18. Автобіографізм «Зачарованої Десни» Довженка.Особл жанру, авторське «я»

Рильський: «Зач Десна» - це задушевна лірична сповідь по вінця напоєна любов’ю до рідного краю, до трудового народу, до України з її великим, але скорбним минулим, з її великим і радісним майбутнім. Письменник прекрасно знав духовний світ селянина, народний побут, звичаї, його психологію. Можна сказати, що «Зачарована Десна» — своєрідна енциклопедія сільського життя України кінця XIX і початку XX століть. Зачарована Десна — автобіографічний твір, спогади Олександра Довженка про дитинство, перші кроки пізнання життя. За жанром – це кіноповість (новаторство Довженка), сценічність відчувається в описах, в характерній лексиці. Через розлуку з рідним краєм автор відчуває потребу повернутися в дитинство, з глибини душі виринають дитячі спогади, що і є поштовхом для написання твору.

У творі 3 часових площини: 1. минуле (спогади діда) 2. дитинство Сашка 3. нинішній час. Твір цікавий своєю двоплановістю : автобіографічні описи дитинства і роздуми зрілого майстра-оповідача. Тобто є два ліричних героя – малий Сашко і досвічений автор. Композиційне новаторство Довженка – оповідач є дійовою особою, що створює контакт з читачем. Кіноповість—у другій половині XX ст. набуло поширення таке значення цього терміна: наголос переноситься із слова "кіно" на слово "повість". Так, К. називають сценарій, зумисним чином перероблений для читання (при переробці вилучаються специфічні кінематографічні терміни, розширюються діалогічні сцени, вводяться ліричні відступи, граматичний теперішній час змінюється минулим тощо). Окрім того, К. називають повість, що створена із свідомою орієнтацією на певні кінематографічні прийоми оповіді (подрібнення дії на короткі епізоди, лаконічність діалогу та авторських пояснень). Видатним майстром і, певною мірою, першовідкривачем жанру К. був О.Довженко ("Зачарована Десна", "Україна в огні" та ін.).

19. Патріотичний пафос поезії п.Тичини («Гей, вдарте в струни, кобзарі», «Ой що в Софійському заграли дзвони», «Золотий гомін»)

П.Т. – представник укр. символізму (входив до «Білої студії» та друкувався у часописі цієї літературної організації- «Муза Гед»: символісти проголошували: «Мистецтво- для мистецтва» 1918р. в Києві вийшла перша збірка «Сонячні кларнети». «С.к.», особливо друга частина збірки, просякнуті почуттям молодості й оптимізму, світлими та радісними образами, породженими надією на відродження укр. нації до державного життя після кількох століть колоніального рабства (громадянсько-національна тематика). Ставлення поета до національної революції розкривають поема «Золотий гомін» і твори друковані в періодиці: «Гей, вдарте в струни, кобзарі» (Гей, вдарте в струни, кобзарі,Натхніть серця піснями! Вкраїнські прапори вгорі -Мов сонце над степами), «Ой що в Софійському заграли дзвони». П.Т. зміг синтезувати принципи імпресіоністичної та символістської манери творення образу, музичність вірша, поєднати найкращі здобутки укр. та світового модернізму. Кларнетизм (ідея всеєдності, поєднання енергії духу та національного відродження). Образ рідного краю змальований у першій закінченій поемі Тичини «Золотий гомін». Цією поемою завершується його знаменита збірка «Сонячні кларнети». «Золотий гомін» написаний поетом влітку 1917 р. Це був той неповторний період українського національного відродження, коли всім вірилося у щасливу долю народу, що нарешті пробудився до боротьби за свою волю. Радість, що переповнювала душу Тичини, вихлюпнулась у рядки його поеми, і весь твір нагадує прекрасну натхненну пісню на славу рідної землі. Але які б трагічні події не чекали в майбутньому на Україну, Тичина вірить, що переможе світло, а не тьма, любов, а не зненависть. Його поема закінчується величальною піснею рідній землі, рідному народові, що бореться за свою незалежність і спинити який не вдасться нікому.