53. Розвиток гумору і сатири першої половини XX ст. І творчість Остапа Вишні

На початок 40-х років більшість майстрів гумору була розстріляна, дехто ще перебував у таборах, молоді літератори не поспішали виявляти свої сатирико-мистецькі здібності. За цих безнадійних для розвитку жанру обставин привертає увагу відновлення діяльності «Перця», журналу сатириків і гумористів, який згуртовував творчі сили, підтримував шукання на терен і мистецтва сміху.

На сторінках журналу «Перець» та інших видань з'являються невеличкі фейлетони, іронічні діалоги, усмішки-мініатюри, анекдоти, підслухані авторами у життєвих ситуаціях.

Примітним явищем української повоєнної сатири і публіцистики стали написані на основі нюрнберзьких вражень памфлети Я- Галана (вони склали збірку «їх обличчя», 1947) і «Нюрнберзькі листи» Ю. Яновського, друковані в журналі «Вітчизна» та інших виданнях (1945—1946), що засвідчили утвердження в українській повоєнній літературі політичної сатири. Беручи свій початок у дні війни, вона вже в перші післявоєнні роки виходить на помітне місце. Цьому сприяв чималий досвід майстрів — фейлетони і памфлети Остапа Вишні («А народ війни не хоче»), «Перчіль у похід зібрався»); Ю. Смолича («Що сталося на процесі Петена») Політична сатира, гумор життєствердження, або «позитивний» гумор і сатира на теми нашого внутрішнього життя. Саме такі ідейно-тематичні «масиви», характеризуючи обличчя сатири та гумору 40"—50-х років, окреслюють лінії її розвитку.

Гумор позитивного характеру, чи, як називали його критики, позитивний гумор, особливо помітно заявив про себе в 40-ві роки. Одна з його особливостей — заглиблення в .звичне, буденне.

Сатира на теми з життя в перші повоєнні роки переживала період поступового свого відродження. В другій половині 40-х р з'являлись переважно твори гумористичні, жартівливі й гумористичні з елементами сатири; особливо згубно позначалась на розвитку сатири перших повоєнних літ, як і в 30-ті роки, політика партії з її настановами, регламентаціями та приписам. І все ж сатиричні твори талановиті, написані громадянськи чесними й сумлінними авторами, пробивали собі дорогу до читача.

У жанрі сатиричного вірша, алегоричного оповідання, що поєднує в собі також елементи байки і казки, в жанрі власне байки виступає Володимир Іванович (1905—1985), автор збірок «Свиня на пасіці» (1950), «Низенько кланяємось!..» (1953), «Рекомендована Лисиця» (1954). У жанрі байки, з її традиційними алегоризмом і поетичною епічністю, працює чимала когорта сатириків — П. Сліпчук; М. Білецький; М. Яровий; М. Годованець видає збірку «Осел на хаті» (1958), Анатолій Косматенко, автор збірок «Байки», утверджує байку як жанр, відкритий для сучасності( гол.персонажі:Вовк, Лисиця….). Віршована сатира і гумор в 50-ті роки засвідчує чимале розмаїття художні:; форм, жанрових різновидів. Це, найперше, звичайно, гумористичний і сатиричний вірш, віршований фейлетон, байка; це сатиричний вірш-послання віршована мініатюра, пародія, шарж, епіграма Менше уваги приділялось сатиричній поемі. Довгий шлях Остапа Вишні в літературі починається після того як він зайняв посаду перекладача газети «Вісті ВУЦВК». 22 липня 1921 р. в «Селянській правді» з’являється усмішка «Чудака, їй-богу!», вперше підписана псевдонімом Остап Вишня. Першою збіркою стала книжка «Марк Твен – Остап Вишня. Сільськогосподарська пропаганда»(1923). В цей час він співпрацював і в «Селянській правді», редагував «Червоний перець». Остап Вишня часто виступає з читанням своїх творів, жоден літературний вечір не обходиться без його усмішок. У 1924 р. вийшло 9 збірок Остапа Вишні. Серед них найпопулярніші «Вишневі усмішки сільські», «Українізуємось», «Вишневі усмішки кримські», «Вишневі усмішки театральні», «Моя автобіографія», «Вибрані твори» та ін.

Тематика творів Остапа Вишні завжди була пов’язана із злободенними проблемами свого народу. Із його творів постала вся Україна 20-30-х рр. : це українське село, затуркане, неписьменне; різні селяни-хлібороби. Їхня мова колоритна, жвава (приказки, народні вислови), вони тягнуться до нового життя, до світла, прагнуть стати кращими. Вишня писав також твори на суспільно-політичні теми, його цікавила доля інших народів (кримських татар). Його цікавив розвиток української культури, особливо літератури і театру. Він висміював дрібні вади своїх сучасників ледарство, хуліганство, безвідповідальність, легковажність у шлюбі. Немає тем, що їх не торкнувся у своїй творчості Вишня. Але сміх письменника доброзичливий а не злісний. Загальна тональність його гуморесок – світла, сонячна. Природа ніби оживає на очах – автор щедро використовує персоніфіковану метафору.

Остап Вишня ввів в українську літературу і утвердив у ній новий різновид гумористичного оповідання, усмішку. Писав також гуморески, флейтони «Антанта» та автобіографічні оповідання «Отак і пишу» та ін., сюжети, яких брав з самого життя.