Країни східної та південної азії

Східна Азія

1. Географічне положення та склад території. До складу Східної Азії входять Монголія, Китай, Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР), Республіка Корея, Японія. На території регіону розташована Респу­бліка Тайвань, яка не визнається Китаєм як незалежна держава (див. рис. 67).

Японія — острівна держава, але від материка віддалена неширокими протоками та порівняно невеликим Японським морем, що дозволяє підтри­мувати тісні зв'язки з материковою частиною. Усі інші країни, крім Монголії, мають вихід до Тихого океану.

За державним ладом майже всі країни — республіки, Японія — консти­туційна монархія.

Рис. 67. Політична карта Східної Азії

2. Природно-ресурсний потенціал. Із попередніх курсів географії пригадайте особливості рельєфу та клімату Східної Азії. В яких природних зонах вона розташована?

Мінеральні ресурси регіону доволі різноманітні, але сконцентровані у материкових країнах. Найгірше забезпечена корисними копалинами Японія.

Запаси вугілля є в усіх країнах Східної Азії. Нафта є в Китаї, який разом з КНДР та Південною Кореєю багатий також на гідроресурси. Регіон займає провідне місце у світі за запасами залізної руди, руд кольорових металів (олова, ртуті, молібдену, вольфраму, сурми).

3. Населення. У Східній Азії проживає 1/4 населення земної кулі. Краї­ни дуже різняться за чисельністю населення. Якщо Китай займає перше місце у світі (1276 млн. осіб), Японія (126 млн. осіб) випереджає за чисельністю на­селення ФРН, Францію, Великобританію та Італію, то чисельність населення у Монголії становить біля 2,4 млн. осіб. Усі країни належать до першого типу відтворення населення. Однак якщо в Японії та Китаї проводилася демогра­фічна політика направлена на зниження народжуваності, то в Монголії— на­впаки, що привело до подвоєння населення цієї країни, порівнюючи з 1921 p. природний приріст становить відповідно 0,5%, 1,2% та 2,4%.

За національним складом переважають однонаціональні країни, тільки в КНР, де основну частку населення (95%) становлять представники найбіль­шого народу хань, проживає понад 60 народностей та етнічних груп.

Середня густота населення становить 100 осіб/км кв., але цей показник не відтворює справжню картину розселення людей. На рівнинах східної частини Китаю (1/3 площі) проживає 9/10 населення, на Корейському півострові гус­тота населення становить понад 250 осіб/км кв., у Японії — понад 300 осіб/км кв., а на Тайвані — понад 500 осіб/км . У той же час густота населення в Монго­лії та в Тибеті (Китай) становить близько 1-1,5 особи/км кв.

Різняться країни і за рівнем урбанізації. В Японії чисельність міського населення становить близько 80%, у Республіці Корея — 81%, у КНДР — близько 50%, а в Монголії та Китаї переважає сільське населення, хоча за кі­лькістю міст-мільйонерів Китай займає перше місце у світі.

3. Загальна характеристика господарства. За рівнем економічного розвитку країни регіону належать до різних типів. Японія — високорозвинута країна, яка вступила в постіндустріальну стадію розвитку і входить до кра­їн «великої сімки». Монголія належить до постсоціалістичних країн перехід­ної економіки, Китай та КНДР — країни з централізовано керованою еконо­мікою, Республіка Корея і Тайвань — нові індустріальні країни, що входять до групи «азіатських тигрів».

Основа економіки Монголії— сільське господарство, в якому зайнято 46% працюючих, і в першу чергу — тваринництво. Його продукція служить сировиною для головних галузей легкої та харчової промисловості, складає значну частину внутрішнього торгового обігу країни і більше 1/3 вартості експорту МНР. У промисловості ведучими є гірничодобувні галузі. Тут вияв­лені значні родовища кам'яного і бурого вугілля, урану, золота, срібла, міді, молібдену, олова, залізної руди, фосфоритів (див. рис. 68).

Рис. 68. Основні промислові центри Монголії, КНДР та Республіки Корея

Важко складалася доля Кореї. Від 1905 р. до 1945 р. вона була колонією Японії, яка перетворила її на аграрно-сировинний придаток, а з часом — на військово-промисловий плацдарм агресії проти сусідніх країн. Після розгро­му японських військ у серпні 1945 р. і звільнення Кореї від колоніального гніту, тут, як і в інших звільнених радянськими військами країнах, розгорну­лася перебудова господарства на соціалістичних засадах. Але американські війська, які висадилися на півдні півострова, щоб прийняти капітуляцію японських військ, зупинили цей процес у Південній Кореї. З того часу півост­рів поділений демаркаційною лінією, яка проходить вздовж паралелі 38° пн. ш. На півночі від неї— КНДР, площа якої 121,2 тис. км кв., населення близько 23 млн. осіб. На півдні півострова — Республіка Корея, площа якої 98,4 тис. км кв., населення — понад 48 млн. осіб.

Структура економіки, темпи економічного розвитку КНДР та Південної Кореї значно відрізнялися. Спочатку перевага була на боці КНДР, а Південна Корея належала до країн, що розвиваються.

Після поділу країни на дві частини Північна Корея була в більш вигід­ному становищі. На Півночі залишилося 92% енергетичних потужностей, 79% видобутку кам'яного вугілля та 80% виробничих потужностей важкої індустрії. Однак за часи Другої світової війни, а потім війни з Південною Ко­реєю у 1950-1953pp. господарство країни було зруйновано майже наполо­вину. За порівняно короткий період за допомогою колишніх країн соціалізму було відновлено продуктивні сили країни, реконструйовано основні галузі господарства. Протягом 60-70-х років промисловість розвивалася вищими темпами, ніж інші галузі. У цей період КНДР стала індустріально-аграрною державою, поступово перетворюючись в індустріальну. Частка промисловос­ті в національному доході, створеному у сфері матеріального виробництва, зросла з 33% у 1949 р. до 53% у 1960 р. і 70% у 1985 р.

До початку економічної реформи 1962 р. економіка Південної Кореї бу­ла типовою для слаборозвинутих країн.

У структурі господарства переважав аграрний сектор. Від середини 60-х років економіка була зорієнтована на експорт, у результаті чого пріоритетний розвиток одержали текстильна, взуттєва, деревообробна галузі, що орієнту­валися на головний ресурс країни — дешеву робочу силу.

У 70-ті роки економіка Південної Кореї зіткнулася з конкуренцією кра­їн, що розвиваються, на зовнішніх ринках, нестабільністю світових валютних ринків, США перестали надавати допомогу країні на пільгових умовах. Тому в 70-ті роки держава проводила політику структурної перебудови економіки, пріоритетного розвитку машинобудування й хімічної промисловості, розши­рення інфраструктури, передусім доріг та водозабезпечення. На початку 80-х років у господарському розвитку Південної Кореї відчутними стали деякі не­гативні наслідки державного регулювання економіки. Тому були здійснені структурні реформи, спрямовані на пожвавлення ринкових механізмів, за­охочення особистої ініціативи й конкуренції. Економічна політика держави на перспективу базується на розвитку сучасних високотехнологічних вироб­ництв, подальшому підвищенні науково-технічного потенціалу країни. «Істо­рію успіху» Республіки Корея пов'язують з високими темпами росту ВНП, які складали в середньому 8,6% упродовж 1980-1990 р р. Серед досягнень ці­єї країни — рівень ВНП на душу населення — близько 10 тис. доларів та 11 місце у списку провідних торгових країн світу (див. рис. 68).

Внаслідок громадянської війни в Китаї 1945-1947 pp. та розгрому військ Чан Кайші залишки гомінданівських військ евакуювалися на острів Тайвань. У 1958 р. після збройних сутичок між комуністами та гомінданівцями у Тайванській протоці США виступили гарантом незалежного розвитку острівної республіки. З того часу Тайвань добивається прийняття до ООН, а в 1998 р. тут відбулися перші президентські вибори. У 50-ті роки економіка Тайваню мала виключно сільськогосподарський напрям з розвинутими кус­тарно-ремісничими промислами. На острові практично немає корисних копа­лин, що змусило країну створювати експортно-орієнтовану економіку. Уже на початку 50-х років була проведена реформа сільського господарства. Про­мисловість, що зароджувалася, була орієнтована на допомогу сільському гос­подарству. Була створена легка промисловість, основним завданням якої бу­ло задовольнити попит населення з метою зменшення залежності від імпорту. Зі створенням надійної основи для промисловості зусилля були спрямовані на виробництво більш капіталомістких технологічних виробів і товарів (елек­тропобутові прилади, побутова техніка). У наступні роки все більшу увагу приділяли розвитку важкої і хімічної галузей промисловості, виробництву деталей та компонентів для виготовлення складної машинотехнічної продукції. На Тайвані були створені потужні промислові корпорації, які зуміли за­пропонувати світовому ринку широку гаму промислових виробів. З 70-х ро­ків керівництво країни сконцентрувало увагу на розвитку інфраструктури, металургійної та нафтопереробної галузей. Важливим показником прогресив­них змін у тайванській економіці за період з 1987 до 1994 pp. можуть бути по­казники структури зайнятості населення. Якщо в 1987 р. в сільському госпо­дарстві працювало 15,3% працездатного населення, у промисловості — 42,7%, а у сфері послуг — 42%, то у 1994 р. працювало: у сільському господарстві — 11%, у промисловості — 38,7%, у сфері послуг — 50,3%. Велике значення для успішного розвитку Тайваню мала допомога США.