Це цікаво

У 3 1962 р. в Індії здійснюються космічні дослідження, а з 1980 р. почали­ся запуски космічних ракет індійського виробництва.

Між північним узбережжям Шрі-Ланки (на півострові Джафна) та Інді­єю через Полкську протоку простяглась низка коралових рифів завдов­жки 30 км — Адамів міст. За легендою, Адам, вигнаний із раю на Зем­лю (а опинився він саме на Шрі-Ланці), зміг по цьому природному мос­ту потрапити на материк.

Маленька держава з казковою назвою Друк-Юл — Країна Дракона (друга неофіційна назва Бутану) — одна з найзагадковіших країн світу. Про історію цієї держави майже не збереглося відомостей. До недавньо­го часу тут не було ні доріг, ні транспорту. Зараз Тхімпху — столиця Бутану — зв'язана з іншими містами автомагістралями. Проте ця країна все ще мало відома світові.

Непал вважають туристичним раєм, адже саме в цій країні розташована найвища вершина світу — Джомолунгма. Але ця країна — одна з найбі­дніших на земній кулі. За рівнем добробуту населення, порівняно з ін­шими країнами, вона перебуває у «хвості». У 1995 р. Непал посідав 151 місце. Річний дохід на душу населення еквівалентний 140 дол. США.

Чай — найпопулярніший напій у світі не тільки тому, що він прекрасно тонізує. У світі вживають більше ніж 800 млн. склянок чаю щодня. В Ін­дії існує легенда про його походження. Кажуть, Бодхиддарма, будистський аскет, відрізав собі повіки, щоб сон не заважав йому споглядати світ. Із його повік виріс чайний кущ. Найбільші виробники чаю у світі — Індія, Китай, Шрі-Ланка, Кенія, Індонезія та Туреччина.

Країни Південно-Західної Азії. Туреччина

1. Географічне положення та склад території. До Південно-Західної Азії (Близького і Середнього Сходу) входять 16 країн, які розташовані на стикові трьох частин світу. Це Туреччина, Іран, Афганістан, Сирія, Ірак, Лі­ван, Ізраїль, Йорданія, Саудівська Аравія, Кувейт, Бахрейн, Катар, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Ємен, Кіпр. ЕГП цих країн значно покращилося піс­ля закінчення будівництва Суецького каналу та залізниці Берлін — Багдад (див. рис. 89).

Рис. 89. Політична карта Південно-Західної Азії

Важливе стратегічне положення, величезні поклади нафти та природно­го газу завжди приваблювали сюди розвинуті країни. Після розпаду СРСР найбільший вплив на події у цьому регіоні мають СІЛА. Південно-Західна

Азія дуже неспокійний у політичному відношенні регіон. Тривалий час не припиняється арабо-ізраїльський конфлікт, не розв'язана курдська проблема. Південь Месопотамії став «яблуком розбрату» між Іраном, Іраком та Кувей­том, не припиняється громадянська війна в Афганістані. Греко-турецькі чва­ри призвели до поділу на дві частини Кіпру. Країни регіону є найбільшими у світі імпортерами зброї.

За державним ладом у регіоні є як республіки, так і монархії, більшість з яких абсолютні.

2. Природно-ресурсний потенціал. З попередніх курсів географи пригадайте, в яких кліматичних поясах розта­шована Південно-Західна Азія. Які проблеми розвитку цих країн пов'язані з кліматичними умовами?

Мінеральні ресурси регіону розвідані недостатньо. Крім величезних за­пасів нафти (66% світових запасів) та газу (26%), виділяються значні обсяги хромітів (Туреччина), мінеральних солей Мертвого моря та фосфоритів, ка­лійних солей (Йорданія, Ізраїль) (див. рис. 90).

Рис. 90. Мінеральні ресурси країн Південно-Західної Азії

3. Населення. На території Південно-Західної Азії проживає 206 млн. осіб. Чисельність населення швидко зростає завдяки високому природному приросту населення. Країни регіону дуже різняться за кількістю населення, у Туреччині, Ірані та Афганістані сконцентровано 2/3 жителів регіону.

Розміщується населення також нерівномірно. Середня густота його в жодній країні не перевищує 100 осіб/км кв., а у пустельних районах вона менша 1 особи/км кв.. Для регіону характерні значні міграції населення. Тут до цього часу проживають народи, що ведуть кочовий спосіб життя. Населення Ізраї­лю формується за рахунок іммігрантів. Багато палестинських арабів змушені покинути батьківщину, на нафтових промислах працює значна кількість іно­земних робітників-мусульман. Чимало турків працюють у Західній Європі, особливо у Німеччині.

Рівень урбанізації в цілому невисокий, а в Афганістані та Ємені — один з найнижчих у світі. Чисельність міського населення зростає швидкими тем­пами, але переважають окремі міста, агломерації тільки формуються (Стам­бул, Тегеран). Особливо висока частка міських жителів у малих нафтодобув­них країнах, у Бахрейні, Кувейті, та Катарі вона перевищує 90% населення. Деякі міста виникли ще в давні часи (Дамаск, Багдад, Бейрут, Ер-Ріяд тощо). Саме в цьому регіоні зародилися три основні релігії світу: іудаїзм, християн­ство, іслам. Міста Єрусалим, Мекка, Медина вважаються священними, їх що­року відвідує багато паломників.

Етнічний склад населення доволі складний. Найбільш однорідне насе­лення Аравійського півострова, основу якого складають араби. Туреччина, Іран, Афганістан та Ірак — багатонаціональні країни. Поряд з турками, пер­сами, афганцями (пуштунами) та арабами живуть національні меншини: кур­ди, азербайджанці, узбеки, таджики та інші. Етнічні та релігійні відмінності створюють серйозні політичні й економічні труднощі у кожній країні.

4. Загальна характеристика господарства. За рівнем економічного розвитку країни Південно-Західної Азії належать до двох типів: Ізраїль, Ту­реччина та Кіпр — це середньорозвинуті країни, решта держав — це країни, що розвиваються. Але й ці групи неоднорідні.

Ізраїль— індустріально-аграрна країна, частка промисловості якої у ВВП складає 30%. У структурі промисловості переважають наукомісткі галу­зі: медична електроніка, засоби зв'язку, комп'ютери. Розвиваються також ме­талообробна, авіаційна, суднобудівна, електротехнічна, хімічна, алмазо-обробна промисловість. Високу питому вагу в економіці має військова про­мисловість.

Політика кіпрського керівництва спрямована на перетворення країни в торговий, фінансовий і туристичний центр. Для економіки цієї країни харак­терна висока частка сфери послуг (47% ВВП). Провідними галузями промис­ловості є харчова, швейна, гірничодобувна, промисловість будматеріалів.

Основою економіки країн, що розвиваються, є сільське господарство, яке й досі є відсталим і малопродуктивним через архаїчні аграрні відносини. По­стійні посухи є справжнім лихом для населення цих країн. Зрошуваних земель

багато, але іригаційні системи здебільшого примітивні. Країни Південно-Західної Азії довозять зерно, олію, цукор, чай, продукти тваринництва.

У сільському господарстві переважає рослинництво. Його основа — спо­живчі культури (пшениця, кукурудза, овочі), бавовник. Значні площі зайняті виноградниками й фруктовими насадженнями. За виробництвом і експортом ізюму, сухофруктів, мигдалю та фініків регіон займає провідне місце у світі.

Тваринництво малопродуктивне. Тут розводять овець і кіз, віслюків і ве­рблюдів. На світовому ринку цінується каракуль з Афганістану (див. рис. 91).

Рис. 91. Сільське господарство країн Південно-Західної Азії

Афганістан належить до найменш розвинутих країн світу. Труднощі, пов'язані із загальною відсталістю країни, посилилися через багаторічну гро­мадянську війну. Розмір завданої війною шкоди досягає 3/4 всіх попередніх вкладень у розвиток країни за 50 років.

Основне багатство країн узбережжя Перської затоки — нафта, промис­ловий видобуток якої, в основному, розпочався після Другої світової війни за рахунок іноземних капіталів. У цих країнах найнижчі витрати на видобуток і найвища у світі продуктивність праці у нафто- і газодобувній промисловості, що є наслідком сприятливих природних умов і низького рівня заробітної пла­ти. Величезні обсяги експорту нафти (90% видобутку) спричинили розвиток транспортної інфраструктури: трубопроводів та нафтових портів-терміналів.

Країни намагаються вкладати нафтодолари у промисловий розвиток, щоб забезпечити надійне економічне зростання у постнафтовий період та зменшити залежність від нестабільного й невідновного джерела доходів. В одних країнах з'явилися центри нафтопереробної промисловості (ОАЕ, Сау­дівська Аравія) та підприємства для зрідження газу (Катар, Саудівська Ара­вія, Кувейт, Ірак, Сирія). В інших — в Йорданії, Ємені, Сирії, Саудівській Аравії— посилився розвиток гірничодобувних галузей (видобуток фосфоритів, калійної та кухонної солей, сировини для скляної та цементної промисловості, свинцево-цинкових та залізних руд). У 80-ті роки XX ст. швидкими темпами розвивалися галузі обробної промисловості. Були створені металур­гійні заводи з виробництва сталі і труб у Саудівській Аравії, Іраку, Катарі, Йорданії. Серед галузей кольорової металургії з'явилася алюмінієва промис­ловість (Бахрейн, Кувейт). У багатьох країнах почали формуватися центри металообробки: заводи зі складання автомобілів (Ірак, Кувейт), електролам­повий (Ірак), судноремонтний (Бахрейн). На основі гірничодобувних галузей почала формуватися хімічна та цементна промисловість. Розвиваються також легка і харчова промисловість. Але розміри промислового виробництва ще незначні (див. рис. 93).

Рис. 92. Найбільший у світі завод опріснення морської води у Саудівській Аравії

Рис. 93. Основні промислові центри країн Південно-Західної Азії

Внутрішній транспорт розвинутий недостатньо. У перевезеннях основне навантаження падає на автомобільний транспорт. Країни Південно-Західної Азії розташовані на важливому перехресті морських та повітряних шляхів. Неабияку роль у зовнішніх зв'язках регіону відіграє морський транспорт.

5. Туреччина (Столиця — Анкара, населення — 70,5 млн. осіб 2000р.). Країна розташована на межі Європи та Азії, на перехресті доріг між цими ча­стинами світу та з Причорномор'я до Середземномор'я. Саме це визначає важливу геополітичну роль Туреччини. Територія країни складається з євро­пейської частини — Фракії та азіатської— Анатолії, яка займає 97% площі держави.

За державним ладом Туреччина — республіка.

Мінеральні ресурси значні. Тут розробляють світового значення родо­вища ртуті, сурми, хромітів, вольфраму, є також уран, вугілля й нафта.

Клімат більшої частини країни — субтропічний середземноморський, а у внутрішніх частинах країни — континентальний.

Турки становлять 90% населення, також тут проживають курди, араби, грузини, туркмени.

Найгустіше заселені узбережжя. У містах живе половина населення.

За структурою господарства Туреччина— індустріально-аграрна дер­жава, її економіка до початку 90-х років XX ст. розвивалася шляхом імпортозаміщення, на сучасному етапі почався перехід до створення економіки, зорі­єнтованої на експорт. Розвинуті гірничодобувна, легка, харчова промисло­вість. Усе більшу роль відіграють останнім часом металургія, нафтоперероб­ка, хімічна промисловість, створені підприємства, що виробляють автомобілі з комплектуючих деталей, військову техніку, обладнання для харчової та лег­кої промисловості, транспортні засоби.

У сільському господарстві переважає рослинництво (пшениця, ячмінь, кукурудза, цукрові буряки, бавовник, соняшник, виноград, цитрусові). Тва­ринництво переважно екстенсивне. Розводять велику рогату худобу, овець, кіз.

Головні торгові партнери Туреччини — країни ЄС, арабські країни, США та Японія.

Туреччина — член НАТО та асоційований член ЄС.