Промисловість

1. Повільне формування фабрично-заводської проми­словості: 95 % підприємств буди дрібними (менше 5 робітників), на них працювало більш ніж поло­вина зайнятих у промисловості.

2. Повільна механізація промисловості: на Галичину припадало 5,5 % парових двигунів імперії.

3. Промисловий переворот затягнувся до середини. 80-х років XIX ст. — на 10-15 років довше, ніж загалом в імперії.

4. Українська промисловість не одержувала подат­кових преференцій, на відміну від центральних, районів, тому не витримувала конкуренції.

5. Занепад обробної промисловості (цукрової, тек­стильної, шкіряної, паперової).

6. Провідними галузями промисловості були лісо­пильне виробництво; нафтодобувна промисловість Дрогобицько-Бориславського нафтового району; солеварна промисловість (64% видобутку солі в імперії).

7. Перевага іноземного капіталу у великій та се­редній промисловості (австрійський, німецький, англійський, французький, бельгійський, ка­надський).

8. Низький рівень зарплатні (у 1,5-2 рази нижчий, ніж середній в імперії), високий рівень нещасних випадків на виробництві.

25. Національно-визвольний рух в Україні в 60 -90 – ті роки xiXст. Суспільно-політичне життя в Україні другої половини XIX ст. Національна політика царизму щодо України

1. Заперечувалося існування українського народу, українську мову оголошено говіркою російської. Історик М^Погодін доводив, що українського на­роду ніколи не існувало (1856 р.). Цю теорію спро­стували перший ректор Київського університету М. Максимович та М. Костомаров.

2. 1863 р. — видання таємного Валуєвського цирку­ляра(автор — міністр внутрішніх справ П. Валуєв):

• заявлено, що « малоруської мови не було, немає і не може бути»;

• призупинено видання шкільних і релігійних видань українською мовою.

Отже, метою циркуляра було не допустити поши­рення освіти серед селянства.

3. 1876Р. Видано Емський указ, який заборонив:

• друкувати будь-які книги українською мо­вою;

• ставити українські театральні вистави (заборо­ну знято у 1881 р.);

• влаштовувати концерти з українськими пі­снями;

• ввозити українську літературу, надруковану за кордоном, без спеціального дозволу;

• перекладати чужоземну літературу україн­ською мовою;

• викладати українською мовою в початкових 'школах.

Указ стримував розвиток української культури та призвів до тимчасової дезорганізації українського руху в Наддніпрянщині.

Як і в першій половині XIX ст., визвольний рух на українських землях був представлений російським, польським та українським напрямками.

Російський визвольний рух в Україні

1. 50—60-ті роки XIX ст . — діяльність радикальних різночинців, провідником яких став М. Чернишевський.

Радикалізм — політична течія, прихильники якої вимагали про­ведення демократичних реформ; для їх здійснення вони готові були до збройної боротьби проти влади. Різночинці — «люди різного чину і звання», вихідці з купецтва, міщанства, селянства, духовенства, чиновництва, які займалися | розумовою працею.

Мета:створення справедливого суспільного ладу на базі селянської громади й кооперативних майстерень.

«Земля і воля» (1861 р.), яка намагалася підняти селянське повстання, проте безуспішно. Національним питаннямне цікавилися, сподіваючись на відсутність національного гноб­лення в соціалістичному суспільстві. Проте ук­раїнці також брали участь у роботі «Землі і волі» (А. Красовський, А. Потебня).

2. 70—80-ті роки — діяльність народників(російські організації— «чайковці», «Земля і воля»).

Мета:розбудова соціалістичного суспільства.