Це цікаво

В Альпах між Швейцарією та Австрією розташована карликова держава Європи — Ліхтенштейн. Площа її території становить всього 160 км , і чисельність населення станом на 19995 р. — 30 тис. осіб. Ця конституційна монархія перебуває у митному, валютному й дипломатичному союзі із Швейцарією. За обсягом ВНП на душу населення Ліхтенштейн належить до найбагатших країн світу. За показником насиченості промисловості на 1 км кв. князівство займає перше місце в Європі. Тут зареєстровано кілька десятків тисяч іноземних фірм та банків, що дає в бюджет до третини надходжень. Інші важливі джерела надходжень — ви­пуск поштових марок і туризм.

Андорра — карликове князівство, розташоване між Францією та Іспані­єю. Площа країни 467 км кв., а населення— 70 тис. осіб (1995 p.). Осно­вою економічного благополуччя країни є туризм та мито за продаж споживчих товарів, що ввозяться. Розвинуто також виробництво сувені­рів на експорт. Зовнішні економічні зв'язки країна підтримує тільки із сусідніми державами, валюти яких замінюють власні гроші.

Сан-Марино — карликова держава, територія якої з усіх боків оточена Італією. Площа країни — 61 км кв., населення — 23 тис. осіб (1995 p.). Ос­нова економіки — сільське господарство (вирощування зернових, фруктів, виноробство) та туризм. Іншим джерелом доходів є випуск і продаж поштових марок і монет для колекціонування. Сан-Марино — найста­ріша держава Європи, заснована у 301 р.

Ватикан — місто-держава — центр католицької церкви. Площа — 0,44 км кв., населення — 1 тис. осіб (1995 p.). Економічна основа держави — надхо­дження від організацій католицької церкви та доходів від банківсько-фінансових операцій. Держава є одним із найбільших акціонерів ТНК світу, серед них «Дженерал Моторз», «Шелл», «Галф ойл», «Дженерал Електрік» тощо.

Данія розраховує до 2030 р. половину енергії, яка споживається, одер­жувати за рахунок вітрогенераторів. Для цього протягом 30 років потрі­бно встановити вітроустановки сумарною потужністю 4 тис. МВт.

У такій острівній країні, як Данія, важко організувати транспортне спо­лучення. З цією метою побудовані численні мости й влаштовані пором­ні переправи (сучасні пороми вміщують 300-400 автомобілів і 2 тис. пасажирів). Одним із найбільш досконалим вважається міст завдовжки 3,3 км між островами Лоланном і Фальстером. У 90-х роках XX ст. збу­довано 20-кілометровий міст-тунель через протоку Великий Бельт, який з'єднав острови Фюн і Зеландія.

У Швейцарії щорічно виготовляють близько 150 млн. годинників, що становить близько 50% їхнього світового виробництва. Країна виробляє 150 млн. т. сиру в рік (21 кг на кожного жителя).

Щорічно Іспанію відвідує близько 50 млн. туристів, що перевищує чисельність населення цієї країни.

Країни Центральної Європи

1. Географічне положення та склад території. Країни Центральне; Європи утворюють суцільний територіальний масив між Західною та Схід­ною Європою, що простягнувся від Балтики до Чорного та Адріатичного морів (див. рис. 54).

Рис. 54. Політична карта Центральної Європи

За політично картою визначте склад регіону. Згадайте, які зміни на політичній карті Центральної Європи відбулися в 90-х роках XX ст.

Географічне положення центральноєвропейських країн можна визначити як дуже вигідне. Воно характеризується :

а) компактним розташуванням у центрі Європи. З одного боку розташо­вані розвинуті країни Західної Європи, що значною мірою визначає економічну політику країн на регіональному і світовому рівні, а з другого — країни СНД. які для країн Центральної Європи є вигідними економічними партнерами;

б) виходом до моря більшості країн регіону, що дає можливість здійснювати широкі контакти із зовнішнім світом. Через територію п'яти країн ре­гіону протікає Дунай, що частково компенсує для Угорщини та Словаччини їхню ізольованість від Світового океану та має інтегруюче значення:

в) сусідським положенням. Центральноєвропейські країни є в основно­му невеликими за територією, мають добру транспортну доступність. їх те­риторію в усіх напрямках перетинають залізничні та автомобільні магістралі, трубопроводи, ЛЕП.

Країни Балтії (Латвія, Литва, Естонія) у 90-ті роки активно інтегрувалися з Центральну Європу, тому вони розглядаються в межах цього регіону. За державним ладом усі країни — республіки.

2. Природно-ресурсний потенціал. Земельні ресурси розподілені між країнами доволі рівномірно. У розміщенні інших ресурсів проявляються великі контрасти. Паливні ресурси переважають у північній частині регіону, рудні — на півдні (див. рис. 55).

Рис. 55. Мінеральні ресурси країн Центральної Європи

З-поміж паливно-енергетичних ресурсів найпоширенішим є буре вугілля. На кам'яне вугілля багаті Польща та Чехія, нафтогазоносні провінції є в Румунії, Албанії та Хорватії (частково в Угорщині та Сербії). Країни Балканського півострова багаті на гідроресурси.

Основні запаси залізної руди містяться в країнах Балканського півост­рова (Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія). Албанія найбільше у світі видобуває хромітових руд.

Значно краще регіон забезпечений рудами кольорових металів, які є як на півночі, так і на півдні. Мідних руд найбільше у Польщі, бокситів — в Угорщині. З нерудної сировини найпоширенішими є запаси калійної та ку­хонної солей (Польща, Румунія), сірки (Польща).

3. Населення. Населення Центральної Європи становить майже чверть населення усієї Європи. При цьому найбільшу чисельність населення має Польща (близько 40 млн. осіб), найменшу — Словенія і Македонія (близько 2 млн. осіб). Країни регіону відрізняються за основними характеристиками населення, але мають і деякі спільні риси. По-перше, демографічні процеси тут значною мірою зумовлені наслідками Другої світової війни. По-друге, перебудова економіки на індустріальну основу зумовила розвиток процесів урбанізації і пов'язаних з цим змін у відтворенні населення, характер його розселення.

У цілому для країн Центральної Європи характерний перший тип від­творення населення. Тому тут відбувається процес «старіння» населення, а в Угорщині, Болгарії, Румунії та країнах колишньої Югославії впродовж 90-х років XX ст. кількість населення зменшувалася. Тільки в Албанії природний приріст населення доволі високий (20 осіб на 1 тис. жителів).

У повоєнний період у країнах регіону різко посилився процес урбанізації, внаслідок чого міське населення в усіх країнах (крім Албанії) переважає 50%. Найбільш урбанізованою країною є Чехія. Яскравим прикладом концентрації на­селення у великому місті є столиця Угорщини — Будапешт (40% міського насе­лення). Крім Будапешта, у Центральній Європі розвиваються такі агломерації, як Бухарестська, Празька, Верхньосілезька, Варшавська, Софійська, Белградська.

Розміщується населення нерівномірно. Найбільшу густоту населення мають Чехія, Польща, Албанія, Угорщина, Словаччина, Сербія і Чорногорія, найменшу — країни Балтії.

Серед країн Центральної Європи переважають однонаціональні країни. У країнах колишньої Югославії загострилися міжнаціональні конфлікти, що виникли через релігійні відмінності. В етнічному складі населення різко пе­реважають слов'янські народи. З інших народів найчисельніші румуни, алба­нці та угорці.

Населення регіону зайняте переважно у промисловості (40-50%), у сіль­ському господарстві — 20-50% та у невиробничій сфері — 15-20%, роль останньої постійно зростає. Рівень безробіття становить 5-15% і коливається залежно від результатів проведених реформ.

3. Загальна характеристика господарства. У післявоєнному соціаль­но-економічному розвиткові Центральної Європи можна виділити два етапи. Перший (друга половина 40-х — кінець 80-х років) — це етап соціалістично­го розвитку, важливими особливостями якого стали панування суспільних форм власності на головні засоби виробництва та планово-адміністративне регулювання економіки.

Практика довела, що такий підхід доволі ефективний в умовах наявнос­ті екстенсивних чинників розвитку та необхідності створення основних галу­зей промисловості у стислі терміни. Але така система неспроможна забезпе­чити інтенсивне зростання на основі НТР, що стало особливо проявлятися у 70-80-ті роки у формі економічного та науково-технічного відставання від країн розвинутої ринкової економіки.

Другий етап соціально-економічного розвитку центральноєвропейських країн бере свій початок наприкінці 80-х — на початку 90-х років, коли всі

країни регіону стали на шлях докорінних реформ, створення основ ринкової економіки (роздержавлення та приватизація, створення основ конкуренції тощо).

У сучасному світовому господарстві більшість країн належать до дер­жав із середнім рівнем розвитку економіки. Серед цих країн за рівнем еконо­мічного розвитку провідні позиції мають: Словенія, Польща, Естонія, Латвія, Чехія, Словаччина, Литва та Хорватія. Загальна структура господарства дає змогу зарахувати країни Центральної Європи до індустріальних (Чехія) та індустріально-аграрних країн. На промисловість у структурі національного до­ходу в країнах регіону припадає від 45% до 60%, у той час як до Другої сві­тової війни економіки цих країн мали аграрний характер.

4. Промисловість. ПЕК країн Центральної Європи орієнтується як на власні ресурси, так і на імпортні енергоносії (газ і нафту з Росії"). Кам'яне ву­гілля є головним джерелом енергії у Польщі, нафтова і газова промисловість є основою ПЕК у Румунії та Албанії, широко використовується буре вугілля. Тому в електроенергетиці переважають ТЕС. У Чехії, Словаччині, Угорщині, Болгарії, Литві працюють АЕС. На Дунаї та його притоках діє система ГЕС і ГАЕС (Румунія, країни Балканського півострова). Альтернативні джерела енергії найбільше використовуються в Угорщині.

Чорна металургія не належить до галузей спеціалізації. Проте великі мета­лургійні райони склалися на півдні Польщі, які орієнтуються на власне вугілля та імпортну залізну руду, та в Румунії (Галац), що використовують довізну сирови­ну та паливо. Кольорова металургія, навпаки, є галуззю спеціалізації в більшості країн регіону, тут виплавляють алюміній (Угорщина, Хорватія, Боснія і Герцего­вина), мідь (Польща, Сербія, Болгарія, Албанія), цинк і свинець (Сербія, Македо­нія, Словенія, Болгарія, Румунія).

Машинобудування займає чільне місце у промисловості країн регіону. Воно спеціалізується на виробництві машин і устаткування, технологічного обладнання, верстатобудуванні (Польща, Чехія, Словаччина). Серед галузей транспортного машинобудування особливо розвинуті автомобілебудування (Чехія, Угорщина, Польща, Румунія, Латвія), суднобудування (Польща, Хор­ватія), виробництво вагонів та локомотивів (Польща, Румунія, Чехія, Латвія).

Точне машинобудування (електротехніка та електроніка) найбільше розвинуті в Угорщині, Чехії, Польщі та країнах Балтії (див. рис. 56.).

Рис. 56. Основні центри чорної, кольорової металурги та машинобудування країн Центральної Європи

У структурі хімічної промисловості переважають галузі нафто-, газо- та вуглехімії, виробництво мінеральних добрив, полімерів, хімічних волокон (Польща, Чехія, Словаччина, Румунія). Зростає значення фармацевтичної промисловості в Угорщині та Латвії.

Легка промисловість є традиційною галуззю в країнах Центральної Єв­ропи. Провідними є бавовняна та трикотажна промисловість, виробництво взуття, виробів зі шкіри, скла, кераміки (див. рис. 57).

Рис. 57. Основні центри хімічної, нафтопереробної, лісової, легкої та харчової промисловості країн Центральної Європи

5. Сільське господарство. Через різноманітність природних умов у сільському господарстві виділяють середньоєвропейський, балканський і се­редземноморський типи. У районах середньоєвропейського типу переважає інтенсивне тваринництво молочно-м'ясного напряму, а в рослинництві — вирощування зернових (пшениці, жита, кукурудзи) та цукрових буряків, кор­мових культур й картоплі (Польща, країни Балтії, Угорщина, Чехія, Словач­чина). Для районів балканського типу характерне переважання рослинницт­ва: зернові (пшениця, жито) та технічні культури (цукрові буряки); розвинуті садівництво, овочівництво, виноградарство. На узбережжі Адріатичного моря із середземноморським кліматом вирощують цитрусові, інжир, маслини (див. рис. 58).

Рис. 58. Сільське господарство країн Центральної Європи

Спеціалізація переробної сфери АПК залежить від типу сільського гос­подарства та національних особливостей. Галузями регіональної спеціалізації є м'ясна, олійно-жирова — в Угорщині, рибна — у Польщі, Естонії, олійна — у Болгарії, цукрова — у Словаччині, Чехії, Польщі, плодоовочеконсервна — в Угорщині, Болгарії, пивоварна — у Чехії тощо.

6. Транспорт. Густа мережа транспортних магістралей перетинає регіон у широтному і меридіональному напрямках, що разом з водною системою утворює сприятливі умови як для внутрішніх, так і для зовнішніх зв'язків. У країнах, які не мають виходу до моря, у зовнішніх перевезеннях переважає залізничний транспорт, у решті країн — морський. Постійно зростає роль ав­томобільного та повітряного транспорту, розвинута мережа трубопроводів.

7. Зовнішні економічні зв'язки. Особливістю зовнішніх економічних зв'язків на сучасному етапі є зменшення ролі та значення взаємної торгівлі та істотне збільшення обміну із розвинутими країнами Заходу.

В експорті країн Центральної Європи переважають сировина і паливо через низьку конкурентоспроможність промислової продукції. Поступово зростає питома вага продукції машинобудування та сільськогосподарських товарів.

В останні роки почався процес встановлення на новій основі зв'язків із країнами Східної Європи, у тому числі з Україною. У регіоні відбуваються інтеграційні процеси. Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина та Словенія бе­руть участь у роботі Центрально-Європейського об'єднання вільної торгівлі, а Румунія, Болгарія та Албанія — у Чорноморському районі економічного співробітництва. Більшість країн Центральної Європи до 2005 р. стануть чле­нами ЄС згідно з рішенням цієї організації.

Світове значення має туризм.