Лекція №1

Тема: Законодавство України у сфері інформаційного забезпечення управління

Мета:

• Ознайомити із законодавчими нормами щодо інформаційного забезпечення управління, правовим режимом науково-технічної інформації, розкрити основні вимоги до відносин Правовий режим науково-технічної інформації.

• Розвивати вміння аналізувати процеси та явища оточуючого світі, порівнювати та спіставляти.

• Виховувати уважність, потребу у поповненні знань з метою подальшого використання у професійній діяльності

План:

1. Законодавче регулювання інформаційних процесів

2. Правовий режим науково-технічної інформації

3. Відносини виробників і споживачів науково-технічної інформації

4. Державна підтримка науково-інформаційної діяльності

Законодавче регулювання інформаційних процесів

Інформація є необхідною складовою функціонування усіх соціальних систем. У приватному житті, для управління складними технологічними системами або для розбудови незалежної держави завжди є нагальна потреба у надійній та оперативній інформації. З метою задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють інформаційну діяльність та створюють інформаційні служби, системи, мережі, бази і банки даних відповідно до ст. 12 Закону України "Про інформацію".

Окремі документи й масиви документів (справи) на будь-яких носіях, у тому числі таких, що забезпечують роботу обчислювальної та організаційної техніки, створюють інформаційний ресурс - сукупність документів в інформаційних системах (у бібліотеках, архівах, банках даних тощо - ст. 1 Закону України "Про Національну програму інформатизації" від 4 лютого 1998 року № 74/98-ВР). Інформаційні ресурси (інформація) є об'єктами відносин фізичних і юридичних осіб між собою та з державою. Разом вони становлять інформаційні ресурси України і захищаються законом поряд з іншими видами ресурсів. Інформаційна діяльність здійснюється в інформаційному просторі України - середовищі, в якому здійснюються продукування, зберігання та поширення інформації і на яке розповсюджується юрисдикція України.

Сукупність систем, що забезпечують продукування, накопичення, зберігання та поширення інформаційної продукції, виробництво засобів створення інформаційної продукції та їх поширення, виробництво інформаційних технологій, сервісне обслуговування елементів інфраструктури, підготовку кадрів називають інформаційною інфраструктурою. Інформаційне середовище - це сукупність інформаційної інфраструктури, інформаційних ресурсів та інформаційних відносин.

Документування інформації (створення офіційного документа) є неодмінною умовою включення інформації в інформаційні ресурси. Варто враховувати, що документ може бути не тільки і навіть не стільки управлінським (діловим), як мати переважно текстову, табличну чи анкетну форму. Багато цінних документів представлені в зображувальному вигляді, зокрема це конструкторські документи, картографічні, науково-технічні, документи на фотографічних, магнітних та інших носіях. Адже документ - це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання , використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві (ст. 27 Закону України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року.

Стаття 1. Визначення інформації

Під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Стаття 3. Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.

Конституційні права людини і громадянина в Україні на інформацію, її вільне отримання, використання, поширення та зберігання в обсягах, необхідних для реалізації кожним своїх прав, свобод і законних інтересів, чинним законодавством держави закріплюються і гарантуються. Нормативна основа інформаційних правовідносин у державі визначена у статтях 32 і 34 Конституції України, законах від 2 жовтня 1992 року "Про інформацію", від 16 листопада 1992 року "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" ( 2782-12 ), від 21 грудня 1993 року "Про телебачення і радіомовлення" ( 3759-12 ), а також у статтях 7, 440 і 440-1 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), статтях 125 і 126 Кримінального кодексу України ( 2001-05 ), спрямованих на захист честі, гідності та ділової репутації особи внаслідок поширення неправдивої інформації, відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, збереженням, використанням та розголошенням свідчень про особу.

(Офіційне тлумачення до статті 3 в Рішенні Конституційного Суду України N 5-зп від 30.10.97) "ЗАКОН УКРАЇНИ Про інформацію

Цей Закон регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1.У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі;

захист інформації - сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї;

інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді;

суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Стаття 2. Основні принципи інформаційних відносин

Основними принципами інформаційних відносин є:

• гарантованість права на інформацію;

• відкритість, доступність інформації,свобода обміну інформацією;

• достовірність і повнота інформації;

• свобода вираження поглядів і переконань;

• правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації;

• захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Стаття 3. Державна інформаційна політика

Основними напрямами державної інформаційної політики є:

• забезпечення доступу кожного до інформації;

• забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання,

• використання, поширення, охорони, захисту інформації;

• створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства;

• забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб'єктів владних повноважень;

• створення інформаційних систем і мереж інформації, розвиток електронного урядування;

• постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних ресурсів;

• забезпечення інформаційної безпеки України;

• сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входженню України до світового інформаційного простору.

Стаття 4. Суб'єкти і об'єкт інформаційних відносин

Суб'єктами інформаційних відносин є:

• фізичні особи;

• юридичні особи;

• об'єднання громадян;

• суб'єкти владних повноважень

Об'єктом інформаційних відносин є інформація

Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Стаття 6. Гарантії права на інформацію

1. Право на інформацію забезпечується:

• створенням механізму реалізації права на інформацію;

• створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних,

• бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів;

• обов'язком суб'єктів владних повноважень інформувати громадськість та

засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення;

• обов'язком суб'єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації;

• здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію;

• встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

2. Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Стаття 7. Охорона права на інформацію

1. Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

2. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

3. Забороняється вилучення і знищення друкованих видань, експонатів, інформаційних банків, документів з архівних, бібліотечних, музейних фондів, крім встановлених законом випадків або на підставі рішення суду.

4. Право на інформацію, створену в процесі діяльності фізичної чи юридичної особи, суб'єкта владних повноважень або за рахунок фізичної чи юридичної особи, Державного бюджету України, місцевого бюджету, охороняється в порядку, визначеному законом.

Стаття 8. Мова інформації

1. Мова інформації визначається законом про мови, іншими актами законодавства в цій сфері, міжнародними договорами та угодами, згода на обов'язковість яких надана

2. Верховною Радою України.

3. Стаття 9. Основні види інформаційної діяльності

Основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації.

ВИДИ ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 10. Види інформації за змістом

За змістом інформація поділяється на такі види:

• інформація про фізичну особу;

• інформація довідково-енциклопедичного характеру;

• інформація про стан довкілля (екологічна інформація);

• інформація про товар (роботу, послугу);

• науково-технічна інформація;

• податкова інформація;

• правова інформація;

• статистична інформація;

• соціологічна інформація;

• інші види інформації.

Контрольні питання:

1. В чому полягає законодавче регулювання інформаційних процесів?

2. Який зміст правового режиму науково-технічної інформації?

3. Які відносини встановлені між виробниками та споживачами науково-технічної інформації?

4. В чому полягає державна підтримка науково-інформаційної діяльності?

5. Що є суб'єктом і об'єктом інформаційних відносин?

6. Яким чином забезпечується право на інформацію?

7. Яким чином здійснюється охорона права на інформацію?

8. Що є основними напрямами державної інформаційної політики?