Основні висновки

Країни Америки перебувають на різних етапах економічного розвитку. США — постіндустріальна країна, у якій відбувається інформаційна ре­волюція, лідер економічного розвитку світового господарства. Кана­да — високо розвинена країна, яка разом зі США входить до сімки най­розвиненіших країн світу. Але її економіка досі розвивається екстенсивним шляхом. Решта держав належать до країн, що розвиваються.

Країни Латинської Америки можна поділити на дві групи. Нові індуст­ріальні країни — Бразилія, Мексика, Аргентина, високі темпи економічного розвитку мають Чилі, Уругвай, Венесуела, Колумбія, Перу. Найменш розвиненими серед країн регіону залишаються держави Центра­льної Америки.

Країнам, що розвиваються, досі притаманні риси, які вказують на їхнє колоніальне минуле: багатоукладність економіки, вузька спеціалізація у промисловості та монокультурність у сільському господарстві, залежність від іноземного капіталу.

Поглиблюємо знання

У XXI ст. Латинська Америка увійшла із комплексом старих не­розв'язаних проблем. Про це свідчать темпи росту ВВП у регіоні, які у 2000 р. склали 4% (5,2% у 1994 р., 0,3% у 1999 р.). Лише Мексика та Домініканська Республіка зуміли добитися приросту ВВП у 7%. Є краї­ни з нульовими показниками росту ВВП (Аргентина) або з темпами ро­сту ВВП менше 1% (Ямайка), і навіть з від'ємними показниками (Уруг­вай). У регіоні зростає бідність, соціальне, майнове та освітнє розмежу­вання населення. Разом з тим початок XXI ст. умовно можна назвати перехідним періодом, коли при загальному у регіоні екстенсивному шляху розвитку економіки з'являються сучасні способи виробництва, збільшилась кількість технопарків, відбувається оновлення фінансової системи. Мікроелектронний та інформаційний переворот зачепив чима­ло галузей господарства, зросла кількість комп'ютерів, користувачів Інтернету. У першу чергу, це стосується Бразилії та Мексики.

Розуміння неможливості «життя в борг», коли розрахунки за зов­нішню заборгованість перекладаються на наступні покоління, призвело до того, що сума зовнішнього боргу Латинської Америки у 2001 р. ско­ротилася до 725 млрд. дол. у порівнянні з 762 млрд. дол. у 1999 р.. Мек­сика, Бразилія, Венесуела, деякі малі країни Південної та Центральної Америки почали викуповувати свої боргові зобов'язання.

Останнє десятиліття XX ст. характеризувалося намаганнями США створити півпланетарну зону вільної торгівлі у Західній півкулі. У 1994 р. на саміті керівників 34 країн Північної та Південної Америки було розглянуто інтеграційний суперпроект, пов'язаний зі створенням зони вільної торгівлі (АЛКА), яка у випадку її затвердження за своїми показниками, кількістю учасників може стати більшою за ЄС. Виникне єдиний економічний простір площею 42 млн. км кв. з населенням понад 800 млн. осіб і сукупним ВВП у 14 трлн дол. Міністри торгівлі країн Пі­внічної та Південної Америки у 2001 р. домовилися, що укладання до­говору про створення АЛКА між НАФТА та блоком латиноамерикансь­ких країн відбудеться 1 січня 2005 р.

Необхідність організації такого спільного економічного простору у Західній півкулі мотивується як геополітичними міркуваннями, пов'я­заними з новим балансом сил у світі (посилення конкуренції з боку ЄС та Японії, зміцнення Китаю), так і зацікавленістю США у латиноамери­канських ринках: сумарний вивіз товарів зі США у регіон (177 млрд. дол.) перевищив їх експорт у країни АТР та до ЄС.

Участь в АЛКА південні сусіди НАФТА пов'язують із розв'я­занням низки конкретних завдань, а саме: отримання безмежного до­ступу своїх товарів на американський ринок, широке залучення інозем­ного капіталу тощо. Проте ці країни не без підстав побоюються, що в АЛКА, де командні висоти зосередяться в руках США та Канади, краї­нам Латинської Америки буде відведено місце постачальника сировини та виробника напівфабрикатів. Тим більше, що у Латинській Америці зміцнюються тенденції розвитку регіональної інтеграції. У 1991 р. був створений МЕРКОСУР — південноамериканський спільний ринок, до якого увійшли Бразилія, Аргентина, Уругвай і Парагвай. Угрупування виявилося настільки динамічним та перспективним, що до нього як асо­ційовані члени згодом приєдналися Чилі та Болівія. Особливий курс пі­вденноамериканського ринку проявляється як у підписанні у 1995 р. угоди про співробітництво між МЕРКОСУР та ЄС, так і в розширенні зв'язків країн регіону з Японією та Китаєм.

Однією з основних проблем, які стоять на шляху створення АЛКА, є подолання бідності та злиднів. Скорочення до 2005 р. числа людей, які живуть в умовах злиднів, — одне із центральних завдань країн Західної півкулі, які намагаються створити єдину зону вільної торгівлі. Чи змо­жуть вони розв'язати в умовах глобалізації цю складну проблему — від цього залежатиме й доля унікального півпланетарного угрупування і за­гальний характер подальшого світового розвитку.