114.Предмет виконання зобов’язання.

Предмет виконання зобов'язання - це та конкретна річ, робота чи послуга, яку згідно із зобов'язанням боржник повинен, відповідно, передати, виконати або надати кредиторові.

Оскільки предмет виконання залежить від конкретного виду зобо­в'язання, вимоги щодо нього визначаються умовами договору, нор­мами актів цивільного законодавства, що регулюють певні види зо­бов'язань. Правила щодо предмета виконання встановлені у главі 48 Цивільного кодексу лише стосовно грошових (статті 533-536) та аль­тернативних зобов'язань (ст. 539).

Предметом виконання грошових зобов'язань є певна грошова сума, що має бути сплачена: за будь-яким сплатним договором (ку-півлі-продажу, ренти, підряду тощо); за договором, предметом якого виступають безпосередньо гроші (позика, дарування тощо); за зобо­в'язанням з відшкодування недоговірної шкоди; за зобов'язанням, що виникає у зв'язку з набуттям та збереженням майна без достатньої правової підстави.

Грошове зобов'язання має бути виконане відповідно до вимог ст. 533 ЦК у гривнях. Це правило поширюється і на ті грошові зобо­в'язання, у яких був визначений його еквівалент в іноземній валюті

(ст. 524 ЦК). При цьому сума, що підлягає сплаті за такими зобов'я­заннями в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної ва­люти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встанов­лений договором, законом чи іншим нормативно-правовим актом. І тільки у випадках, передбачених законом, допускається викорис­тання іноземної валюти та платіжних документів у іноземній валюті при здійсненні розрахунків за зобов'язаннями на території України. Йдеться про Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему ва­лютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р.¹, що має силу закону.

Порядок здійснення таких розрахунків визначено Законом Украї­ни «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті» від 23 вересня 1994 рЛ

В умовах існування інфляційних процесів, з метою захисту майно­вих прав фізичних осіб-кредиторів, ЦК у ст. 535 передбачає можли­вість збільшення сум, що виплачуються їм за грошовими зобов'язан­нями, пов'язаними, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, чи вчиненням договору довічного утримання (догляду). Перелік цих зобов'язань, зазначених у ст. 535 ЦК, не є вичерпним, оскільки таке збільшення може мати місце також за іншими грошовими зобов'язаннями у ви­падках, передбачених договором або законом.

Підставою для збільшення сум, що виплачуються фізичним осо­бам, є збільшення встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. У разі його збільшення пропорційно мають зростати й суми, що виплачуються фізичним особам за зазна­ченими грошовими зобов'язаннями. Таке збільшення відбувається автоматично, без прийняття акта застосування права щодо конкрет­них фізичних осіб. У тих випадках, коли підставою виникнення гро­шового зобов'язання, за яким відбувається збільшення сум, що вип­лачуються фізичній особі, с договір, стороні, котра зобов'язана провадити ці виплати, надано право вимагати розірвання такого договору в суді, якщо вона доведе втрату нею вигоди, на одержання якої вона могла розраховувати при укладанні договору.

Виходячи з презумпції відплатносгі договорів (ч. 5 ст. 626), ЦК у ст. 536 закріплює загальне правило про сплату боржником у грошо­вому зобов'язанні процентів за користування чужими коштами, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Разом з цим сплата боржником процентів за грошовими зобов'язаннями є обов'язком боржника і у разі прострочення ним виконання грошо­вого зобов'язання (ст. 625 ЦК). Якщо юридична природа процентів, що повинні сплачуватися боржником у разі прострочення виконан­ня зобов'язання (ст. 625 ЦК), не викликає сумніву, оскільки йдеться про санкцію, особливий вид цивільно-правової відповідальності

за порушення грошового зобов'язання, то проценти, які боржник зо­бов'язаний, сплачувати за користування чужими грошовими кош­тами (ст. 536 ЦК), за своєю юридичною природою є не санкцією, а боргом. Це пов'язане з тим, що таке користування має правомір­ний характер.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншими актами цивільного законодавства. Так, якщо за договором позики розмір процентів не був визначений сторонами, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ст. 1048 ЦК). Це правило по­ширюється на кредитний договір (ст. 1054 ЦК) і закріплено стосовно договорів банківського вкладу (ст. 1061 ЦК).

На той випадок, коли сум переказаного боржником платежу недос­татньо для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі, ЦК у ст. 534 передбачає черговість погашення вимог за ним. У першу чергу відшкодовуються витрати, пов'язані з одержанням кредитором виконання. У другу - сплаті підлягають проценти та неустойка. І ли­ше у третю чергу сплачується основна сума боргу. Ці правила не ма­ють імперативного характеру, а тому зазначена черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням може бути змінена сторонами до­говору.

Необхідність закріплення спеціальних правил щодо виконання альтернативних зобов'язань пов'язана з наступним. Зазвичай, як вже зазначалося, предмет виконання зобов'язання є визначеним (кон­кретна річ, результат конкретної роботи, певна послуга). Оскільки у альтернативному зобов'язанні боржник має вчинити на користь кре­дитора одну з двох або декількох дій (ст. 539 ЦК), предмет його вико­нання є теж «альтернативним» (наприклад, або певна річ, або певна сума грошей). Конкретизація предмета виконання альтернативного зобов'язання здійснюється стороною, якій належить право його ви­бору. Таке право, якщо інше не встановлено договором, актами ци­вільного законодавства чи не випливає із суті зобов'язання або звича­їв ділового обороту, належить боржникові. Але можуть бути перед­бачені випадки, коли в альтернативному зобов'язанні право вибору предмета виконання належить кредиторові. Так, згідно зі ст. 678 ЦК покупець, якому за договором передано товар неналежної якості, має право вимагати від продавця пропорційного зменшення ціни або без­оплатного усунення в розумний строк недоліків товару чи відшкоду­вання витрат на усунення їх недоліків, а у разі, якщо має місце істотне порушення вимог щодо якості товару, покупець має право відмови­тися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми чи вимагати заміни останнього.

Отже, предмет виконання у альтернативному зобов'язанні оста­точно визначається особою, якій належить право його вибору.

Слід відрізняти альтернативні зобов'язання від факультативних. Якщо предмет виконання альтернативного зобов'язання конкретно невизначений, то у факультативному - він визначений (наприклад, річ, що підлягає передачі боржником кредитору). Але у ньому перед­бачено право боржника замінити предмет виконання при настанні певного юридичного факту (наприклад, у разі загибелі речі, визна­ченої індивідуальними ознаками) на інший, заздалегідь визначений предмет виконання (наприклад, певну суму грошей). При цьому згода на вказане кредитора не потрібна.

Отже, предмет виконання факультативного зобов'язання ви­значений, але він може бути замінений боржником на інший, за­здалегідь визначений предмет, у разі настання певного юридич­ного факту.

115.Субєкти виконання зобов’язань.

Важлива презумпція: всі зобов'язання визнаються особистими, тобто такими, що пов'язані із особистістю боржника чи кредитора (хоча наступна стаття містить протилежне правило, але тільки для боржника). Виконання зобов'язання іншою особою можливе лише, якщо це прямо передбачено до­говором або законом чи випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Так, в багатьох зобов'язаннях особисте виконання не впливає ні на характер, ні на якість пред­мету виконання, і кредитору байдуже, хто його здійснить (особливо в зобов'язаннях по сплаті грошових сум). Тут допускається покладання боржником виконання зобов'язання на третю особу. Так, дочірні підприємства через договори або вказівки в своєму статуті можуть приймати на себе виконання певних зобов'язань своїх підприємств-засновників. Сторони у зобов'язанні мають право вимагати доказів того, що зобов'язання виконуєть­ся належним боржником (чи його представник), а виконання приймається належним кредитором (чи уповноваженою на це особою).

Сторона, яка не звернулась з вимогою щодо доказів належності іншої сторони в зобов'язанні, несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги. Наприклад, при виконанні зобов'язання неналежному кредитору справжній кредитор ніякого задоволення від зобов'язання не отримує, тобто зобов'язання без подальшого схвалення кредитором вважається невиконаним, що викликає цивільно-правову відповідальність для боржника. Прийняття виконання зобов'язання у неналежного боржника для кредитора може тягнути за собою наслідки безпідставного набуття майна (ст.ст. 1212-1215 ЦК).  Виконання зобов'язання повинно бути проведено належним боржником і належному кредитору. З цього правила є декілька виключень, відповідно до яких замість боржника або кредитора у виконанні або ухваленні виконання може брати участь третя особа, тобто сторона, що не є учасником даного зобов'язального відношення. Боржник може покласти виконання обов'язку, який лежить на ньому, на третю особу (передоручення виконання), а кредитор має право доручити третій особі право прийняти виконання (переадресування виконання). Інститут передоручення виконання зобов'язання третій особі не новий для цивільного законодавства. Однак тепер він поширюється на будь-яке зобов'язання, а не тільки на до­говірне. Крім того, у коментованій статті міститься загальне правило про покладення ви­конання зобов'язання на третю особу без зазначення випадків, коли воно допускається, з одним лише обмеженням: якщо із закону, інших правових актів, з умов договору, його суті не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кре­дитор повинен прийняти виконання, запропоноване за боржника третьою особою. Переадресація виконання означає, що боржник має право виконати зобов'язання або кредитору, або особі, прямо вказаній кредитором. Ніхто не має права вимагати виконан­ня в свою користь, не маючи на те відповідних повноважень від кредитора. Якщо ж боржник здійснить виконання особі, яку він через які-небудь обставини вважав упов­новаженим кредитором на ухвалення виконання, то відповідальність за виконання зо­бов'язання неналежній особі повністю лежить на боржнику. На практиці досить часто трапляється збіг переадресації і передоручення виконання, наприклад, коли кредитор за одним зобов'язанням є боржником по іншому. У разі покладання кредитором за першим зобов'язанням на боржника обов'язку провести виконання третій особі, одночасно буде мати місце і передоручення виконання в другому зобов'язанні, де кредитор є боржником. Від передоручення і переадресування слід відрізняти заміну осіб у зобов'язанні. Якщо при передорученні боржник залишається суб'єктом зобов'язання і, відповідно, несе відповідальність за дії призначеного ним виконавця, при переадресуванні виконання кре­дитор також залишається суб'єктом виконання, і тому призначена ним третя особа пре­тензій до боржника пред'явити не може. У разі порушення зобов'язання іншою особою, на яку покладено виконання боржни­ком, обов'язок боржник повинен виконати сам. Тобто відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання у випадках покладення відповідних прав або обов'яз­ків на іншу (третю) особу несе та сторона, яка є учасником договору, якщо законодав­ством не передбачено, що ця відповідальність покладається безпосередньо на виконавця. Цим правилом законодавець закріпив необхідність реального виконання зобов'язання. Виконання обов'язку боржника третьою особою можливе і без згоди самого боржни­ка у разі небезпеки втрати цією особою права на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно.