1.4. Розумова працездатність та особливості й психофізіологічного забезпечення

Процес праці має дві складові. Одна з них пов'язана з цілями і технологією виробництва і може бути описана за допомогою «квантів» поведінки, друга — з функціональними можливостями людського організму.

Розглянемо випадок, коли праця ділиться на дискретні елементи (може складатися з кількох «квантів» поведінки) однакової складності. У цьому випадку можна запропонувати три способи виконання роботи.

1. Видача чергового елемента роботи тільки після завершення обробки попереднього, без будь-яких обмежень на тривалість його виконання. Такий режим роботи називається вільним. Його мають багато професійних груп розумової праці: письменники, кінорежисери, артисти, лікарі (якщо не існує екстремальних ситуацій, що вимагають швидкого прийняття рішення), інженери, вчителі, програмісти, оператори-спостерігачі, а також багато категорій користувачів ВДТ і т. п.

Очевидно, що за такого режиму роботи можна оцінити працездатність, наприклад, за кількістю продукції, яка виробляється (у тому випадку, якщо одержання цієї продукції не дуже пов'язане з творчим процесом, і вона має чітко виділені одиниці роботи за досить великий проміжок часу. Це дає можливість визначити розбіжності ефективності роботи у різних умовах діяльності. Відзначена особливість отримання елементів роботи дає змогу порівняти працездатність різних осіб (з деякими обмеженнями, оскільки на цей режим діяльності впливають характеристики особи, мотивація до. конкретного виду праці та інші фактори).

2. Надходження чергового елемента роботи здійснюється через заданий (часто однаковий) проміжок часу незалежно від того, чи виконано попереднє завдання. Такий режим роботи називається нав'язаним. Його мають користувачі ВДТ, що працюють у діалоговому режимі, диспетчери, касири та інші професійні групи.

У цьому випадку працездатність можна оцінити за якістю продукції за досить великий проміжок часу. Якщо темп пред'явлення елементів роботи для даної особи великий або вони досить складні, то працездатність можна охарактеризувати також за кількістю невиконаних завдань (помилки, що допускаються, можуть бути кількох типів: людина повільно виконувала роботу і не встигла її закінчити за відведений період; людина зробила помилку при виконанні завдання). Такий режим роботи дає можливість порівняти працездатність однієї особи у різні періоди роботи. Найбільш адекватним таке порівняння може бути у тому випадку, коли темп пред'явлення завдань не дуже низький (щоб не викликати монотонії, вияв якої залежить від властивостей нервової системи та інших характеристик особи) й не дуже високий (щоб кількість помилок була невеликою, але праця досить інтенсивною). За вказаних умов можливе міжіндивідуальне порівняння працездатності.

3. Пред'явлення чергового елемента роботи здійснюється через неоднакові проміжки часу, залежно від успішності вирішення попередніх завдань. Очевидно, даний режим діяльності властивий деяким операторським професіям під час роботи в екстремальних ситуаціях, коли прийняте рішення призводить до наслідків, що вимагають прийняття чергового рішення у максимально короткі строки, та ін. Таке надходження завдань називається режимом із зворотним зв'язком. В тих випадках, коли успішне вирішення завдання викликає зменшення експозиції наступного завдання, відбувається процес збалансування швидкості пред'явлення завдань з функціональними можливостями людини. Якщо завдання на даній швидкості виконуються правильно, то темп пред'явлення (залежно від змісту та організації робіт) може збільшуватися доти, поки людина не почне робити помилки. Потім швидкість знижується до тієї, коли знову забезпечується безпомилковість роботи.

Таким чином, темп пред'явлення завдань весь час наче підлаштовується під функціональні можливості працюючого. Якщо рівень мотивації максимальний, то у такому режимі робоче навантаження відповідає максимальній швидкості переробки конкретної інформації, що пред'являється даній особі. Тобто щоразу вона ставить своєрідний рекорд. В цьому випадку показники працездатності стають порівнюваними не тільки для однієї людини, але й для різних людей. Такий режим організації праці специфічний для високоефективних виробництв, наприклад тих, що існують на японській фірмі «Тойота», і може бути реалізований для деяких категорій користувачів ВДТ, де комп'ютер спроможний оцінити надійність професійної діяльності людини.

Під час роботи у режимі зі зворотним зв'язком слід обумовити також порядок зміни швидкості пред'явлення завдань. Розглядають два випадки:

а) коли зміна швидкості пов'язана тільки з виконанням поточного завдання. Якщо воно виконане задовільно, то швидкість збільшується на постійну величину, в противному разі зменшується на ту ж величину;

б) коли зміна швидкості підпорядковується закону, що враховує успішність вирішення деякої кількості попередніх завдань. Кількість завдань, що враховуються, та правила їх впливу на особливості зміни швидкості визначаються залежно від характеру інформаційного навантаження. При цьому можливо диференційовано підходити до прирощення (позитивного та негативного) цієї швидкості, тобто більш повно враховувати індивідуальні якості людини, а отже, одержувати порівнювані результати при оцінці працездатності однієї людини та різних людей.