Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Регіони-курси.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
11.09.2019
Размер:
2.95 Mб
Скачать

Основні висновки

До складу країн Східної Європи, Північної та Центральної Азії входять 12 держав, які утворилися в 1991 році після розпаду СРСР.

Крім спільних із більшістю центральноєвропейських країн проблем (реформування економіки на ринкових умовах, демократизація суспільних відносин), країнами регіону довелося розв'язувати низку інших проблем: 1) формування системи державної влади; 2) встановлення кор­донів; 3) формування національних господарських комплексів в умовах ліквідації економічної взаємозалежності та зміни економіко- й політико-географічного положення; 4) розв'язання численних збройних конфлік­тів, що виникли у багатьох країнах (Росія, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Таджикистан).

СНД як організація, покликана зберегти єдиний економічний простір, не виправдала надій й практично припинила свою діяльність. Крім розвит­ку двосторонніх відносин, у межах регіону почалися інтеграційні про­цеси, про що свідчать утворення Чорноморського регіону економічного співробітництва, ГУУАМ тощо.

Країни регіону за роки незалежності заклали фундамент ринкової економіки і зробили суттєвий крок на шляху входження у систему між­народних економічних відносин. Залежно від темпів проведення реформ та їх успішності країни регіону за обсягом ВНП на душу населення пе­ребувають на різних позиціях серед країн світу (див. табл. 13).

Табл. 13. Місце країн СНД у світі за обсягом ВНП на душу населення у середині 90-х років XX ст.

Країна

ВНП (дол. США)

Місце у світі

Країна

ВНП (дол. США)

Місце у світі

Росія

2240

70

Азербайджан

430

121

Україна

1630

77-78

Казахстан

1330

86-87

Білорусь

2070

71

Узбекистан

970

97

Молдова

920

99-101

Туркменістан

920

99-101

Грузія

440

119

Киргизстан

700

109-110

Вірменія

730

108

Таджикистан

340

135-137

Поглиблюємо знання

На процеси інтеграції у СНД впливають різний ступінь розвитку країн, які входять до неї, та різні підходи у цих країнах до проведення економічних перетворень: намагання знайти власний шлях (Україна, Узбекистан), узяти на себе роль лідера (Росія, Білорусь, Казахстан), ухи­литися від участі у важкому договірному процесі (Туркменістан), отримати військово-політичну підтримку (Таджикистан), розв'язати за рахунок Співтовариства свої внутрішні проблеми (Азербайджан, Вірме­нія, Грузія).

Зараз СНД значно поступається перед іншими угрупуваннями як за ступенем інтегрованості національних економік, так і за загальним економічним потенціалом. Більш того, СНД утричі поступається коли­шньому СРСР за питомою вагою у світовому господарстві. Це свідчить про незначний вплив СНД у формуванні динаміки світової економіки Економічне зростання окремих країн, що спостерігається упродовж Останніх років, ще не дозволяє подолати економічну кризу в повному обсязі. Йдеться лише про деяке послаблення негативних наслідків кризи в економіці за останнє десятиліття. Річ у тім, що ці кризові явища ви­значаються тенденціями загального характеру, які формуються єдиними вимогами світового ринку до ефективності виробництва та якості про­дукції, що випускається. Країни СНД наразі не можуть протистояти їх­ньому впливу. У середньому в країнах СНД за 1991-2000 pp. ВВП зни­зився на 34%, обсяг промислового виробництва— на 40%, продукції сільського господарства — на 28%. Практично жодна країна не досягла дореформеного рівня. Так, ВВП Узбекистану у 2000 р. склав 97% обсягу 1991 p., Білорусі — 90%, Казахстану — 78%, Киргизії— 72%, Росії — 68% України — 47%, Молдови — 60%, Азербайджану — 60%.

Одним з феноменів XX ст. стала інтернаціоналізація господарсько­го життя. Переваги міжнародного поділу праці сьогодні найефективні­ше використовуються на основі регіоналізації — поступового зближен­ня національних господарств кількох країн, що формують загальний економічний простір. Саме тому на колись єдиному пострадянському просторі виникли субрегіональні політичні союзи та економічні угрупування. Одні з них орієнтовані, головним чином, на Росію: Договір про колективну безпеку (ДКБ — Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизія, Росія, Таджикистан); Союз Білорусі та Росії; Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС — Білорусь, Казахстан, Киргизія, Росія, Тад­жикистан). Другі обрали інший шлях: Східноєвропейський союз (Укра­їна, Молдова), який згодом переріс у ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбеки­стан, Азербайджан, Молдова); Центральноазіатське співробітництво (ЦАС — Узбекистан, Казахстан, Киргизія, Таджикистан) та кавказька «четвірка» (Азербайджан, Вірменія, Грузія, Росія). На жаль, на сьогодні жодне субрегіональне угрупування не досягло вагомих успіхів у заявле­ній інтеграції. Пояснюється це, головним чином, тим, що у них тільки ще формуються необхідні організаційні, правові, соціально- і політико-економічні умови, притаманні регіональній економіці, без яких не може успішно розвиватися міждержавна інтеграція.