4. Художня своєрідність мисливських усмішок Остапа Вишні.

Cправжні ім'я та прізвище — Павло Губенко. український письменник, новеліст, класик сатиричної прози ХХ ст.  письменник-гуморист. Упродовж життя написав близько двох з половиною тисяч творів: це гуморески, нариси, фейлетони, памфлети, мемуари, щоденник, переклади. Започаткував у літературі новий жанр — усмішку (різновид гумористичного оповідання, у якому оповідь про події була короткою, точною, дотепною і доброю). Провідна тема всієї творчості письменника: розвінчання недоліків людини і суспільства. Мисливські усмішки», складав тривалий час, а найповніше видання після смерті 1958 р. - явище унікальне- оригінальний синтез нар анекдоту й пейзажної лірики. Усмішки «Заєць», «Лисиця», «Лось», «Ведмідь», «Ружжо», «Дикий кабан, або вепр», «Як засмажити коропа», «Дика гуска», «Екіпіровка мисливця» -щирим, життєствердним настроєм. хоч і «мисливські», але навчають не нищити, не вбивати природу, а навпаки дбати про неї, берегти для нащадків. Для ліричного героя цих творів, як і для самого автора, головним є не полювання на звірів чи ловля риби, а сам процес перебування на природі, спілкування з нею. ОВ разом зі своїм героєм (зазвичай оповідачем - трохи хитрий, трохи дивакуватий у своєму священнодійстві збирання на полювання, в очікуванні зайця чи лисиці, в поверненні здебільшого без здобичі або й без рушниці чи шапки, але завжди іронічний, доброзичливий і наївний, наче дитина.), радіє довкол світові, милується природою, по-дитячому зворушливий і сентиментальний. Часом розповідь набуває повчального тону, удаваної серйозності, (створює веселий настрій- пересипані розповідями невдах-полювальників (як і сам автор) про якісь неймовірні мисливські подвиги чи бувальщини. Любить ОВ обігрувати і якусь деталь (наприклад, стопку, рушницю, забуту вудку) - комічний струмінь у ситуацію. «Як варити і їсти суп із дикої качки» — одна з найдотепніших і найліричніших «Му» Присвячена МРильському. Визначальні особливості гумору - багатство відтінків і барв комічного, по-народному соковита мова, своєрідно діалогізований виклад дії, мудрий, іронічно-усміхнений погляд оповідача на порушені проблеми. Дотепні й художньо неповторні діалоги — один із основних засобів характеристики й оцінки персонажів. Діалогам притаманні неоднозначність, життєво-змістова наповненість, колоритність.

5. «Празька школа поетів»: світоглядні орієнтири та естетична програма, творча практика. “Празькою школою” умовно називають тих письменників-еміґрантів, котрі залишили Україну у 20-х роках і певний час працювали у Чехо-Словаччині, зокрема у Празі. Це, безперечно, формальна ознака. (це не організація, так як не мали ніяких статутів, не вели звіти і т.д) Вперше термін вжито В.Державинним у роботі «3 роки літературнго життя на еміграції»(1945-1947) Якравими представниками є: Євген Маланюк, Юрій Клен, Олег Ольжич, Юрій Липа, лекса Стефанович, ксана Летушинська, Олена Теліга. Стиль пражан: «Своєрідний симбіоз символічного та неокласичного стильових начал», мають барокові ознаки. Для них найголовніше Світова воля, ідеальність. Найбільшу увагу приділяють релігійним символам.

У програмових настановах поетів-“пражан” відчувається:

-вплив волюнтаризму І. Канта, шопенґауерівського примату волі, гегелівської національної ідеї, мрії Ф. Ніцше про “надлюдину”. Ідеї німецьких філософів-ідеалістів знайшли відгук в українській філософській думці (В. Довгович, П.Юркевич, П. Авсенєв, М. Максимович, П. Куліш та ін.) і з новою силою актуалізувалися у період суспільно-політичних катаклізмів у працях Д.Донцова, В. Липинського, Є. Маланюка. Визнаний лідер “Празької школи”

-Їх художня творчість була тією формою самозахисту, що дозволяла в умовах еміґрації зберігати національну ідентичність, плекати національний ідеал, забезпечувала тяглість літературного процесу.

-У їх поезії проблеми буття української нації виводилися на обшир світової історії, осмислювалися у контексті всієї цивілізації.

-Минуле стає формою збереження духовних цінностей. Ця воля, на думку “пражан”, могла вивести обезкровлений народ з мороку бездержавності. Щоб відродити її, Є. Маланюк прагнув сповнити серця металом. О. Ольжич посилав прокляття плоті, що виявлялася слабшою за дух, О. Теліга горіла бажанням “перескочити межу”, “розбити мури”, “палити серце в хуртовині сніжній, купати душу у холодній зливі”.

Практика(на прикладі Маланюка) Є. Маланюк у міжвоєнний період сконцентрував свою поетичну енергію на архіважливих для нації проблемах, творячи поезію екстенсивного типу, звернену до багатоликого “ми”. Його наділені значною сугестивною силою вірші нерідко мали програмовий характер: Поет – мотор! Поет – турбіна!Поет – механік людських масс…Людина-митець у Є. Маланюка постає посередником між провіденційними силами і людьми (“В ньому (тобто мистецтві) голубом існує Дух Святий…”), Божим обранцем, проповідником вищих істин, адже їй у пориві творчого натхнення відкривається те, що не доступне іншим. Розуміння вищих зв'язків сприяє перетворенню світу, тому поет, за Є. Маланюком, - це теург і деміург. Поети п.ш. відроджували в українській літературі тип вченого-митця, що склався у добу еллінізму, зазнавши в інші епохи певних змін. Є. Маланюк не просто відшукував знаки нашої трагічної історії, а дошукувався відповіді на питання першочергової ваги: “Куди ж поділа, степова Елладо, //Варязьку сталь і візантійську мідь?”

6. «Мала» проза Довженка періоду війни («Ніч перед боєм», «Мати», «Відступник», «Незабутнє», «Перемога»). Олександр Петрович Довженко український та радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу. Упродовж 1942-1943 років Довженко - пропагандист політуправління на Північно-Західному, Сталінградському, Воронезькому фронтах, активно і сумлінно несе службу політпрацівника, військового кореспондента. У роки війни О. Довженко написав кіноповісті "Україна в огні", "Повість полум'яних літ", оповідання "Ніч перед боєм", "Відступник", "Стій, смерть, зупинись!", "На колючому дроті", "Мати", "Воля до життя". Уся воєнна проза митця відзначається: величезною напругою почуттів, глибиною роздумів про війну і людину на цій війні. Довженко умів звертатися до всього народу, говорити від його імені, володів талантом створювати образи, в яких ніби матеріалізувався весь народ, його дух. (так, наприклад, в оповіданні «Мати», автор у вигляді двох льотчиків має на увазі збірний образ усіх юнаків, що воюють за країну)

В цих оповіданнях спалахують ненависть до фашистів і призирство, гнів до зрадників, дезертирів. Воєнна тематика, відкриті почуття болю проймають роздуми автора про Україну, загарбану ворогами. (Так в оповіданні «Ніч перед боєм», автор розповідає історію Героя Радянського Союзу – Петра Колодуба, якого ще в молодості врятував старий дід, перевізши його з товаришами через Десну, і пплатившись цим самим своїм життям) Автор розкриває нам долю юнаків, де брат за брата ладен віддати життя. Довженко зображує нам жінку, яка сильна, яка ладна сховати чужих дітей від фашистів, яка захищає свою гідність і гідність держави. Можна сказати, що образ жінки – це образ скривавленої України, полон жалю, страждання і надії.