- •1.Неокласики. Постаті. Ідейно-естетич.Засади творчості.
- •2. Химерна проза другої половини 20ст. Шевчук. Дім на горі.
- •3. Поезія м.Рильського 20х років: основні збірки, ідейно стилістичні особливості.
- •4. Художня своєрідність мисливських усмішок Остапа Вишні.
- •7. Поезія о.Ольжича, основні збірки, мотиви, стил. Особливості
- •8. В.Барка – поет і прозаїк. Проблематика і поетика роману «Жовтий князь»
- •9. Поезія є.Плужника: мотиви, особливості індивідуального стилю
- •11. Тема національної боротьби у збірці «Вежі» о. Ольжича.
- •12. «Собор» о. Гончара проблематика, герої, особливості композиційно-сюжетної побудови, образи-символи. Доля твору, його оцінки в критиці.
- •13. Поезія б-і Антонича: збірки, мотиви, своєрідність індивідуального стилю.
- •14. Художня концепція людини в романах Тигролови та Сад гетьманський
- •15. Творчість Юрія Клена. Поема «прокляті роки».
- •16. Худ. Своєрідність історичного роману «Диво» Загребельного
- •17. Кларнетизм поезії Тичини
- •18. Автобіографізм «Зачарованої Десни» Довженка.Особл жанру, авторське «я»
- •19. Патріотичний пафос поезії п.Тичини («Гей, вдарте в струни, кобзарі», «Ой що в Софійському заграли дзвони», «Золотий гомін»)
- •20. Роман «Дім на горі» в.Шевчука: проблематика,особливості ком-ції та поетики.
- •21. Художнє осмислення долі України в поезії п.Тичини («Скорбна мати», «Пам’яті тридцяти», «Загупало в двері прикладом», «Хто ж це так із тебе насміятися смів?», «До кого говорити?»).
- •22. Проблема покоління «дітей війни» у творчості г.Тютюнника («Климко»).
- •24. Морально-етична проблематика й особливості поетики «малої прози» Тютюнника.
- •25. Інтимна лірика Сосюри.
- •26. Поетичний реалізм Гончара
- •29) Образ України в ліриці є.Маланюка («Знаю-медом сонця, ой Ладо», «Псальми степу», «Антимарія», «Діва-Обида» та ін.).
- •30) «Україна в огні» о.Довженка: проблематика, герої, жанрово-стильові особливості. Доля твору.
- •31. Історичне минуле в поезії Маланюка
- •32. Експерементальна проза 90-х років. Роман «Рекреаціі»Андруховича.
- •33. Історіософські мотиви в поезії Ольжича
- •35. Осмислення трагічних уроків недавнього минулого в поезії Плужника («Уночі його вели на розстріл», «Впало – ставайте до стінки» та ін.)
- •37. Літературна дискусія 1925-1928років: проблеми ідеології літератури.
- •39. Проблематика, поетика «малої» прози м.Хвильового
- •41.Відображення проблем соціальної дійсності в малій прозі Хвильового
- •43. Психологічна проза в.Підмогильного – проблематика, художні особливості.
- •44. Позацензурна поезія Симоненка
- •45. Творчість ю.Яновського і лірико-романтична стильова течія в українській літ.
- •47. Драматургія доби «розстріляного відродження»: умови розвитку, постаті, проблемно-тематичні горизонти, жанрові пошуки.
- •49. Художня своєрідність «малої» прози г . Косинки
- •50. Тема митця і мистецтва л. Костенко («Доля», «Умирають майстри», «є вірші-квіти», «Чекаю дня, коли собі скажу», «Страшні слова, коли вони мовчать»…)
- •53. Розвиток гумору і сатири першої половини XX ст. І творчість Остапа Вишні
- •55. Проблеми національно-культурного відродження України у романі «Вальдшнепи» м.Хвильового. Доля твору.
- •57. Драма української людини в повісті «Смерть» б. Антоненка-Давидовича.
- •58. «Нью-йоркська група» поетів: творчі засади і художня практика.
- •59. Стихія націон-визв. Боротьби народу в романі «4 шаблі» ю.Яновського. Жанрово-композиційні особливості твору, його доля.
- •В. Стус – поет і громадянин. Поезія, я к шлях самопізнання…митця – борця і в’язня. (поезії)
- •61) Роман «Вершники» ю.Яновського : жанрова своєрідність, особливості проблематики, герої, поетика.
- •62) Концепція людини в поезії в.Симоненка («Ти знаєш, що ти людина?», «я», «Дума про щастя», «Дід умер», «Піч», «Жорна», «Баба Онися», ін.)
- •63) Доля українського села в романі «Марія» у.Самчука. Біблійні алюзії у творі.
- •64) Поема «Розстіляне безсмертя» в.Сосюри як документ епохи.
- •65) П'єса «Патетична соната» м. Куліша: жанр, композиція, проблематика і характери.
- •67) Національна проблематика в п'єсі «Мина Мазайло» м.Куліша. Жанр, сатиричний пафос, характери твору. Традиції світової драматургії в ньому.
- •69. Сатиричне зображення дійсності у п’єсі «Народний Малахій» м.Куліша. Жанрова своєрідність, художній конфлікт, образ головного героя.
- •70. Поети-шістдесятники : постаті, громадянська позиція, естетичні засади.
- •77. Поезія Драча: основні мотиви, жанрові пріоритети, особливості індивідуального с тилю.
35. Осмислення трагічних уроків недавнього минулого в поезії Плужника («Уночі його вели на розстріл», «Впало – ставайте до стінки» та ін.)
В українську поезію середини 1920-х років Євген Павлович Плужник увійшов як співець гуманізму. Поезії його сповнені трагічного звучання: проповідям класової ненависті й безжальному братовбивству він протиставляє ідею абсолютної цінності людського життя, протест проти бездумної революційної жорстокості. Він прагнув конкретного гуманізму, зверненого до кожної людини, що опинилася у вирі терору й репресій і була безсилою захистити свою честь, гідність, зрештою, саме життя.
Провідні мотиви віршів 1923—1924 рр. та художня їх реалізація розкрили надії, що їх автор пов'язав із жовтнем 1917 р.. з оновленням землі за співпраці рук селянина і робітника («Серп і молот»), з перебудовою світу «натхненним сходом» (вірш «На 1924 рік»). У багатьох віршах ранньої лірики звучить несхитний протест проти жорстокості й безглуздого розливу людської крові. У книжці « Дні» (1926) поет висловив , свій погляд на проблему, окреслену суспільною пам'яттю. І суть цього погляду вимальовується в епіграфі до збірки: «Як страшно! Людське серце до краю обідніло». У кожному вірші — лірична драма, у кожному сюжеті — безвинна кров, безвинна смерть, холодне вбивство, трагедія злочинно обірваного життя, нерозквітлої молодості. У них відбився і суспільний настрій, пов'язаний із суперечностями непу, і власні настрої хворого поета, який без особливого захоплення спостерігає сучасне і чекає на майбутнє. Він переживає за долю простих людей з народу, проте поряд з цими образами зустрічаємо у віршах поета образи свідомих борців за революцію. Поет схиляє голову перед їх моральним подвигом: Відбулось. Мета моя далека,\я такої смерті не боюсь!\(«Уночі його вели на розстріл») Наступна книга "Рання осінь" відрізняється від "Днів" своєю тональністю, у ній менше трагізму і мотивів жертовності. Здебільшого це коротенькі вірші-роздуми, мета яких - знайти позицію і певний спокій у житті. Часто це була позиція самітника і відлюдника, людини хворої, що має багато часу на міркування і мало практично діє. Плужник ніколи не був ворожий новому ладові, а його інтелігентські побоювання нівеляції індивідуальності були безпідставними. У кращих віршах він розуміє це: Нехай комусь судився довший\Шлях до останньої межі, \Свій коротенький перейшовши, \Не нарікатиму, - я жив!
37. Літературна дискусія 1925-1928років: проблеми ідеології літератури.
1. Літ.дискусія виникла через наростання кризи у літературі. Початком її вважають статтю Г. Яковенка «Про критиків і критику в літературі» (Культура і побут 1925, 20 квітня) та відповідь на неї М. Хвильового. Зеров-критик стає на бік М. Хвильового. Програма М. Зерова вимагала усвідомлення, осмислення й засвоєння багатств української національної традиції, адже це дасть змогу тверезо й реально оцінити багатьох сучасних літературних авторитетів, перенести на український ґрунт кращі твори європейської класики й сучасної літератури, що, в свою чергу, піднесе «планку художності» і, врешті-решт, встановить атмосферу здорової літературної конкуренції, а не кон'юнктурного протегування. «Ми хочемо, — наголошував М. Зеров, — такої літературної обстановки, в якій будуть цінитися не маніфест, а робота письменника; і не убога суперечка на теоретичні теми — повторення все тої ж пластинки з кричущого грамофону, — а жива й серйозна студія літературна; не письменницький кар'єризм „человека из организации“, а художня вибагливість автора перш за все до самого себе».Головним завданням стало усвідомлення альтернативних варіантів розвитку України. Виносилося актуальне питання на той час: «Бути чи не бути українській літературі?» 2. Найактивнішим учасником літ.дискусії став Микола Хвильовий, який уперше висловився проти засилля утилітарного методу в літературі. Письменник говорив про Європу, як основний мистецький орієнтир. Виступав проти культурного домінування Росії в межах України. Його гасто «Геть від Москви»! 3. Відбувається розкол літераторів на 2 табори: 1й – на чолі з Хвильовим(«Гарт»), 2й – на чолі з лідером «масовістів» С.Пилипенком. («Плуг»). Гарт перестав існувати як всеукраїнська організація. Більшість письменників, котрі вийшли з Гарту, створили нову організацію з претензійною назвою Вільна академія пролетарської літератури. Ваплітяни відкрито проголосили примат мистецького хисту над ідеологічними догмами.
4. Криза набула політичного значення. Літ.дискусія послужила поштовхом до згортання українізації. 1) В цей період були виробленні основні методи боротьби партії більшовиків з опозицією. 2) Ліквідація плюралізму в літ.житті. 3) у 1932 році створено спілку письменників України більшовики мали змогу маніпулювати літераторами, використовуючи їх у своїх інтересах.
38. Образ гетьмана Мазепи в поемі «Мазепа» В.Сосюри. Полемічність твору. Поема “Мазепа”була написана не стільки з метою реабілітації гетьмана Мазепи, скільки з метою апологетизації ідеї незалежної України. 1. Вже на початку поеми Сосюра звертає нашу увагу на славне минуле українського гетьмана: «колишній велет, богатир», «його зіниці світять дико». І потім через усю поему проходить образ Мазепи-патріота. Навіть будучи пажем у польського короля, він не перестає думати про Україну: Не iдеалiзуючи його як неординарну особистiсть, поет творить, насамперед, художнiй образ, а не полiтичний портрет гетьмана. 2. Вiн намагається, як нiхто iнший, розкрити психологiю особистостi Мазепи i через його образ пiднести iдею державностi України, її незалежностi.
Тому щирiсть i громадянська мужнiсть у розмовi з читачем про найскладнiшi перiоди в iсторiї України є головними ознаками поеми"Мазепа". злитi у поемi образ Мазепи з образом українського народу: у них навiть трагедiя - одна та ж сама. У чому ж полягає ця трагедiя? На мою думку, саме її розкриттю i обгрунтуванню присвячує свiй твiр Сосюра. Протягом усiєї поеми автор наполегливо доводить:
Бо не пiшов за ним народ\Шляхом i радостi й надiї. \Не зрозумiв його вiн мрiї... 3. Мазепа до останньої хвилини життя залишається вiрним своїй любовi до народу й України, iм'я якої було останнiм у хвилину смертi: "Прощай,Україно, прощай!" У трактуванні Мазепи як національного героя, його позиція залишилася твердою. Відштовхуючись від романтичних пригод Мазепи-пажа, автор зображує Мазепу як історичного діяча, як гетьмана України. 4. Трагедію Мазепи Сосюра бачив у тому, що до великої мети -суверенності України він ішов самотнім, бо близьке отофчення його зрадило, а народ не зрозумів його політики. Весь час над поемою звучить пристрасне зiзнання Мазепи у любовi до своєїУкраїни, до своїх спiввiтчизникiв. Але вони "…Його покинули в бiдi", незрозумiли його намiрiв. Та Сосюра, на мою думку, досить принципово пiдходить до оцiнки цiєї трагедiї: вiн доводить, що трагедiю народу,України ("…наче стогне на ножах роздерте серце України...") деякою мiрою спричинив сам гетьман, який не знайшов правильного шляху у досяганнi своєї мети, не розумiв до кiнця, що царськiй "сталi" треба протиставити ще бiльш могутню силу - "гнiв, народний гнiв!" Поет, мiж тим, зазначає, що саме "народ останнє скаже слово."