Правове регулювання інформаційної сфери в Україні

У цьому розділі увага акцентується не на аналізі чинного законодавства України в інформаційній сфері, а на загальному розгляді його основних положень. Це зумовлено передусім величезною кількістю проблем, пов'язаних значною мірою з потребами адаптації законодавства до сучасних умов суспільного розвитку України, зокрема побудовою інформаційного суспільства, курсом інтеграції України до Європейського Союзу тощо. Всі ці питання потребують окремого висвітлення та аналізу.}

6.1. Основи законодавства України в інформаційній сфері.

6.2. Закони України щодо регулювання різних аспектів інформаційної діяльності.

6.3. Проблеми та перспективи правового регулювання інформаційної сфери в Україні.

Основи законодавства України в інформаційній сфері

У Конституції України в статті 32 проголошується, що "не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації". Інша стаття Конституції – 34 – наголошує на тому, що "кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя".

Слід зазначити, що в Україні створено достатню законодавчу базу для здійснення державної інформаційної політики. Проблема полягає в іншому: 1) в адаптації законодавства України в інформаційній сфері до нових умов суспільного розвитку, передусім пов'язаних з побудовою інформаційного суспільства; 2) в недостатньо ефективних механізмах впровадження і реалізації цих законів. Пропонуємо розглянути основні Закони України щодо регулювання інформаційної сфери.

· гарантованість права на інформацію;

· відкритість, доступність інформації та свобода обміну нею;

· об'єктивність, вірогідність інформації;

· повнота і точність інформації;

· законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Об'єктом інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах. Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, виконання завдань і функцій.

Контрольні питання:

1. Що зазначається в Указі Президента "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2001 року "Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України"?

2. В які етапи передбачається здійснити систематизацію інформаційного законодавства?

3. Що є метою систематизації інформаційного законодавства ?

4. Які провідні завдання систематизації інформаційного законодавства?

5. Які основні принципи інформаційних відносин?