Це цікаво

Острів Науру в Океанії — член ООН та «особливий член» Британської Співдружності — одна з найменших держав у світі, площа якої всього 21 км, а населення — 10 тис. осіб. Це єдина країна у світі, яка не має ні столиці, ні міст, ні вулиць. Адресою вважається номер будинку або по­штової скриньки.

Кожна людина земної кулі, заплативши певну суму, може зареєст­рувати в Науру підприємство, яке повністю звільняється від подат­ків за умови, що воно не проводитиме на острові жодних комерцій­них операцій. Достатньо заплатити уряду 5600 дол., а потім щороку платити 4980 дол. за продовження реєстрації. Причому все можна здійснювати через мережу Інтернет. Зовсім не обов'язково, щоб гроші дійсно були в Науру. Вони користуються науруанською юрисдикцією, а реально містяться на рахунках інших офшорних ба­нків (американських, прибалтійських тощо). Усе це вигідно людям, які не хочуть, щоб хтось цікавився їхніми фінансовими справами. У міжнародній організації «Сили з фінансової протидії відмиванню грошей» (РАТР) Науру очолює «чорний» список із 15 країн, де си­туація із відмиванням грошей є неблагополучною.

На острові Увеа (Нова Каледонія) немає нафти, але там використовують кокосову олію для виробництва електроенергії. Французький інженер Алан Лієнар 18 років створював двигун, який працює на кокосовій олії. Ця 165-кіловатна система за своєю потужністю і кількістю споживання пального рівносильна дизельним двигунам.

Сіднейське олімпійське містечко в Австралії, збудоване для проживання спортсменів та обслуговуючого персоналу, є найбільшим у світі містеч­ком, що використовує сонячну енергію. Там також є «Супердоум» — найбільший у південній півкулі критий центр культури та спорту. У ньому є найпотужніша в Австралії приватна електроенергетична систе­ма, що працює на сонячній енергії і майже не продукує речовин, які спричиняють парниковий ефект.

У Австралії нараховується 35 тис. наших співвітчизників.

Основні висновки

Країни Африки, Океанії та Австралія перебувають на різних етапах економічного розвитку. ПАР, Австралія та Нова Зеландія — розвинуті держави. Більшість держав Африки та Океанії — найменш розвинуті країни світу.

Для Австралії, Нової Зеландії, як і для Канади, характерний посилений розвиток експортних галузей (гірничодобувної промисловості та сільсь­кого господарства), що є наслідком колоніальної залежності в минулому. На сучасному етапі це диктується попитом на таку продукцію в ін­ших країнах світу.

Значний вплив на рівень розвитку країн Африки та Океанії має економіко-географічне положення.

У більшості країн Африки досі триває формування етносів. Швидке зростання населення загострює соціальні проблеми. Ці чинники спри­чиняють численні збройні конфлікти, політичну нестабільність у бага­тьох країнах.

Поглиблюємо знання:

Країни Африки, Океанії та Австралія належать до різних типів країн за рівнем економічного розвитку. Австралія та Нова Зеландія на­лежать до групи розвинених країн і вийшли відповідно на друге та двадцяте місце (із 60 найбільш розвинутих держав світу) за рівнем викори­стання інтернетівських комерційних операцій. Більшість країн Океа­нії — аграрні країни, основу економіки яких становить тропічне землеробство (вирощування овочів і фруктів) та тваринництво. Розвиток еко­номіки гальмується дефіцитом паливних ресурсів.

У найгіршому становищі перебувають більшість країн Африки, у яких встановилися авторитарні режими, боротьба за владу призво­дить до частих воєнних переворотів та політичного безладдя. Захоп­лення влади певною етнічною групою в умовах, коли нації ще не сформовані, викликає жорстокі міжетнічні сутички (Сомалі, Ліберія, Демократична Республіка Конго, Уганда тощо). Ситуація ускладню­ється ще й тим, що у роки колоніалізму кордони більшості країн бу­ли проведені без урахування історичних та етнічних особливостей: 50% кордонів африканських країн були проведені по паралелях і ме­ридіанах, 30% — просто по прямих лініях і тільки 20% — з урахуван­ням кордонів, які склалися на час колонізації країн.

Тропічна Африка і на початку XXI ст. залишається найвідсталі­шим регіоном світу. Намагання країн швидко змінити традиційні архаї­чні уклади ведення господарства, відмовитися від ролі сировинних при­датків розвинутих країн в умовах, коли абсолютна більшість населення є неписьменною та відповідно нестачі кваліфікованих робітників, які розуміють необхідність проведення реформ, призвели до того, що краї­ни Африки у кінці XX ст. не витримали конкуренції на світовому ринку із країнами Азії та Латинської Америки у виробництві традиційно прибуткових сільськогосподарських культур (кава, какао, арахіс, пальмова олія). Доходи від експорту, який є чи не єдиним джерелом поповнення бюджету африканських держав, зменшилися, а частка континенту у світовій торгівлі скоротилася у кінці 90-х років XX ст. до 3%. Лише ті краї­ни, які не відмовилися від подальшого розвитку експортних галузей, за­лишаються відносно економічно стабільними. Неписьменність населен­ня та те, що мільйони людей перебувають чи не на первісній стадії роз витку, особливо у внутрішніх районах Тропічної Африки, унеможливлює використання новітніх технологій і стримує розвиток обробної промисловості.

Новою реальністю постколоніальної Африки став голод. Якщо у часи колоніалізму континент сам цілком забезпечував себе продуктами харчування, то у середині 90-х років XX ст. 150 млн. африканців потер­пали від голоду і вижили тільки завдяки гуманітарній допомозі ООН. У 80-90 роках XX ст. у багатьох країнах Африки були прийняті програми пріоритетного розвитку сільського господарства та пов'язаних з ним га­лузей промисловості, тобто АПК. Але розвиток цих галузей господарст­ва стримується багатоукладністю, низькою товарністю сільського господарства, слабкими зв'язками підприємств АПК із внутрішнім та світовим ринками. Найбільшого розвитку АПК зуміли досягти тільки декілька країн: Кот-Д’Івуар (цукротростинні АПК, плантації олійних та кокосових пальм), Камерун (виробництво і переробка бавовнику, рису, плодових та городніх культур), Малі, Нігерія, Нігер, Демократична Рес­публіка Конго (виробництво та переробка рису та цукрової тростини), Кенія, Марокко, Ангола (виробництво та переробка цукрової тростини).