44.Проблема соціалізації ос-сті в соц.П.

Соц-ія- це процес входження індивіда в сусп-во , активне засвоєння ним соц. досвіду, соц. ролей, норм та цінностей, що необхідні для успішної життєдіяльності в певному сусп-ві. Деякі дослідн. вваж., що соц.-ія прох. не все життя, а охоплює лише якийсь період, необх.для становл.індивіда.Н.В.Андреєнкова виокремл.3 головні етапи соц-ії індивіда: первинну(соц-ю дитини),маргінальну(соц-ю підлітка), стійку(перехід від юності до зріості, 17-18до23-25р.). Дуже важко встановити початок вікового етапу так званої соціалізованої, зрілої особистості, зважаючи на те, що періоди її соціального дозрівання суттєво відрізняються навіть у межах однієї історичної доби. Соц-ію як єдиний процес подає Є.В.Соколов, виокремивши в ньому: гомінізацію (прилучення індивіда до роду); соц.адаптацію (означає стандартизацію мови, жестів, сприймання, морально-психологічних стереотипів, формув.соц.характеру, засвоєння символів, їх значень); енкультурацію (засвоєння класичної культурної спадщини, збагач. духовного світу ос-сті); інтеграцію ос-сті (розв.мотивів, інтересів, цінностей, формув.почуття відповідності між різними психічними процесами і станами). Форми соц.-ії: 1.соц.адаптація – це вид взаємодії особи з соц.середовищем. 2.інтеріоризація – це процес формування внутр. структури людської психіки. Процес соц-ії відбув.у конкретному середовищі, у сфері соц-ії. Сфери соц-ії – це середовище, в якому відбувався процес розширення та примноження соц.звязків індивіда зовнішнім світом. Є 3 сфери соц.-ії:д-сть, спілкування, самосвідомість. Стадії соц-ії –етапи, становлення ос-сті та засвоєння нею соц. досвіду. Андрєєва-3етапи соц-ії: до трудова (дит, підл,юн. вік); трудовуапов’яз. з етапом зрілості); після трудова(пов’яз.з реаліз.потенціалу людей пенсійного віку). Механізми соц-ії (чіткої класифікації не існує): наслідування, навіювання, переконання, зараження. За ознакою організованість-неорганізованість мех.поділ.на: цілеспрямовані (навч.вих.інструктаж); стихійні(лідерство, наслідування). За ознакою усвідомл.-неусвідомл.: усвідомлювані(переконання); неусвідомлювані(навіювання, наслідування, зараження). Соц-ія є складним цілісним процесом. Не засвоївши умов середовища, не утвердивши себе в ньому, не можна активно впливати на нього. Разом із тим засвоєння соц. досвіду неможливе без індивідуальної активності самої людини в різних сферах д-сті.

45.Проаналізувати сутність статусу особистості в системі внутрішньогрупових взаємин у групі.

Статус – місце індивіда в системі міжособистісних відносин у групі, суспільстві, його права, обов’язки, привілеї. За Шибутані розрізн.: пропоновані (національність, походження, місце народження); досягнені(освіта, професія). Статус буває: економічний, правовий, професійний, політичний, особистісний, заданий і досягнутий, формальний і неформальний, суб’єктивний і об’єктивний, психологічний і соціальний. Бажаний соц.статус забезпечується значною мірою завдяки власним особистісним якостям. Статус ос-сті завжди пов’язаний із ставленням до неї інших людей, які, з одного боку, визнають її права, а з іншого – очікують і вимагають виконання обов’язків у реалізації певних функцій , поведінки відповідно до соц. стану. Основними складовими статусу є: -престиж-міра визнання сусп-вом заслуг індивіда; це загальна громадська оцінка його сусп. вагомості. –авторитет –загально-визнаний вплив індивіда на займаній посаді, визнання за індивідом права на прийняття відповідного рішення в умовах спільної д-сті. Статус відображає визнання чи невизнання особи, повагу чи неповагу, симпатію чи антипатію до неї у групі, колективі, сусп.-ві. На рівні міжособистісного спілкування статус – це місце людини в системі її зв’язків, з іншими людьми, тобто показник соц-псих. властивостей ос-сті як об’єкта комунікації й взаємодії в групі. Соціальний бік статусу постає як певна позиція ос-сті, що відображає систему вибіркового ставлення до людей, з якими вона взаємодіє в процесі спілкув., до груп та інших спільностей, соціальної системи.