48. Поняття та види строків позовної давності

Наділяючи суб´єктів цивільних правовідносин певними пра­вами та обов´язками, законодавець, водночас, піклується і про їх охорону. Проте державний захист деяких цивільних прав не є безстроковим.

Позовна давність - це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк протя­гом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.

Строки позовної давності мають загальний характер. Вони по­ширюються на всі правовідносини, крім випадків, передбачених законодавством. Норми, в яких містяться правила щодо позовної давності, складають самостійний цивільно-правовий інститут, який є однією із складових загальної частини цивільного права.

Строки позовної давності належать до строків, що встановлю­ються законом, але сторони за домовленістю можуть збільшува­ти їх. Позовна давність, встановлена законом, не може бути ско­рочена за домовленістю сторін (ст. 259 ЦК).

При порушенні суб´єктивного цивільного права особа може звернутися з позовом до суду за захистом. Необхідно розрізняти право на позов у матеріальному розумінні і право на позов у про­цесуальному розумінні.

У матеріальному розумінні право на позов - це право ви­магати від суду винесення рішення про захист порушеного суб´єктивного права і право отримати такий захист. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону можливості вима­гати примусового здійснення права через суд, але не позбавляє права звернутися за захистом до суду взагалі, оскільки для подачі позовної заяви до суду про захист порушеного суб´єктивного права законодавець ніяких строків не встановлює.

Право на позов у процесуальному розумінні - це право на по­дачу позовної заяви з метою захисту порушеного права, не обме­жене строками позовної давності. Вимоги щодо захисту поруше­ного права розглядаються судом незалежно від строку позовної давності, але закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідно­син. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Якби законодавець не обмежував можливість захисту поруше­ного права певним строком, це знижувало б дієвість матеріальної відповідальності за порушення договірних зобов´язань, створю­вало б перешкоди для розгляду справи по суті та встановлення істини, оскільки з плином часу докази втрачаються, зумовлюю­чи хиткість фактичних даних, оскільки вони завжди перебували б під загрозою оспорювання.

Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятками, передбаченими безпосередньо в ст. 268 ЦК України.

Так, позовна давність не поширюється:

-   на вимогу, що випливає з порушення особистих немайнових прав. Особливість особистих немайнових прав полягає в їх безстроковості, тому законодавець і не обмежує можливість їх захисту в часі. Винятки встановлені у ст. 7 ЦК України щодо вимог про спростування відомостей, які не відповідають дійс­ності і завдають шкоду інтересам, честі та гідності або діловій репутації громадян чи організацій та компенсації моральної шкоди. Для цих вимог строк позовної давності встановлено в один рік (ст. 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації»);

-   на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладів. Характер взаємовідносин, які виникають між клієнтом та банком, передбачає право клієнта в будь-який час вимагати повернення внесених грошових внесків. Застосування позовної давності в цьому випадку суперечило б суті укладеного контрагентами договору;

-  на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров´я або смертю. Водночас, такі ви­моги задовольняються не більш ніж за три роки, що передують пред´явленню позову;

-  на вимогу власника або іншої особи про визнання незакон­ним правового акту органу державної влади, влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким по­рушено його право власності або інше речове право;

-  на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до стра­ховика про здійснення страхової виплати (страхового відшко­дування);

-  на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здій­снює управління державним резервом, стосовно виконання зобов´язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв».

Законом можуть бути передбачені й інші вимоги, на які не по­ширюється позовна давність. Так, відповідно до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р. позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування радіаційної шкоди, заподіяної особі.

Не поширюється позовна давність на вимоги власника або ти­тульного володільця про усунення будь-яких перешкод у здійс­ненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення і не поєднані із позбавленням володіння (ст. 391 ЦК). Ці порушення носять триваючий характер. Наприклад, незаконне заселення приміщення, незаконне зведення споруд на земельній ділянці тощо, тому початок перебігу позовної давності весь час автоматично відсувається.

Види строків позовної давності. У цивільному праві засто­совуються два види строків позовної давності:

а) загальні; 6) спеціальні.

Загальні строки позовної давності поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк, або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.

Загальний строк позовної давності встановлений у три роки і не залежить від суб´єктивного складу відносин (ст. 257 ЦК).

Спеціальні строки позовної давності встановлені для окремих вимог, визначених законом, і ці строки, порівняно із загальни­ми, можуть бути або скороченими, або продовженими.

Скорочені строки позовної давності тривалістю в один рік по­ширюються на вимоги:

1)  про стягнення неустойки (пені, штрафу);

2)  про спростування недостовірної інформації, надрукованої у засобах масової інформації;

3)  про недоліки проданих речей;

4)  про переведення на співвласника прав та обов´язків покуп­ця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності;

5)  про розірвання договору дарування;

6)  до позовів, що випливають з перевезення вантажу, пошти і багажу;

7)  про оскарження дій виконавця заповіту.

Позовна давність у п´ять років застосовується до вимог про визнання недійсними правочину, вчиненого під впливом на­сильства або обману.

Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину (ст. 258 ЦК).

За деякими вимогами скорочені строки позовної давності вста­новлені в транспортному законодавстві. Так, відповідно до ст. 388 Кодексу торговельного мореплавства (КТМ) України до вимог, що виникають із договору морського перевезення вантажу, незалеж­но від того, здійснюється перевезення у каботажному чи закордон­ному сполученні, застосовується річний строк позовної давності.

Дворічний строк позовної давності застосовується до вимог, що виникають з договорів перевезення пасажирів і багажу, фрах­тування судна без екіпажу, фрахтування судна, буксирування, морського страхування, угод, укладених капітаном судна в силу наданих йому законом прав, здійснення рятувальних операцій (ст. 398 КТМ України).

У законодавстві передбачені й випадки, коли встановлено більш продовжений строк позовної давності порівняно із загальним строком. Так, ст. 76 Закону України «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку» передбачає, що право на подання позову про відшкодування радіаційної шкоди, заподія­ної майну чи навколишньому середовищу, діє протягом десяти років із моменту заподіяння шкоди.

49. Строки позовної давності встановлені законом, вони можуть бути збільшені за домовленістю сторін, укладеною в письмовій формі. Однак зазначене положення не надає сторонам права змінювати порядок видом обчислення позовної давності. Оскільки позовна давність є видом строків, то пр її обчислені використовуються правила ст.ст. 253-255 ЦК України. При цьому правило про обчислення позовної давності, яке сформовано у ч. 2 ст. 260 ЦК як імперативне. Тобто порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Оскільки позовна давність обчислюється роками, то при їх обчисленні використовуються правила про обчислення строків роками (ст. 254 ЦК). Позовна давність зупиняє перебіг у відповідний місяць і число останнього року строку о 24 годині. Якщо закінчення позовної давності припадає на вихідний, то у місті здійснення відповідної дії, днем закінчення строку є наступний за цим робочий день. Якщо закінчення позовної давності припадає на такий місяць, в якому не має відповідного числа, строк зупиняє перебіг в останній день цього місяця.

Стаття 267. Наслідки спливу позовної давності

1. Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. 2. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. 3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. 4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. 5. Якщо суд визнає поважними причини пропущенім позовної давності, порушене право підлягає захисту. 1. Коментована стаття закріплює загальні наслідки спливу позовної давності. Оскільки позовна давність є категорією матеріального права, її пропуск тягне відмову у позові, але не відмову у розгляді справи і прийнятті рішення по суті. Слід мати на увазі, що правила про позовну давність мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведене існування самого суб'єктивного права. Тому у випадках відсутності такого права або якщо воно ніким не порушується, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги. 2. Правила, що закріплюються в частині першій статті, що коментується, випливають з сутності поняття позовної давності, яке базується на тому, що закінчення строку позовної давності не спричиняє припинення самого права (крім випадків, прямо передбачених у законі). А оскільки право кредитора продовжує існувати, боржник не може вимагати повернення того, що він добровольно виконав по закінченні строку позовної давності. Майно, що передане на виконання зобов'язання по закінченні строку позовної давності, не визнається безпідставним збагаченням кредитора. 3. Частина третя статті, що коментується, передбачає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою однієї із сторін в спорі, тобто суд не має права застосовувати позовну давність за власною ініціативою. Стороною, що заявляє про закінчення строку позовної давності, як правило, виступає відповідач. Така заява може бути зроблена зацікавленою стороною на будь-якій стадії процесу до винесення рішення судом першої інстанції. Це означає, що посилання на пропуск строку, які не зроблені в суді першої інстанції, не допускаються на більш пізніх стадіях процесу, тобто при апеляційному та касаційному розгляді спору. 4. Заява сторони про закінчення строку давності підлягає перевірці судом з урахуванням всіх відповідних положень ЦК, зокрема, про початок перебігу, зупинення, перерву перебігу строку позовної давності. І тільки якщо суд переконається у пропущенні строку позовної давності, він виносить рішення про відмову у позові. 5. Остання частина статті, що коментується, передбачає можливість відновлення строку позовної давності судом, у разі якщо він визнав поважними причини пропуску такого строку. При цьому поважними причинами пропуску позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред'явлення позову стає неможливим або ускладненим. Якщо суд, господарський суд або інший орган, що розглядає спір, дійдуть висновку, що строк позовної давності пропущено з поважних причин, то вони повинні у своєму рішенні вказати відповідні мотиви на підтвердження своїх висновків. У тому ж випадку, коли ці органи не визнають ті докази, які наводить сторона на підтвердження поважності пропуску строку, в рішенні також повинні бути наведені мотиви, чому вони не визнані такими, що заслуговують на увагу.

Поновлення строків позовної давності

Якщо позивач пропустив строк позовної давності - це безу­мовна підстава для того, щоб залишити його позов без задово­лення. Але пропуск строку може мати місце за обставин, що не залежали від позивача і які, проте, не є підставою для зупинен­ня перебігу строків позовної давності. Тому було б несправедли­вим відмовляти позивачеві в захисті порушеного права з мотивів пропуску строків давності (ст. 267 ЦК).

За виняткових обставин суд може поновити пропущений строк позовної давності й захистити пропущене право.

У цивільному законодавстві України відсутній перелік таких поважних причин. Російський законодавець серед таких підстав називає тяжку хворобу позивача, безпорадний стан, неписьмен­ність (ст. 205 ЦК Російської Федерації).

У судовій практиці такими обставинами, як правило, визна­ються також неповноліття позивача за відсутності опікунів чи піклувальників, перебування в довготривалому закордонному відрядженні, у місцях позбавлення волі з наступною реабіліта­цією. За спорами з участю організацій - невстановлення відпові­дача у зв´язку з відсутністю маркування вантажу тощо.

Закінчення строку позовної давності позбавляє позивача пра­ва на позов у матеріальному розумінні, оскільки позивач втрачає право на примусове виконання зобов´язання порушником. Але боржник може виконати зобов´язання добровільно і після закін­чення строку позовної давності.

Боржник, який виконав зобов´язання після закінчення стро­ку позовної давності, навіть за умов, що він не знав про закінчен­ня строку позовної давності, не має права вимагати повернення того, що він виконав.

50. Відповідальність є одним із засобів впливу на учасників цивільних правовідносин, який визначається межами дозволеної та необхідної їх поведінки. Цивільно-правова відповідальність — це сукупність правовідносин, які виникають у зв’язку з покладанням на особу, винну у вчиненні правопорушення, негативних наслідків цього правопорушення, супроводжуваних осудом поводження правопорушника. Ознаки цивільно-правової відповідальності: 1)    державний примус, який полягає у реальному впливі на особу- правопорушника, а також у можливості (забезпеченні) примусового застосування заходів впливу; здійснюється уповноваженими на це державними органами, насамперед судом. 2)    суспільний осуд протиправної поведінки учасника цивільних правовідносин виражається у констатації факту вчинення правопорушення; 3)    результатом застосування цивільно-правової відповідальності завжди є покладання на правопорушника негативних наслідків. Специфічними ознаками цивільної відповідальності є її майновий характер; додатковість обтяження; відповідальність юридично рівних суб’єктів один перед одним; компенсаційний (еквівалентний) характер. Майновий характер відповідальності обумовлений насамперед предметом цивільного права, оскільки нормами останнього регулюються відносини, більшість з яких є майновими. Основною і метою (функцією) відповідальності у цивільному праві є відновлення порушеного суб’єктивного права. Покладання на особу цивільно-правової відповідальності означає виникнення у неї обов’язку майнового характеру, якого не було до вчинення правопорушення. Відповідальність проявляється у приєднанні до порушеного обов’язку додаткового обов’язку (у договірній відповідальності) або у встановленні нового обов’язку (у недоговірній відповідальності). Характерним для цивільно-правової відповідальності є те, що вона становить собою відповідальність одного учасника цивільних правовідносин перед іншим, тобто правопорушника (боржника) перед потерпілою особою (кредитором). За загальним правилом, обсяг цивільно-правової відповідальності відповідає розміру завданої шкоди. Принцип еквівалентності розмірів відповідальності та шкоди обумовлюється компенсаційним характером цивільно-правової відповідальності (ст. 623 ЦК), Винятків з цього принципу небагато, зокрема, правило про сплату штрафної неустойки за порушення зобов’язання (ст. 624 ЦК). Особливістю цивільно-правової відповідальності є ініціативний характер її застосування. Підставою її реалізації є виключно волевиявлення учасників правовідносин, зокрема, добровільне здійснення правопорушником свого обов’язку або вимоги потерпілого щодо примусового застосування мір відповідальності. Цивільно-правова відповідальність, як і будь-який інший вид юридичної відповідальності, виконує регулятивну, превентивну (попереджувальна), репресивну (каральну), виховну або стимулюючу і компенсаторно-відновлювальну (компенсаційну) функції. Цивільно-правова відповідальність є галузевим різновидом юридичної відповідальності. Відповідно, в інституті цивільної відповідальності реалізуються також і загальні функції юридичної відповідальності. Основна функція цивільно-правової відповідальності (як і будь-якої юридичної відповідальності взагалі) — превентивна, що полягає в осуді винного правопорушника. Каральна функція, як уже зазначалося вище, полягає в негативних наслідках для заподіювача — у зменшенні його майнових благ (у визначених випадках — у негативних наслідках морального характеру). Каральний вплив відіграє визначену роль виховного характеру і спрямований на те, щоб попередити у майбутньому можливість правопорушення. Покарання є не що інше, як заходи самозахисту суспільства проти порушення умов його існування, якими б не були ці умови. Реалізація виховної або стимулюючої функції залежить від умов настання цивільно-правової відповідальності. Характерною і специфічної для цивільно-правової відповідальності (визнаною усіма) є компенсаторно-відновлювальна (компенсаційна) функція. Відповідно до ст. 1193 ЦК України, розмір відшкодування збитків може бути зменшений залежно від майнового становища громадянина, що заподіяв шкоду. Виховна функція діє також у випадку застосування цієї норми, компенсаційна ж — відступає на другий план. Отже, до категорії принципів цивільно-правової відповідальності із перерахованого можна віднести: 1) принцип законності; 2) принцип повного відшкодування; 3) принцип реального виконання; 4) принцип поєднання особистих інтересів із суспільними.