Це цікаво

У Тайвані середні доходи 20% найбагатших людей лише у 4 рази пере­вищують доходи 20% найбідніших, що свідчить про ефективність еко­номічної політики, що проводиться у країні.

У кінці 90-х років XX ст. у Південній Кореї діяло 14 АЕС, а до 2006 р. планується ввести в дію ще 18 ядерних електростанцій.

Південна Корея є другим у світі імпортером вугілля та зрідженого газу, вона займає 6 місце у світі за споживанням нафти та 3 місце за її імпор­том.

У кінці XX ст. у світі нараховувалося більше 6 млн.. монголів. З них близько 2 млн. живуть у Монголії, понад 4 млн. — у Китаї (найбільше в автономному районі Внутрішня Монголія).

Ламаїзм (тібето-монгольська форма буддизму, в якому присутні культи природи і предків) став державною релігією Монголії при великому ха­ні Хубілає, онукові Чингізхана (1215-1294). Перший крупний буддійсь­кий монастир був збудований у 1585 р. у Ердені-Дзу, а до 1918 р. у Мо­нголії нараховувалося більше 700 монастирів і 120 тис. лам — монахів, що складало половину всього чоловічого населення. Саме це спричини­ло надзвичайно низький природний приріст населення у минулому.

Китай

Китайська Народна Республіка

Столиця — Пекін

Населення — 7276 млн. осіб (2000р.)

Площа — 9651 тис. км

1. Географічне положення. Китай розташований у Східній та Центра­льній Азії на величезній території, що простягнулася на 5,7 тис. км із заходу на схід і на 3,7 тис. км із півночі на південь. Протяжність кордонів — 36,5 тис. км, з них 21,5 тис. км сухопутні, близько 15 тис. км — морські. Бі­льша частина Китаю лежить у глибині материка. Але довга берегова лінія з численними портами дає йому вихід до світових морських шляхів. Морські судна можуть підніматися по р. Янцзи більше ніж на 1000 км. Китай межує з Узбекистаном, Казахстаном, Росією, КНДР, Монголією, Афганістаном, Інді­єю, Непалом, Бутаном, Союзом М'янма, Лаосом та В'єтнамом.

Географічне положення спри­яє розвитку економічних зв'язків держави з країнами Південно-Східної Азії, розвинутими країна­ми світу (в першу чергу з Японією) та з Росією.

У 1997 р. до складу КНР як спеціальний адміністративний ра­йон ввійшов Сянган (Гонконг), ко­лишня колонія Великобританії, а у 1999 р. аналогічний статус отримав Аоминь (Макао) — колишнє пор­тугальське володіння.

2. Природно-ресурсний по­тенціал. Природні умови країни дуже різноманітні. Рельєф, в осно­вному, гірський: 58% території розміщено на висоті понад 1 тис. м над рівнем моря, рівнини станов­лять тільки 12% території. На за­ході Китаю розміщене найбільше у світі Тибетське нагір'я (середня висота 4,5 тис. м), яке оточене ви­сокими гірськими системами— Гімалаями, Каракорумом, Куньлунем. На півночі розташовані Східний Тянь-Шань, Монгольський Алтай, північніше та на північному заході — великі пустелі — Такла-Макан, Джунгарська, Алашань, Гобі. На сході розташовані рівнини — райони давнього землеробства.

Китай посідає одне з перших місць у світі за запасами багатьох корисних копалин. Особливо значні поклади вугілля, нафти, залізної руди, бокситів, руд вольфраму, молібдену, сурми, олова, ртуті, міді, свинцю, цинку; великі запаси природного газу, сланців, урану, золота, марганцю, кухонної солі, фосфатів, сірки, магнезиту, рідкісноземельних елементів тощо. Наявність практично всіх основних мінеральних ресурсів — важливий чинник розвитку промисловості КНР (див. рис. 69).

Рис. 69. Мінеральні ресурси Китаю

3. Населення. Китай — найбільша за чисельністю населення країна світу (приблизно 22% жителів Землі). Держава дотримується жорсткої демографічної політики на зниження приросту населення. Основними параметрами нової політики народжуваності є: заохочення пізніх шлюбів, обмеження народжуваності, яке зводиться до народження однієї дитини в сім'ї.

Крім основної народності (хань), тут проживають ще близько 60 народностей (хуей, уйгури, іцзу, тибетці, маньчжури, мяо, монголи, корейці та ін.). Національні меншини займають 50-60% території Китаю і проживають, в основному, в автономних районах.

Розміщене населення дуже нерівномірно: 80% його проживає на 10% території країни. Найбільш заселені райони середньої та нижньої течії річок Хуанхе, гирла Янцзи, дельти Чжуцзян, плато провінції Сичуань, райони Північно-Східного Китаю. Тут густота населення сягає 400-600 осіб/км кв.. Мало заселена північно-західна частина країни, у Тибеті густота населення становить 2 особи/км кв.

Табл. 14. Структура населення Китаю

За місцем проживання	За статтю	За віком
Міське — 26,2% Сільське — 73,8%	Чоловіки — 51,6% Жінки — 48,4%	До 15 років —27,7% Від 15 до 64 — 66,7% Старші 65 — 5,6%

У сільському, лісовому та водному господарстві зайнято 60,2% економічно активного населення, у промисловості — 17,1%, у сфері послуг — 19%.

У 50 найбільших містах Китаю зосереджено 65% міського населення, у кожному з яких проживає понад 500 тис жителів. 23 міста — мільйонери, найбільші з яких Шанхай (13,5 млн. осіб), Пекін (9,9 млн. осіб), Тяньцзінь, Шеньян, Ухань, Гуанчжоу, Далянь, Гонконг.

4. Загальна характеристика господарства. Із 40-х років XIX ст. країна потрапила під вплив колоніальної експансії європейських держав. У 1945 р. з території Китаю були вигнані Японські загарбники. Але майже відразу тут розпочалася громадянська війна, яка закінчилася у 1949 р. перемогою військ під керівництвом комуністичної партії Китаю, і країна приєдналася до соціалістичного табору.

У роки відбудови (1949-1957 рр.) була проведена земельна реформа, яка ліквідувала феодальні пережитки, почалася індустріалізація країни. Внаслідок авантюристичної політики керівництва КНР з 1958 р. почалися роки «великого стрибка» (спроба впродовж 3-5 років ліквідувати економічне й технічне відставання від розвинутих держав). Внаслідок такої політики у країні почався економічний хаос. З 1966 р. у Китаї починається «культурна революція», яка стала апогеєм культу особи Мао Цзедуна. Масові репресії проти інтелігенції, військових, керівництва, а також розгром державних установ хун-вейбінами знову дезорганізували виробництво. Тільки після смерті Мао Цзедуна та тривалого періоду боротьби за владу було проголошено курс на економічну реформу. Новий етап розвитку почався у 1978 р. Він був спрямований на радикальну економічну реформу — перехід до ринкових відносин, але при збереженні керівної ролі комуністичної партії. Поворот до широкої приватизації в сільському господарстві, невеликих торгових та виробничих підприємств, орієнтація на залучення іноземних капіталів, запровадження вільних економічних зон — все це сприяє створенню нового економічного устрою.

Рис. 70. Панорама Гонконгу

Внаслідок економічної реформи швидкими темпами розвивалася промисловість. З аграрної держави (у 1952 р. частка промисловості становила 25%, сільського господарства — 50%) Китай перетворився в індустріально-аграрну країну (на початку 90-х років частка промисловості — 50%, сільського господарства — 33%). Швидкими темпами розвиваються у вільних економічних зонах галузі легкої та електронної промисловості.

Таким чином, економічна реформа прискорила розвиток професивних галузей виробництва, а також виробництво товарів народного споживання.

У наш час Китай входить у першу десятку країн світу за величиною національного доходу та виробництвом промислової та сільськогосподарської продукції, але значно відстає від розвинутих країн за виробництвом продукції на душу населення.

5. Промисловість. У КНР створено потужну багатогалузеву промисловість. Поряд із традиційними (текстильна, вугільна, металургійна) виникли й нові галузі (нафтодобувна й нафтопереробна, хімічна, космічна, авіаційна, електронна).

ПЕК країни розвинутий ще недостатньо і зберігає вугільну орієнтацію. 80% вугільної промисловості зосереджено в Північному та Північно-Східному Китаї. Нафта забезпечує 21 % потреб в енергії. Електроенергетика складається, в основному з ТЕС (80%) та ГЕС (20%), хоча за запасами гідроресурсів країна займає перше місце у світі. Будується декілька АЕС.

Чорна металургія Китаю спирається на власну сировинну базу та паливо. Виробництво металу представлене трьома групами підприємств: основу галузі становлять великі комбінати в Аньшані, Ухані та інших містах; до другої групи входять підприємства середньої потужності; третя група — численні невеликі заводи провінцій. Технічна оснащеність підприємств металургії низька, більшість з них не мають очисних споруд. Кольорова металургія має експортне спрямування (з 60 кольорових металів, що добуваються, 50 експортуються). Найбільшим попитом на світовому ринку користуються олово, сурма, ртуть, вольфрамовий і молібденовий концентрати.

Машинобудування — провідна галузь китайської промисловості. Найбільший розвиток дістали галузі воєнно-промислового комплексу. Налагоджено також виробництво машин і устаткування для різних галузей промисловості, верстатів, автомобілів, тракторів, сільськогосподарської техніки. Розвинуте загальне та електронне машинобудування. Найбільші центри — Шанхай, Пекін, Тяньцзінь, Шеньян тощо (див. рис. 71).

Рис. 71. Основні центри металургії та машинобудування Китаю

У хімічній промисловості виділяються виробництво воєнної хімії та мінеральних добрив. В останні роки значно зросло виробництво пластмас, синтетичних смол і волокон. Текстильна промисловість за обсягом виробництва готової продукції посідає перше місце у світі. Вона дає 25% світового виробництва бавовняних тканин і 10% — тканин із хімічних волокон. Китай — важливий виробник натуральних шовкових тканин. Основні підприємства розташовані у Східному та Північному Китаї.

Розвинуті також харчова та лісопереробна промисловість (див. рис. 72).

Рис. 72. Основні центри хімічної, нафтопереробної, лісової, легкої та харчової промисловості Китаю

6. Сільське господарство. У Китаї збирають понад третини світового врожаю рису та просяних культур. Країна один з найбільших у світі виробників кукурудзи, бавовни, чаю, сої, тютюну, м'яса свиней, птиці, коконів шовкопряду.

У структурі сільського господарства переважає рослинництво. Основна зернова культура — рис, посіви якого розміщуються південніше р. Хуанхе. На півдні країни одержують по 2, а іноді і по 3 врожаї рису на рік. Крім того, вирощують озиму пшеницю, гаолян (злак) та кукурудзу, картоплю, овочі.

З технічних культур вирощують бавовник, джут, сою, арахіс, цукрову тростину та буряк. Китай посідає друге місце після Індії за виробництвом чаю (див. рис. 73).

Рис. 73. Рослинництво Китаю

Тваринництво розвинуте менше. У східних районах важливе значення мають свинарство й птахівництво. Західна і частково північно-східна частини країни — зона екстенсивного тваринництва. Тут розводять овець, кіз, коней, верблюдів, а у високогірних районах яків.

7. Транспорт. У Китаї розвинуті всі види транспорту, але, враховуючи розміри території та кількість населення, він не задовольняє потреб господарства. Половину обсягу всіх перевезень припадає на залізничний транспорт. Велике значення мають також морський (116 портів), річковий, а у перевезеннях пасажирів — автомобільний транспорт. Основні вантажопотоки зосереджені у східних районах країни.

Залізниці недостатньо електрифіковані, не мають необхідної автоматизації, подвійних колій. Близько 70% локомотивного парку становлять ще паровози. Китай забезпечений автомобільними шляхами у 5 разів гірше, ніж Індія, і в 13 разів гірше, ніж Японія. Близько 10% населених пунктів не мають дорожнього зв'язку. Тільки 50% автошляхів мають асфальтове або бітумне покриття.

8. Зовнішні економічні зв'язки. Китай підтримує торгово-економічні зв'язки з 182 країнами світу. Основні торгові партнери КНР — Японія, США, західноєвропейські країни (понад 50% зовнішньої торгівлі). Останнім часом поліпшилися економічні зв'язки із країнами СНД, у тому числі з Україною.

За часи реформ змінилася структура експорту та імпорту країни. Питома вага готових промислових виробів в експорті виросла до 80%, у структурі імпорту збільшилася частка сировинних матеріалів, машин, транспортного обладнання, в яких країна відчуває дефіцит. У загальному обсязі експорту 90% складає продукція електронної, легкої, харчової промисловості, кольорові метали тощо.

Велике значення для реалізації продукції КНР на світовому ринку мають змішані або повністю китайські підприємства, що створюються за межами країни, їх понад 100.