58. Стаття 294. Право на ім'я

1. Фізична особа має право на ім'я. 2. Фізична особа має право на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції. 3. У разі перекручення імені фізичної особи воно має бути виправлене. Якщо перекручення імені було здійснене у документі, такий документ підлягає заміні. Якщо перекручення імені здійснене у засобі масової інформації, воно має бути виправлене у тому ж засобі масової інформації.

1. Ім'я фізичної особи є найдавнішим способом її індивідуалізації в суспільстві. Окрім цього ім'я визнається особистим немайновим благом фізичної особи (ч. 1 ст. 201 ЦК). Значення цього особистого немайнового блага в цивільному обороті полягає в тому, що фізична особа набуває прав та створює для себе цивільні обов'язки, а також здійснює ці права та виконує цивільні обов'язки під своїм іменем (ч. 1 ст. 28 ЦК). За своєю структурою ім'я складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. До речі, історично українцям ніколи не була властива така частина імені, як по батькові, наприклад, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа тощо. По батькові як структурна одиниця імені стала певним запозиченням з російської структури побудови імені. Окремо потрібно відмітити, що зазначення прізвища та ініціалів, які використовуються ніби для спрощення написання імені, інколи не може повністю ідентифікувати особу, чим створює певні проблеми, наприклад, при визначенні авторства за певними науковими статтями. 2. Право на ім'я фізичної особи є особистим немайновим правом, яке включає в себе таку низку прав: а) право володіти, користуватись і розпоряджатись своїм іменем; б) право вимагати від інших осіб звертатись до особи відповідно до її імені; в) право на псевдонім; г) право вимагати зупинити незаконне використання свого імені, а також будь-які інші його порушення. 3. Право на володіння власним іменем міститься в ч. 1 коментованої статті і включає в себе передбачену законом можливість фізичної особи бути носієм відповідного прізвища, ім'я та по батькові. При цьому потрібно зауважити, що реалізація цього права відбувається внаслідок реалізації батьками (усиновителями), опікунами, а в передбачених законом випадках також і органами опіки та піклування або ж судом іншого особистого немайнового права — права на присвоєння імені. Так, відповідно до ст. 144 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів громадянського стану і одночасно присвоїти їй прізвище, ім'я та по батькові. Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. У випадку, коли мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. При цьому батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ, наприклад, Карпенко-Карий, Мамин-Сибіряк тощо. Що ж стосується імені дитини, то воно також визначається за згодою батьків. Ім'я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір'ю дитини. При цьому дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько. Присвоюючи ім'я, батьки мають право використовувати ім'я, передбачене чи непередбачене Довідником власних імен, керуючись лише здоровим глуздом. Однак уявляється, що у випадку, коли батьки виявляють бажання присвоїти дитині певне "екзотичне" ім'я, Дазраперма, Плуг, Трактор, Усама Бен Ладен тощо, то органи опіки та піклування або ж суд може, використовуючи принцип розумності (п. 6 ч. 1 ст. З ЦК), відмовити батькам у реєстрації такого імені, керуючись при цьому інтересами дитини. По батькові дитини визначається за іменем батька. У випадку ж народження дитини жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком. Однак, згідно з Законом України "Про національні меншини в Україні", дозволяється громадянам, які дотримуються національних традицій і не мають звичаю фіксувати "по батькові", записувати у паспорті дитини лише її прізвище та ім'я. Якщо між батьками не досягнута згода щодо прізвища, імені та по батькові дитини, то цей спір може вирішуватись органом опіки та піклування або судом. Потрібно також відмітити, що фізична особа має право на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції. Під поняттям транскрибованого слід розуміти такий запис імені особи, який як читається відповідно до національних традицій, так і пишеться, наприклад, Анне Вєскі (а не Ганна Вєскі), Віктор Кот (а не Віктор Кіт), Пьотр І (а не Петро І), Єкатєріна II (а не Катерина II), Иляна Косиндзяна (а не Уляна Косиндзяна) тощо. Що стосується права на користування своїм іменем та права на його розпорядженням шляхом зміни, то це більш детально розглядається при коментуванні відповідно статей 295 та 296 ЦК. 3. Право вимагати від інших осіб звертатись до особи відповідно до її імені полягає в тому, що ніхто не має права на довільне спотворення в написанні чи вимові імені. Будь-яке спотворення, наприклад шляхом перекручування імені, є порушенням цього права. Потрібно звернути також увагу, що доволі часто відбувається спотворення імені шляхом неправильної постановки наголосу, тому вважаємо, що фізична особа при записі її імені у відповідних документах має право вимагати вказати правильний наголос в її імені, чим превентувати можливість відповідних зловживань із боку інших осіб. З метою захисту права вимагати від інших осіб звертатись до особи відповідно до її імені законодавець вводить таку гарантію, що у разі перекручення імені фізичної особи воно має бути виправлене. Коли ж перекручення імені було здійснено в документі, то такий документ підлягає заміні, а якщо перекручення імені здійснено в засобі масової інформації, воно має бути виправлене у тому ж засобі масової інформації. 4. Ще одним із прав, що складають зміст права на ім'я фізичної особи, є право на псевдонім. Сьогодні право на псевдонім регламентується Законом України "Про авторське право і суміжні права", яким передбачено можливість користування псевдонімом лише для авторів творів у галузі науки, літератури і мистецтва. Однак потрібно зауважити, що псевдонім автора, як і будь-який інший псевдонім (наприклад, псевдоніми співаків, акторів, ведучих теле-, радіопрограм, тощо), повинен підлягати всім видам захисту, якими користується офіційне ім'я. Адже псевдонім, як і ім'я, є засобом індивідуалізації особи, але лише у певній сфері діяльності. Саме тому, що псевдонім виконує ті ж функції, що і ім'я, йому необхідно забезпечити належний захист. Звичайно, необхідно встановити певні межі щодо використання псевдоніму, наприклад: а) псевдонім повинен реально індивідуалізувати його носія; б) поряд з уживанням псевдоніма не потрібно вказувати справжнього імені особи; в) користування псевдонімом має бути не заборонено законом; г) псевдонім повинен не збігатися з офіційним ім'ям третьої особи, якщо ця особа займатиметься тим же видом діяльності, що і носій псевдоніма, оскільки це призведе до змішування осіб. 5. Ще одним правом є також право вимагати зупинити незаконне використання свого імені. Під поняттям "незаконне використання імені" слід розуміти будь-яке порушення чи оспорення права на ім'я. При цьому відповідно до форми порушення слід застосовувати відповідну форму правового захисту. Однією з форм захисту свого імені від незаконного носіння його іншою особою є пред'явлення паспорта або іншого посвідчення особи (посвідчення водія, посвідчення інваліда, учасника бойових дій тощо) як ідентифікуючого документа. Зрозуміло, що даний спосіб захисту більше спрямовується на ідентифікацію особи, проте внаслідок цього можна опосередковано захистити і право на ім'я цієї особи.