67) Національна проблематика в п'єсі «Мина Мазайло» м.Куліша. Жанр, сатиричний пафос, характери твору. Традиції світової драматургії в ньому.

Драма «Мина Мазайло» була написана у буремні роки економічного й культурного відродження України. Тема твору – ставлення шовіністичного та патріотичного таборів до проблеми українізації в період НЕПу (нова економічна політика). Головний герой Мина Мазайло з комічною цілеспрямованістю намагається змінити своє прізвище на більш благозвучніше, на його думку, російське. Мина – суцільний національний нігіліст, змінюючи своє прізвище він зрікається від своєї землі. Проте неоднозначну реакцію викликає його вчинок у сім'ї. До вирішення цього питання залучаються і родичі близькі та далекі. Проти батька виступає син Мини Мокій. Він абсолютний українофіл. Своїми поглядами він робить виклик суспільству, що часто вчиняє несправедливість. Карикатурну та сміхотворну роль відіграє в п'єсі тьотя Мотя, яку терміново викликали з Курська. Знаючи її расистську платформу, що ґрунтується на великодержавницьких, шовіністичних поглядах, Мина вважає, що саме вона психологічно вплине на Мокія. Але непробудна темрява та національна обмеженість зазнає поразки з боку Мокія та його однодумців. Гострота гротескно забарвлених конфліктів і сутичок наростає. Та досить несподіваною є розв'язка твору. Мину, який вже тепер Мазенін звільняють з роботи за систематичний опір українізації. Наче б ідея українська перемогла. Проте чи могла вона відбутися через чиновницькі постанови та директиви. І як несподіванка – висновок випливає з вуст дядька Тараса, націоналіста та однодумця Мокія. То був цинічний та хитрий спосіб виявити справжніх патріотів –українців, щоб потім їх знищити.

«Комедійне божевілля» на протязі всього твору. «Братик мій Мокій.. збожеволів від своєї української мови», - з перших сторінок виказує свій погляд його сестра Рина. Слова тьоті Моті, що «прилічнєє быть ізнасілованной, нежели украінізірованной», - це відвертий сміх над режимом, що затіяв заплановану (планову) українізацію. В творі відчуваються світові традиції зображення через сміх героїв, ситуацій, їх дій, суспільства, в якому вони перебувають. Такий аналог можна провести між Журденом з комедії Моль'єра «Мещанин во дворянстве» і Миною Мазайло. Журден теж мріяв про вищий світ, наймав репетиторів для себе. Те саме робить і Мина, наймаючи колишню вчительку гімназії навчити його російській промові. Автор гостро висміює свого героя, інколи доводячи цей сміх до гротеску.

68) Поема «Чорнобильська мадонна» І. Драча: своєрідність композиції, основні мотиви, узагальнений образ матері.

Це «скорботна пісня». Жанр визначив сам Драч – поема, але можна назвати й поемою-трагедією. Вона не вкладається в жорсткі рамки ні епічної, ні ліроепічної, ні драматичної поеми. Її жанрові особливості розмаїті, тому часто її визначають як поему-мозаїку. Всенародна трагедія передана через призму однієї сім'ї (мати, українська селянка), вона виступає берегинею роду, культури нашого народу, його звичаїв та моралі, її син генерал, що причетний до будівництва станції, один з керівників тоталітарної системи та онук Вовка, «христопродавець», що грабує в селі. Поема побудована з 25-ти окремих роздумів, поєднаних тематично, але різних за жанровою приналежністю. Тут читач зустрічається навіть з прозою («З канадської листівки», «Мадонна атомного віку»), є й лірика («Пролог»), і своєрідна балада («Хрещатицька мадонна»), і відроджений міф («Солдатська мадонна»), тут і епічна картина з «чорним гумором» («Баба в целофане»), навіть сатира («Бенкет в пору СНІДу», «Мати і христопродавці», «Ода молодості»). Поєднанням різних жанрів в одному творі автор відобразив вселенський характер подій, що торкнулися всього людства, всієї Землі; нагадати зарозумілому людству про вічні цінності, про свій обов'язок перед природою і Землею.

Прологові передують два епіграфи: з поеми Т.Шевченка «Мафія» та з української народної думи «Бідна вдова і три сина». Таким чином епіграфи налаштовують на контраст між високим розумінням матері, оспіваним і освяченим у віках, і гіркою думою про нещасну долю матері, зрадженої синами. Саме поєднання цих думок і відображає зміст і суть поеми. Довжелезний ряд митців крізь століття возвеличували образ Матері Всесвіту – Мадонни. Пронизливий реальний образ босоногої матері Валерія Ходемчука, що залишився навіки у саркафазі («Солдатська мадонна»). Мати генерала, що завжди повертаеться до села, до рідної криниці, і ніякими силами не залишили її в Києві. І не боїться вона нічого, бо вона невмируща. А ще Лисий Соловей, такий недоречний серед чорної мертвої тиші. А ще стара, що «дочекалась», як її онук Вовка грабує старожитність. Знаходимо легенди про діву Марію, що начебто приходила подивитись на те страхіття (сліди від її босих ніг знаходили на випаленій землі). Цю легенду знаходимо в розділі «Солдатська мадонна». Епілог: «Вона дивиться, дивиться в душу. Вона палить очима до дна. А я все це дотерпіти мушу, бо в душі не душа, а вина». «Несе сива чорнобильська мати цю планету.. Це хворе дитя» - такий апофез поеми.