Це цікаво

Одним із центрів світового виробництва наркотиків є «золотий трикут­ник». Він охоплює територію північно-східної М'янми, північного Таї­ланду та північного Лаосу і займає площу близько 400 тис. км кв.. У сере­дині 50-х років XX ст. виробництво опію-сирцю становило тут 50% сві­тового. Зараз регіональні органи та ООН намагаються розв'язати про­блему наркотиків у цьому районі, надаючи населенню можливість замі­нити опійний мак іншими, не менш вигідними культурами. Сінгапур — це острівна держава-місто, площа якого становить близько 620 км, населення — 3 млн. осіб. Тут живуть представники багатьох на­родів світу, які розмовляють англійською, малайською, китайською і тамільською мовами. Країна стала незалежною у 1965 р. За час незале­жності Сінгапур з колоніального міста перетворився у фінансовий, тор­гово-комунікаційний та індустріальний центр світового значення. Мор­ський порт Сінгапура — другий у світі після Роттердама за загальним вантажообігом. У місті розміщені понад 3 тисячі відділень ТНК. Через це вартість 1 м² землі у фінансовому центрі Сінгапуру досягла 60 тис. доларів США.

Населення В'єтнаму наприкінці XX ст. становило 88,8 млн. осіб і продовжує зростати високими темпами. У країні загострюється демо­графічна проблема, тому скрізь можна зустріти такі лозунги: «Громадя­ни, зупиніться на двох дітях— це запорука нашого щастя!». В'єтнамська родина з двома дітьми має соціальні пільги (безкоштовне медичне обслуговування, навчання тощо).

У 1996 р. Рада висотних будівель та міського житла, яка є міжнародним журі з питань щодо висотності хмарочосів, присудила статус найвищих будівель будинкам-близнюкам, які називають «Петронес Твін-тауерс». Вони розташовані у столиці Малайзії Куала-Лумпур. Попередній рекорд належав чиказькому хмарочосу «Сіерс Тауер». У багатьох країнах Азії прихильники будівництва хмарочосів вважають їх символами економі­чного зростання. То ж «Петронес Твін-тауерс» приречені віддати свій високий титул Світовому фінансовому центру, будівництво якого заве­ршується у Шанхаї (Китай).

Країни Південної Азії. Індія

1. Географічне положення та склад території. До Південної Азії на­лежать 7 країн, що розвиваються: Бутан, Бангладеш, Індія, Непал, Пакистан, Шрі-Ланка та Мальдівська Республіка. Регіон займає всього 4% території зе­мної кулі, але тут проживає майже 20% населення світу (див. рис. 84).

Рис. 84. Політична карта Південної Азії

Використовуючи знання, одержані під час вивчення попереднього параграфа та політичну карту, охарактеризуйте ЕГГІ країн регіону. Чи сприяє ЕГП Бу­тану та Непалу розвитку економіки?

За державним ладом переважають республіки, тільки Непал та Бутан — монархії.

2. Природно-ресурсний потенціал. У регіоні є унікальні за світовими вимірами поклади кам'яного та бурого вугілля, торію, родовища залізних, марганцевих, хромових руд та інших металів і мінералів, у тому числі золо­тоносних. Запаси нафти незначні (див. рис. 85).

Рис. 85. Мінеральні ресурси країн Південної Азії

Тут чимало придатних для обробітку земельних угідь, але в умовах му­сонного клімату всім країнам доводиться розв'язувати проблему меліорації. Тривалий, або й цілорічний, вегетаційний період дозволяє збирати по два, а інколи й три врожаї на рік.

3. Населення. Населення Південної Азії нараховує близько 1,2 млрд. осіб. Індія— найбільша країна регіону, в ній проживають близько 1000 млн. осіб, очікується, що вже у найближчі десятиліття вона вийде на пе­рше місце у світі за кількістю населення, випередивши Китай.

Перенаселеність, супроводжувана високою народжуваністю, загострює цілу низку проблем. Головна з них — бідність. Переважна частина населення задовольняється лише елементарними життєвими потребами. Виробництво ВНП і національного доходу на душу населення залишаються найнижчими у світі. Незважаючи на «зелену революцію»*, яка триває тут уже 25 років, середньодушове споживання продуктів має тенденцію до зменшення.

Швидке зростання чисельності населення загострює другу проблему — безробіття. Тільки в Індії кількість безробітних перевищує 50 млн. осіб. Труд­нощі залучення трудових ресурсів посилює проблема неписьменності. їх час­тка повсюдно перевищує 50% (тільки у Шрі-Ланці — 15%).

Високий природний приріст населення викликає й швидке зростання чисельності міського населення, хоча його частка в населенні країн все ще незначна. Міське господарство не в змозі забезпечити жителів роботою та житлом, тому для всіх країн характерна «несправжня» урбанізація.

Найбільше густо заселені долини і дельта Гангу з Брахмапутрою, плос­когір'я Декан.

Населення цього регіону відрізняється неоднорідним етнічним складом. У гірських районах ізольовано одне від одного живе чимало дрібних племен, які зберігають свої мовні та побутові особливості. На прибережних низови­нах і у долинах річок, на плоскогір'ї Декан, сформувалися великі народи, що складають більшість жителів кожної країни.

Переважно населення працює у сільському господарстві, тільки на Мальдівах частка зайнятих у цій галузі господарства становить 33% (45% працюючих у цій країні зайнята у рибальстві, 18% — у сфері міжнародного туризму).

4. Загальна характеристика господарства. Країнам Південної Азії властиві як закономірності країн, що розвиваються, так і свої особливості. Безпрецедентні за масштабами бідність, відсталість, економічна залежність від інших країн і при цьому величезні потенційні відтворювані ресурси. Тіль­ки Індія та Пакистан належать до аграрно-індустріальних країн, інші краї­ни — аграрні. Частка продукції сільського господарства у ВНП коливається від 25-35% в Індії, Шрі-Ланці, Пакистані, Бангладеш до повної переваги у Непалі, Бутані, Мальдівах.

Сільське господарство, в якому переважає рослинництво, характеризу­ється багатоукладністю й малоземеллям селян. Усі землі, придатні для вико­ристання, у цих країнах майже повністю задіяні. Тому для підйому сільського господарства й збільшення виробництва продовольства тут необхідно підви­щувати культуру землеробства. В усіх країнах відбувається «зелена револю­ція», найбільш активно аграрні перетворення відбуваються в Індії, де спосте­рігається інтенсифікація сільського господарства. Інші країни ще продовжують імпортувати продовольство. Аграрні перетворення в них не привели до істотних змін в архаїчній структурі господарства.

Колоніальне минуле регіону проявляється досі в аграрно-сировинній спеціалізації країн Південної Азії у МГПП. Індія та Шрі-Ланка — найкруп­ніші у світі виробники та експортери чаю і спецій, на Бангладеш припадає 80% світового продажу джуту й джутових виробів, одну з найважливіших статей експорту Пакистану становить бавовна та вироби з неї (див. рис. 86). За роки індустріалізації тільки в Індії були створені великі підприємства, цілі галузі, потужний державний сектор економіки. Чимало галузей промислового комплексу країни займають перше місце серед групи країн світу, що розвиваються. У Пакистані найбільшого розвитку досягли галузі військово-промислового комплексу, легка й харчова промисловість. Промисловість ре­гіону в цілому залишається на другорядних ролях, частка її продукції у ВВП коливається від 6% (Мальдіви) до 25% (Індія) (див. рис. 88).

Рис. 86. Сільське господарство країн Південної Азії

У структурі зовнішніх економічних зв'язків головною проблемою для країн Південної Азії залишається незначна роль зовнішньої торгівлі. Країни регіону лише намагаються подолати традиційну внутрішню спеціалізацію.

5. Індія (Столиця — Делі, населення — 1020 млн. осіб, 2001 р.). ЕГП країни доволі вигідне. Поблизу її південних кордонів проходить морсь­кий шлях із Середземного моря у Тихий океан. Індійський океан зв'язує Індію з країнами, що розміщуються на його берегах, Австралією та ін­шими країнами. Сухопутні кордони проходять, в основному, через гір­ські системи Гімалаїв та Гіндукушу. У 1947 р. після поділу за релігійним принципом утворилися Індія та сусідній Пакистан. Між ними досі зали­шилася низка нерозв'язаних територіальних питань, що ускладнює від­носини між країнами.

Рис. 87. Овочевий ринок у Катманду (Непал)

Держава добре забезпечена природними ресурсами. Тут сприятли­вий клімат, родючі ґрунти, колосальні агрокліматичні ресурси. Запаси деяких корисних копалин (залізної та марганцевої руд, хромітів, титану, цирконію, мусковіту) мають світове значення. Великі запаси вугілля, руд кольорових металів, золота. Є нафта. Численні річки — джерело зрошення та гідроенергії (див. рис. 85).

За чисельністю населення Індія займає друге місце у світі. Країна характеризується високим природним приростом, тому тут здійснюється програма, спрямована на скорочення народжуваності. Але, за прогноза­ми вчених, стабілізація кількості населення очікується тільки в середині XXI ст. Індія — найбільш багатонаціональна країна у світі (хіндустанці, пенджабці, бенгальці, біхарці тощо). Релігійний склад населення неоднорідний, хоча більше 80% жителів — послідовники індуїзму. Різноманітність етнічного й релігійного складу часто є підґрунтям для сепарати­зму та екстремізму.

Рис. 88. Основні промислові центри країн Південної Азії

Населення розміщене нерівномірно. Якщо у передгір'ях Гімалаїв його густота всього 2-4 особи/км кв., то на Індо-Гангській низовині вона становить близько 500 осіб/км кв. Рівень урбанізації низький, міське насе­лення становить менше 30%. Найкрупніші міста розташовані на морсь­кому узбережжі — Колката, Ченнай, Мумбай.

Сьогодні Індія — один з лідерів серед країн, що розвиваються. Во­на займає перше місце за видобутком вугілля, виробництвом мінераль­них добрив, бавовняних тканин, тваринних і рослинних жирів; друге місце — за видобутком залізної руди, виробництвом електроенергії та цу­кру; третє — за виплавкою сталі та видобутком марганцевої руди. Краї­на виробляє обладнання для АЕС, космічні супутники тощо. За обсягом ВНП Індія посідає 15 місце у світі, проте за цим показником в розрахун­ку на одного жителя — 137 місце, що характеризує її як країну, що роз­вивається.

Домінуючою галуззю індійської економіки залишається сільське госпо­дарство. За обсягом сільськогосподарського виробництва держава займає че­тверте місце у світі. Вона — один з найкрупніших у світі виробників чаю, арахісу, цукрової тростини, зернобобових, джуту, ряду спецій, займає друге місце у світі за виробництвом рису (після КНР), третє — за виробництвом тютюну, четверте — за виробництвом пшениці та бавовни.

В Індії нараховується близько 200 млн. голів великої рогатої худоби — більше ніж у будь-якій іншій країні світу. Однак корова тут — священна тва­рина, тому використовувати в їжу її м'ясо категорично заборонено релігією. Частина поголів'я давно зістарилася і не використовується навіть як тяглова сила. Тому державні органи бачать вихід у різкому скороченні числа великої рогатої худоби, що дало б можливість інтенсифікувати сільське господарство (див. рис. 86).

Індустріалізація Індії розпочалася з розвитку легкої промисловості, проте зараз у структурі промисловості переважає важка промисловість. За роки незалежності створені чорна металургія, машинобудування, хімічна промисловість. Найбільш потужний промисловий комплекс у країні сфор­мувався на сході — від Колкати вздовж долини ріки Дамодар. Саме тут розташовані найкрупніші центри металургії (Бокаро, Дургапур, Роуркела та ін.), важкого машинобудування (Читтаранджан, Ранчі тощо), хімічної промисловості (Сіндрі). Важливими промисловими центрами є також Мумбай, Ченнай, Ахмадабад, Бенгалуру тощо. Однак до цього часу 40% про­мислової продукції виробляється на кустарних і дрібних підприємствах (див. рис. 88).

Основою ПЕК є вугілля, проте останнім часом структура паливно-енергетичного комплексу змінюється за рахунок збільшення частки нафти, як власної так і привізної. У країні 71% електроенергії виробляється на ТЕС, 27% — на ГЕС. Працює чотири АЕС.

Індія належить до країн з доволі високим рівнем розвитку транспорту. За протяжністю залізниць вона входить до першої п'ятірки держав світу. Проте більшість залізниць — вузькоколійки. Автомобільні шляхи часто не мають твердого покриття. Збільшується тоннаж морського флоту, який віді­грає велике значення у зовнішніх перевезеннях.

До недавнього часу основним зовнішньоторговельним партнером Індії залишалася Великобританія, проте останнім часом її відтіснили США та Японія.