Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Укр._літ._ХХ_ст._Іспит.doc
Скачиваний:
15
Добавлен:
11.09.2019
Размер:
469.5 Кб
Скачать

57. Драма української людини в повісті «Смерть» б. Антоненка-Давидовича.

повість Б.А-Д «Смерть» - один iз найпомiтнiших творiв у літ. процесi на Украïнi 20-х рр - причина багаторiчних поневiрянь письменника. У нiй А-Д глибоко дослiдив „вростання” націон.свідомого укр. інтелігента в партію більшовиків і як наслідок - відлучення його від свого етносу й деградація у безбатченка-яничара. Повiсть була пiддана нищiвнiй критицi (неприкритий зоологiчному нацiоналiзмi, "грiхи"). За книгу „Смерть. Сибірські новели. Завишені оцінки” (1989) Б. Антоненко-Давидович посмертно удостоєний Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Проблематика повісті У "Смерті" письменник прагне дослідити й показати "незбагненну" більшовицьку силу й джерела її утвердження; намагається омислити долю інтелігенції в революції, (зокрема доля тих діячів, що на початку були активними в укр. Націон. революції, а пізніше змінили погляд чи обставинами змушені були перейти до співпраці з рад. Владою) — твір психол. й соціально складний і багатоплановий.

Головний герой Своє ставлення до гострих проблем письменник виявляє через скрупульозний психологічний самоаналіз головного персонажу Костя Горбенка, який постійно перебуває в становищі дволикого Януса - думає і почуває одне, але партійний обов'язок та обставини (об'єктивні чи спричинені його ж діяльністю) змушують чинити всупереч його почуванням, переконанням і націон. почуттям. Недавній активний культурний і суспільний діяч доби Центральної Ради і Директорії, він шляхом ідейної еволюції прийняв радянську владу й вступив до Комуністичної партії. Але в КП(б)У він почуває себе чужим. На нього дивляться косо. Йому не довіряють. Про нього розповсюджують брехливі чутки, ніби 1918 року в Києві він розстрілював матросів. Його природну й принципову звичку: читати українську пресу і виступати українською мовою, дбати за українську літературу в хатах-читальнях і робітничих клубах — трактують іронічно: («Це ти Маркса українізував?») і тому вайлуваті, скалозубні дотепи, спрямовані на його компромітацію, лунали навколо нього й творили отруйну, тяжку атмосферу. Навіть у парткомівській характеристиці (таємній) про нього було записано: «Як комуніст-більшовик — несталий». Це його вкрай бентежить. Він починає почувати себе в стані ворогів, а не ідейних друзів. Починає оцінювати своїх співпартійців і аналізувати свій стан. Міркуючи, Кость Горобенко все ж таки відчуває, що він задалеко з ними зайшов, що пов'язаний з ними вже дуже тісно. Але чому ж до нього таке ставлення? Що він повинен зробити, щоб стати з ними рівним? Чого йому бракує? По довгих і тяжких роздумах, приглядаючись пильно до характеру і способу думання своїх нових співпартійців, вивчаючи їх діяльність і психологічне наставлення, він робить несподіване навіть для себе відкриття:«Треба вбити… Мушу, власне, не вбити, а розстріляти… Тоді Рубікон буде перейдено… можна буде сказати собі: я — більшовик».Зрештою, дійшовши висновку, що нове життя, "купується кров'ю", "добувається смертю", і що "це новий негласний, суворий закон, якого не обійти", Кость вирішує стати "вольовим більшовиком", відкидає "к чорту всякі нерви й легкодухість". З нелюдською жорстокістю вбиває заручника… і стає йому від того "одразу порожньо всередині, навіть, по-особливому легко…" Постать К.Г. та його драматична доля допомагає автору дослідити процес витравлення нац.свідомості й гідності з людини, показати процес деградації укр. інтелігента в безбатченка-яничара, який, в ім'я "світлого майбутнього", змушений зневажити своє минуле, зректися свого народу і навіть батька й матері. У фіналі конфліктної розв'язки це парадоксальне рішення героя знаходить своє практичне застосування: його посилають з карним загоном розстрілювати «закладників» того села, де забито кількох партійних уповноважених. Сцена, як вели на розстріл шестеро дядьків-закладників і як здійснювали цю нелюдську криваву екзекуцію, силою трагізму зображення, якщо поминути перевищує все, що ми до того читали. Автор показує, що Горобенко був у стані сновиди, непритомності. Нічого не розумів і не чув навіть команди начальника каральної роти. «Горобенко обернувся, перевів дихання й подався навмання». Цим лаконізмом і душевним станом героя найглибше підкреслено усвідомлення героєм його юдиного вчинку, а з цим — осуду та кари за злочин.

Висновки Роздумуючи над драматичним фіналом повісті «Смерть», що з такою силою зображує політику «збірної відповідальності» і її безоглядними масовими розстрілами людей, названих «закладниками», мимоволі приходимо до думки: а чи не був це початок нової доби самовияву людини-звіра? Саме цей тип людини-звіра вже в наш час розповзся по всіх континентах світу і, прикриваючися цинічно гаслом «щастя людини», закладає бомби в читальнях бібліотек, в багатолюдних торговельних центрах, на святкових площах, в літаках з туристами і масово вбиває невинних людей».