонентні речення
- •§ 96. Складносурядні багатокомпонентні речення
- •§ 97. Складнопідрядні багатокомпонентні речення
- •§ 98. Конструкції з послідовною підрядністю
- •§ 99. Конструкції з супідрядністю
- •§ 100. Конструкції з послідовною підрядністю і супідрядністю
- •§ 101. Складні багатокомпонентні речення з різними типами зв'язку
- •§ 104. Пряма мова
- •§ 105. Непряма мова
- •§ 106. Невласне пряма мова
- •§107. Діалог
- •§ 108. Цитата
- •§ 109. Поняття про надфразну єдність, або складне синтаксичне ціле
- •§ 110. Засоби зв'язку між компонентами
- •§ 111. Структурні типи
- •Список рекомендованої літератури
- •§ 112. Пунктуація як система правил вживання розділових знаків
- •§ 113. Основні принципи української пунктуації
- •§ 114. Типи розділових знаків
§ 34. Безособові речення
Безособові речення — це такі односкладні речення, головний член яких, не вказуючи на діючу особу, виражає дію або стан як незалежні від суб'єкта дії.
Порівняно з іншими односкладними реченнями, головний член яких співвідносний з присудком (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові), безособові речення значно різноманітніші як за граматичною структурою, так і за семантичними властивостями. Вони, за висловом В. В. Виноградова, творять «складну й строкату гаму перехідних типів від повної безособовості до безособовості удаваної або потенційної» (Русский язьїк. — М., 1972. — С. 329). Та й за частотою вживання безособові речення посідають перше місце серед усіх односкладних.
Однією з найхарактерніших особливостей граматичної семантики безособових речень є вивчення стихійності, невимушеності зображуваної ними дії чи стану, що виявляються в найрізноманітніших випадках, коли виражається дія (Починало вже дніти. — М. К.), фізичний і психічний стан людини й тварини (Йому хотілося малювати. — І. Ф.), стан навколишнього середовища (/ смеркає, і світає. — Т. Ш.) тощо. Не менш важливою є інша семантична особливість безособових речень, яка полягає в тому, що ознака, яка в них виражається, найчастіше є результатом дії неозначеної сукупності стихійних сил чи об'єктивних обставин: саме у безособовому реченні наголошується, що ця ознака не має безпосереднього зв'язку з якимось конкретним суб'єктом.
Безособові речення, маючи загальне типове значення — стан чогось або когось, дуже різноманітні за семантикою і розпадаються на низку різновидів:
безособові речення, що виражають стан природи або ото чення: Надворі стемніло (П. М.); Холодно надворі було (А. Т.); А навкруги було так гарно, так радісно (М. К.); Світало, як про їздили Вітрову Балку (А. Г.); Надворі вже зовсім розвиднілось (М. С); А тим часом весніє, весніє (О. Г.); Вечоріло. Над річкою покотився туман, похолоднішало. Незабаром і смеркне (О. Д.); Смеркалося. Огнем кругом запалало (Т. Ш.);
безособові речення, в яких виражена дія невизначеного діяча, стихійної сили тощо: Аж морозом сипнуло його поза спи ною (П. М.); Дідова оселя снігом прикрита, віконця замуровано
96
морозом, двері замело, забило (П. М.); Повіяло польовими пахощами (М. К.); Зашуміло, заклекотіло на сходах і внизу (А. Г.); Крізь щілини у стінах віяло прохолодою (Н. Р.); Сім погод надворі: сіє, віє, мутить, крутить, реве, зверху несе, знизу мете (Н. тв.);
безособові речення, що виражають фізичний і психічний стан людини: Не спалося. А ніч як море (Т. Ш.); По ночах йому не спалось (М. К.); Не їсться, не п 'ється і серце не б'ється (Т. Ш.); Йому хотілось гукнути на всі легені словами пісні (М. К.); Йому скрізь хочеться співать (О. Г.); Як гадалось, як снилось, як жда лось в поході (М. С); Мене то в огонь вкине, то морозом обсипле (П. М.);
безособові речення, що позначають стан, зумовлений відсутністю чогось або когось: / нема тому почину, і краю не має (Т. Ш.); Скрізь п 'ялись сосни, буків уже не було (М. К.); Мені вже бракує товариства людей (М. К.); З усіх країн найкраща країна — Юність. Але хто відплив від її сонячних берегів, тому назад нема вороття. Нема кораблів, нема таких бригантин, щоб туди повернули (О. Г.); Матері вдома не було (М. С); Сльозам немає влади, Нема закону, перешкод нема (М. Вінгр.); На труд тяжкий не вистачило рук (М. Стар.); У школі не вистачало дров,
. вугілля, не доставало столів і парт (Ю. 3.): Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема (В. Сос);
безособові речення, що означають дію неусвідомленої си ли: Не везе, брат, мені, ні в чому на світі не везеї (П. М.); Одначе куди їх понесло1} (О. Г.); Яким вітром принесло (О. Довж.); І ку лями косило нас (Б. О.);
безособові речення, що вживаються для передачі різних модальних значень (можливості, неможливості, різних нюансів необхідності, неминучості, бажаності тощо); Ні, мамо, неможна нелюба любить (Є. Г.); Треба всюди, люди добрі, приятеля мати (С. Р.); Йому не слід було дивитись (М. К.); Не годиться жури тися в пригоді такій (Л. У.); Нам треба голосу Тараса (П. Т.).
Чіткого розмежування між наведеними семантичними групами безособових речень немає. Очевидно, таких груп можна було б виокремити більше чи об'єднати деякі з них в одну. Остання група має таку структурну особливість: при предикативному прислівнику можна, треба тощо обов'язково стоїть інфінітив, який називає дію. Модальну оцінку цієї дії дає предикативний прислівник.
Головний член безособового речення може бути виражений: 1) безособовим дієсловом: Світало. По хатах де-не-де світилось (А. Г.); І світає й не світає (П. Т.); Тепер тобі одразу полегшає (О. Г.); Мело, крутило, скаженіло, огортаючи присмерком весь край (О. Г.); Надворі смеркало й сутеніло (І. Н.-Л.); Надворі посвітлішало (М. С.);
97
■г- 2) безособовим дієсловом на -ся (-сь): Йому хотілося малювати (І. Ф.); Вже трохи розвиднілось (М. К.); І не спиться, й не лежиться, і сон мене не бере (Н. тв.); Добридень, дівонько, чи добре ждеться? (Л. У.); Мріялось, гадалось в тихий яснодень
(П. У.);
особовим дієсловом, ужитим у значенні безособового: Дов кола мене гриміло, ревло, клекотіло, мов у котлі (І. Ф.); / трем тіло під місяцем золотою дорогою (М. К.); А згори сипле та сип ле, витрушує душу в дзвіночків, струже срібні дошки і свердлить крицю, плаче, голосить і сіє регіт на добре сито (М. К.); Надворі осінню пахне (П. М.); Пахло рибою і прив'ялими квітами, гуло ґедзями і дзвеніло мухами (Ю. 3.);
безособовими дієслівними формами на -но, -то: Ой, у полі . жито копитами збито. Під білою березою козаченька вбито. Ой убито, вбито, затягнено в жито, Червоною китайкою личенько накрито (Н. тв.); На галявині вже збудовано хату, засаджено городець (Л. У.); Роботу покинуто (М. К.); На сизих луках ско шено отаву... (М. Р.); Зал залито яскравим сліпучим світлом (Ю. Я.); Розгублено по кримських дорогах, скинуто в море грізну артилерію (О. Г.);
предикативними прислівниками на -о, -є, які можуть ужи ватися в поєднанні з допоміжними дієсловами було, стало, ро биться: Тяжко, важко сиротині, а ніхто не бачить (Т. Ш.); В повітрі тихо, холодно, морозно (П. М.); Маковейчику просто ро і легко на серці (О. Г.); У лісі стало ще тихіше... (М. С); Тісно стало в хаті од їхніх дужих плечей (Ю. Я.); Рибі добре і в синім Славуті (М. С);
предикативними прислівниками, співвідносними з імен никами жаль, шкода, гріх, сором, кінець, час тощо, які часто виступають у поєднанні з інфінітивом чи допоміжними дієсло вами: Та жаль маленьких діток стало (Т. Ш.); Шкода журити ся, молодичко (М. В.); А, мабуть, час, хлопці, й овець напувати (П. М.); Мені жаль його стало (А. Т.); Чогось стало шкода са моїсебе (О. Д.);
предикативно-безособовими словами треба, слід, можна, необхідно, доцільно, неможливо, несила тощо, що означають стан, в поєднанні з інфінітивом: Треба хазяїну на хутір виїзди ти (М. В.); Він вовк, він пан, йому не слід (Л. Г.); Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумати, що надворі не баби не, а справлене літо (І. Н.-Л.); Неможливо знищити того, кому симпатизує народ (О. Г.); Тої землі забути несила (С. К.);
8) заперечним словом нема {немає), а іноді й часткою ні (ані) в ролі сполучника, а також безособовими формами дієслова бути із заперечною часткою не часто в поєднанні з додатком у родовому відмінку: Де нема святої волі, Не буде там добра ніколи
98
(Т. Ш.); Немає там ні горя, ні зітхання (Л. У.); А в синка, бачу, нема любові до лісу, око в нього сліпе до дерева (М. С); Однак краю плавням не було (М. К.);
9) сполученням дієслова з модальним значенням та інфінітива: Доводилось вам коли-небудь польову кашу їсти? (П. М.); Часом їй доводилось продиратися через таку гущину, що вона ледве пролазила (М. К.); Доводилось і через болота брести, і в лісах ховатися (А. Ш.); Зверху твань встигло прихопити морозом (О. Г.).
Проте слід зазначити, що більшість безособових речень з інфінітивом у складі присудка містять чи допускають присутність додатка в давальному відмінку, хоч уживання його необов'язкове, бо нерідко ці речення характеризують обстановку безвідносно до якоїсь певної особи.
Безособові речення поширені у розмовному мовленні і в мові художньої літератури. Вони вживаються тоді, коли мовцеві важлива саме дія або її наслідок, а не діюча особа чи предмет. Тому їх зазвичай використовують в описах неусвідомлених, немотивованих станів або у випадках, коли хочуть наголосити на самій дії чи стані безвідносно до суб'єкта. У безособових реченнях дія або стан характеризується довільністю, неусвідом-леністю причин, що створює їх особливу семантико-стилістичну виразність.