2.Особливості історії становлення соц.Пс як окремої науки.

Античність- Арістотель і Платон визнач. осн.підходи до зв’язку «людина-соціальна група». Платон започатк. Соціоцентрійський підхід. Аріст.вважав,що психіка є ф-цією тіла. Арист. започатк. егоцетриський підхід («людина-соц.група»). В сер.ХІХст. розпоч. розвиток капіталіст. виробництва, відбув. міграція населення. Бурхливий розв. археології, мовознавства. Леві- Бруль «Про мислення людини». Тейлор»Культура первісного сус-ва». Морган «Пс.америк.індійців». В розв.соціологічної думки почин. виник.теорії, які намагаються використ. пс. механізми для пояснення природи соц.явищ (Пс.редукціоналізм). Теорія наслідування Г.Гарда:взаємодія 2-х індивідів,з яких один наслідує іншого.У США виник напрям соціології,який заснували Л.Уорд і Ф.Гідінг.

3.Становлення соц.Пс у вітчизн.Науці.

У становленні й розвитку вітчизняної соціальної психології можна відокремити такі періоди:•- зародження соціально-психологічних ідей у суспільних і природничих науках (цей час робляться спроби побудови системи соціально-психологічних поглядів, у 20-ті роки вийшла у світ низка публікацій з питань соціальної психології);•-відмежування соціальної психології від психології та соціології і перетворення її на самостійну галузь знання (кінець XIX ст. — початок 30-х років XX ст Особливу роль відігравали праці з вивчення структури дитячих колективів, стадій їхнього розвитку, психологічних проблем безпритульності)-стагнація соціальної психології (друга половина 30-х — 50-ті роки XX ст психологія характеризувалася як одна з гілок буржуазної психології, яка підмінює історичний аналіз суспільних явищ їх психологічним поясненням.);•-відродження соціальної психології та її подальший розвиток на основі соціалістичної орієнтації (друга пол. 50-х — кінець 90-х років XX ст В цей період встановлюються контакти із західною психологією, що сприяло ознайомленню вітчизняних учених із ситуацією, яка склалася в царині світової соціальної психології. Попри розмаїття думок у дискусії, що було пов'язане з участю в ній як психологів, так і соціологівїї результатом стало визнання соціальної психології як самостійної галузі наукових досліджень і навчальної дисципліни..); •-розвиток сучасної вітчизняної соціальної психології на основі нової соціально-економічної парадигми, суверенності, незалежності України.

34. Теорії та стилі лідерства .

Лідерство – це соц.-П процес в колективі чи групі, побудований на впливі особистого авторитету людини на поведінку їх членів.Інтерактивна теорія- лідером може стати будь-яка людина, яка займає відповідне місце в системі міжособистісних стосунків. Синтетична т. – (комплексна) – лідерство як процес орг-ії міжособист.стосунків у гр.,а лідер – суб’єкт управління цим процесом.Теорія рис підтримує ідею про те, що лідерство - феномен, народжений специфічними рисами лідера (харизма - обдарованість, яка виробляє особливе враження на людей). Ситуаційна теорія проголошує значимість ситуації в процесі висунення лідера. Ситуаційні теорії лідерства спричинили за собою розробку теоріі визначальної ролі послідовників. Лідер не може існувати без соціальної групи. У зв'язку з цим необхідно вивчати інтереси групи. У рамках теорії рис, ситуаційної теорії та теорії визначальної ролі послідовників була розроблена комплексна (реляційна) теорія лідерства, що включає в себе основні ідеї всіх трьох теорій. Лідерство розглядалося як ефект нереалізованих у соціальному житті деяких потягів людини (З. Фрейд). Стиль лідерства - це типова для лідера система прийомів впливу на членів групи (підлеглих або ведених). К. Левін виділив три стилі лідерства: Авторитарний проявляється в жорстких способах управління, керівник сам виробляє рішення, контролює і координує роботу підлеглих. Демократичний стиль відрізняється колегіальним обговоренням проблем в групі, заохоченням керівником ініціативи підлеглих. Ліберальнийстиль виражається в добровільній відмові керівника від управлінських функцій. Кожен стиль має свої переваги і недоліки. При авторитарному стилі якість рішень керівника залежить від інформації, якою він володіє. Однак керівник не завжди володіє достатньою інформацією для прийняття рішень. Авторитарний стиль передбачає чітке планування роботи, виконання всіх справ у відповідності з термінами. При демократичному стилі керівник має більше інформації про групових процесах, що полегшує прийняття рішень і робить їх більш адекватними. Однак саме прийняття здійснюється повільніше. Ліберальний стиль зустрічається рідше. При такому стилі група існує самостійно і сама визначає основні напрямки своєї життєдіяльності. Найбільш успішні лідери та керівники орієнтуються на всі три стилі в залежності від умов діяльності.