3. Метод бухгалтерського обліку та його основні елементи. Принципи бухгалтерського обліку за Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»

Якщо під предметом розуміють те, що вивчає дана наука, то метод показує, як це робиться, тобто за допомогою яких способів і прийомів. Сукупність цих способів є методом бухгалтерського обліку. До них належать: документація та інвентаризація; оцінка й калькуляція; рахунки і подвійний запис; бухгалтерський баланс і звітність.

Вони є елементами методу бухгалтерського обліку і призначені для вирішення таких завдань бухгалтерського обліку: підтвердження достовірності здійснення господарської операції, контролю за власністю, достовірності вартості цінностей, які надійшли або які виготовлені, накопичення інформації за об’єктами і відображення в звітності.

Усі елементи методу бухгалтерського обліку органічно пов'язані, перебувають у безперервній взаємодії і є методом бухгалтерського обліку.

Таким чином, методом бухгалтерського обліку називається система способів (прийомів), що забезпечує суцільне взаємопов'язане та об'єктивне відображення й економічне узагальнення в грошовій оцінці об'єктів бухгалтерського обліку для керівництва господарською діяльністю й контролю за виконанням державного плану.

Реалізацією методу бухгалтерського обліку є облікова політика підприємства.

Облікова політика – це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для ведення обліку і складання та подання фінансової звітності.

Відповідно до п.23 П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» підприємство має висвітлювати обрану облікову політику шляхом викладення:

• принципів оцінки статей звітності;

• методів обліку окремих статей звітності.

Так як облікова політика обов’язково за чинним законодавством повинна розкриватися у складі фінансової звітності, вона повинна розроблятися кожним підприємством, що зареєстроване у встановленому законодавством порядку.

Ступінь свободи підприємства у формуванні облікової політики обмежений державною регламентацією бухгалтерського обліку, яка визначена переліком методик і облікових процедур, серед яких однак припустимі альтернативні варіанти. Він визначається можливістю вибору конкретних способів оцінки, калькуляції, переліку бухгалтерських рахунків тощо.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах:

Повне висвітлення – фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

Автономність – кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства. Цей принцип розповсюджується не тільки на недержавні юридичні особи, а й на урядові установи, релігійні організації та інші установи (організації);

Послідовність – постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності. Цей принцип дуже важливий для всіх контрагентів і не розповсюджується на окремі об’єкти, а лише на ділянки обліку;

Безперервність – оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі. Відповідно до цього принципу придбані активи підприємства оцінюються за фактичною собівартістю, і всі засоби виробництва будуть використані у майбутній діяльності для виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг, при продажу яких і буде сформована ринкова ціна;

Нарахування та відповідність доходів і витрат – для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

Превалювання сутності над формою – операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

Історична (фактична) собівартість – пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання. Ця оцінка є пріоритетною, оскільки відображає реальні витрати, а не ринкову вартість створених (придбаних) активів;

Єдиний грошовий вимірник – вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюються в єдиній грошовій одиниці. Хоча необхідно мати на увазі, що під впливом інфляції гроші змінюють свою вартість, а показники балансу минулих періодів залишаються незмінними (це не стосується переоцінки основних засобів);

Періодичність – можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності. Часто обліковий період становить рік або квартал, але проміжними можуть і менші проміжки часу з метою контролю за фінансовими результатами діяльності підприємства.