2. Валютні ризики і способи їх усунення

При укладенні довготривалих контрактів виникають валютні ризики, що пов’язано зі змінами курсу валюти, внаслідок чого змінюється реальна вартість платежу.

Умовно валютні ризики можна поділити на курсові та інфляційні. У першому випадку експортер отримує суму у національній валюті меншу, ніж ту, на яку він розраховував при укладенні контракту. У другому – зменшується купівельна спроможність валюти платежу.

Ризик – це небезпека втрати з вини іншої сторони або внаслідок зміни політичної, економічної чи іншої ситуації в країні партнера. Зазнати втрат у зовнішньоекономічній діяльності може будь-хто з її учасників: експортери, імпортери або обслуговуючий банк. У зовнішньоекономічній діяльності розрізняють чотири основні групи ризиків: ризик країни; банківський; валютний; ризик контрагента.

1. Ризик країни знаходиться за межами банківської системи або ділового партнера. До цього ризику відносяться насамперед політичні та економічні події в конкретній державі, які можуть призвести до втрат під час проведення зовнішньоекономічних операцій. Такі події знаходяться більшою мірою під контролем уряду цієї країни

Одним з глобальних чинників у сфері міжнародних економічних відносин є політична стабільність у країнах та регіонах, загальний політичний клімат у світі. Політична нестабільність, несприятливі події (війни, революції, націоналізація, ембарго тощо) ставлять під сумнів можливість виконання сторонами своїх зобов’язань за контрактом.

При оцінюванні політичних ризиків важливо вивчити політичну ситуацію в країні-партнера та країні транзиту. Мінімізації політичних ризиків може сприяти використання акредитивів, підтверджених банком стабільної країни, форфейтингових угод, експортного страхування та гарантії.

Важливу роль у зовнішньоекономічній діяльності відіграють економічні умови країни контрагента: наявність у неї валютних резервів, міра конвертованості валюти, інфляції, платіжний баланс тощо. Несприятливі економічні умови (дія мораторію, зміни у зовнішньоекономічному законодавстві, політика протекціонізму тощо) можуть завадити імпортеру виконати свої зобов’язання, а експортер може не виконати свою частину контракту через обмеження або заборону експорту. До засобів банківського страхування економічного ризику відносять: постійне спостереження за рейтингом країн, який публікується у спеціалізованих виданнях; установлення для окремих країн лімітів та їх регулярний перегляд; відкриття філій (представництв) у країнах партнерів і розміщення там своїх представників для вивчення поточної ситуації на місцях.

При торговельних відносинах з економічно несприятливими країнами використовується більш короткий термін виконання протилежною стороною зобов’язань за контрактом, ніж за угодами з економічно розвинутими державами.

Проблеми можуть також виникнути у зв’язку з істотними відмінностями в економічних структурах, юрисдикціях, діловій та банківській практиці в різних країнах. Відносно України варто відзначити, що досі не розроблена концепція захисту українського ринку, вітчизняного підприємництва.

2. Банківський ризик пов’язаний з втратами, які можуть виникнути у зв’язку з недостатньою надійністю банку, незадовільною організацією управління банком. З метою контролю за банківськими ризиками банки встановлюють нормативи і ліміти, які час від часу переглядаються, відстежують інформацію про фінансовий стан банків, постійно підвищують кваліфікацію співробітників.

3. Валютні ризики – це загроза втрат у результаті змін курсу валют під час виконання контракту. Такі втрати виникають, зокрема, зі зміною курсу валюти ціни відносно валюти платежу в період між підписанням зовнішньоторговельного або кредитного контракту і здійсненням платежу за ним.

Якщо валюта ціни і валюта платежу не збігаються, то експортер має збитки при зниженні курсу валюти ціни відносно валюти платежу, оскільки він отримує менший грошовий еквівалент зафіксованої в контракті вартісної величини. Аналогічним буде валютний ризик і для кредитора. Навпаки, для імпортера і боржника – валютні ризики виникають при підвищенні курсу валюти ціни відносно валюти платежу, оскільки для її купівлі необхідно заплатити більше національної валюти.

У випадку, коли валюта ціни і валюта платежу збігаються, валютний ризик експортера виникає при девальвації валюти контракту відносно його національної валюти. І навпаки, імпортер має збитки, якщо відбулась ревальвація валюти договору відносно своєї національної валюти.

Валютним ризикам надто піддаються експортери та імпортери готових виробів, особливо машин та устаткування, оскільки подібні контракти, як правило, укладаються на умовах відстрочки платежу. Отже, чим більший період між підписанням контракту і проведенням платежу по ньому, тим вища ймовірність валютних коливань і гостріша є необхідність проведення захисних заходів, спрямованих на відвернення валютних ризиків.

У міжнародній практиці використовують три основні способи для страхування ризиків: односторонні дії одного з контрагентів; взаємна домовленість учасників угоди; операції страхових компаній або банків. Інколи комбінується декілька способів.

Фірми можуть знизити свій валютний ризик за умови правильного вибору валюти ціни контракту, а також валюти платежу у випадку їх не збігання.

Для експортера вигідно встановлювати ціну контракту у «твердій валюті», курс якої стабільний або має тенденцію до зростання. Для імпортера вигідна «слабка» валюта, курс якої постійно девальвує.

Інший спосіб страхування валютних ризиків, що використовується у світовій практиці, полягає у зміні строків платежів. Він називається «випередження і відставання». Суть цієї тактики полягає в маніпулюванні строками розрахунків: дострокова оплата товарів і послуг при очікуваному підвищенні курсу ва­люти платежу або, навпаки, затримка платежу при прогнозова­ному падінні її курсу. Можливість дострокової оплати, а також розмір пені за несвоєчасну оплату фіксується в контрактах.

Банківські, страхові та фінансові компанії також займаються страхуванням валютних ризиків. У банківській практиці використовують різні методи, зокрема, хеджування, або створення зустрічних вимог і зобов’язань в іноземній валюті. Найбільш розповсюдженим методом хеджування є укла­дання форвардних, ф’ючерсних та опціонних угод.

З метою страхування валютних ризиків часто застосову­ються обліково-дисконтні операції, за яких банк бере на себе не лише ризик валютних коливань, а й ризик неплатоспроможності боржника. Ці операції здійснюються як у формі документарного акредитива з відстрочкою платежу, так і на базі простого або переказного векселя. Широко використовуються операції з дисконтування векселів або форфейтинг.

4. Ризик контрагента. У міжнародній практиці існує два види ризику контрагентів: ризик неплатежу та ризик невиконання контракту. Ризик неплатежу виникає для експортера, якщо імпортер (боржник) неплатоспроможний, не бажає або затримує здійснення платежу. Імпортер ризикує, якщо здійснив авансовий платіж, оскільки у випадку невиконання контракту експортер може не повернути аванс.

Рекомендується використовувати такі заходи зі страхування ризику неплатежу контрагентами:

• перевіряти інформацію про ділового партнера (його репутація, кредитоспроможність, рівень менеджменту, загальний стан галузі промисловості, конкурентоспроможність товару);

• наполягати на наданні на свою користь платіжної та авансової гарантії, перевіряючи при цьому надійність і міжнародний авторитет гаранта;

• включати в контракт умови, які передбачають застосування штрафів у випадку затримки оплати.

Ризик невиконання контракту полягає в невиконанні сторонами умов. Ризик експортера полягає в тому, що імпортер може анулювати або в однобічному порядку змінити замовлення, а також не прийняти товар, виготовлений на його замовлення. Ризик імпортера полягає в тому, що експортер з технічних або фінансових причин може не виконати замовлення або виконати його з порушенням строків і умов поставки, кількості товару, його якості, асортименту, упаковки, умов транспортування тощо.

Для страхування даного виду ризику рекомендується включати в контракт умови, які передбачають фінансову відповідальність сторін за його виконання, активно викорис­товувати банківські гарантії виконання зобов’язань.