2.Мистецтво первісної людини.

Найдревнішим періодом розвитку мистецтва є мистецтво первісної людини або, як його ще називають, первісне мистецтво. Ця зображально-наслідувальна діяльність, що спиралась на образне мислення.

Наскельні зображення тварин на повен зріст створювались, як свідчать дослідження вчених, для чисто практичних потреб – чи як мішень для тренування і навчання у метанні списа, проведенні ритуального полювання під час ініціацій, або як образ тварини для ритуальних, магічних дій, що передували полюванню і повинні були забезпечити успіх.

Чимала кількість майстерно виконаних зображень періоду пізнього палеоліту, тобто періоду полювання людини на крупних тварин, на жаль, не збереглася – вони сильно потерпали в часи, коли людство перейшло до продуктивного господарювання. Безперечно, зображення тварин і людини завжди супроводжували і супроводжуватимуть людську культуру, але реалістичний пафос палеолітичного живопису – унікальний і неповторний, адже знахідкам пізніших часів притаманні вже стилізація, узагальнення, динамізм, багатофігурність композиції тощо.

Магічний характер первісного мистецтва такою ж мірою властивий і скульптурним зображенням жінок, так званих неолітичних Венер, пов'язаних з культом матері-прародительки і хранительки домашнього вогнища, ритуальних танців-дій, що дійшли до нас з культурою реліктових спільнот.

Культура епохи варварства (її ще називають енеоліт) була заснована на продуктивному господарюванні, яке принципово міняло образ мислення і дій людини. Перехід від мандрівного до осілого життя породжував нові матеріальні і духовні потреби, а отже, й відповідні засади для нових форм художньої творчості. Зачатки архітектури, так звані мегалітичні споруди – чотирикутні будови з плит (дольмени), вертикальні, нерідко вкриті рельєфами, стовпи (менгіри), стовпи, розставлені довкола жертовного каменя (кромлехи), захисні споруди перших протоміських поселень, могильні кургани скіфської культури – стали початком створення людиною соціального простору, що відокремлював її від неосвоєного фізичного і де в подальшому протікало все людське життя.

Використання глини для виробництва домашнього посуду, а згодом винахід гончарного круга покликали до життя нову галузь ремісництва і мистецтва – кераміку. Мистецтво кераміки, що у своєму генезисі функціональне й імітативне, стало найелементарнішим видом прикладного мистецтва,яке у процесі розвитку перетворилося в одне з найабстрактніших мистецтв, сягнувши більш вільних форм, ніж скульптура. Саме ця особливість кераміки, абсолютна рухливість її форм дали право відомому американському мистецтвознавцю Фінкельстайну назвати кераміку «кристалізацією людської думки». Кераміка і метал (бронза, срібло, золото) ставали основним матеріалом мистецтва. Ось чому скарби скіфських курганів – кінська збруя, зброя, одяг і прикраси, посуд – є предметами прикладного мистецтва.

3.Культура Стародавнього Єгипту.

Культура Стародавнього Єгипту — одна з найдавніших і найбільш самобутніх. У ній дуже міцними були традиції, хоча вважати її застійною, як це стверджують деякі єгиптологи, не можна, адже в ній, за словами американського вченого О. Нейгебауера, було так само мало вродженого консерватизму, як і в будь-якій іншій тогочасній культурі.

4.Антична культура Греції.

Міфологія

Об'єднуючу, формоутворюючу роль для всієї давньогрецької культури грала міфологія. Вона почала складатися ще в крито-мікенський період. Найдавнішими були божества, що втілювали сили природи. Від союзу Геї — землі і Урану — неба з'явилися титани, старшим був Океан, молодшим — Кронос. За міфологією Кронос вирішив помститися своєму батькові за те, що він ув'язнив його братів циклопів у тартарі. Поки Уран спав Кронос наніс йому тяжкого удару(кастрував його) і став царем усіх богів. Діти Кроноса — боги на чолі із Зевсом у суворій сутичці з титанами отримали перемогу і розділили владу над світом.

Гора Олімп вважалася помешканням дванадцяти верховних богів на чолі із Зевсом. Громовержець Зевс став царем богів і людей, Посейдон — морів, джерел і вод, Аїд — похмурого підземного царства. Гера — дружина Зевса — була покровительницею шлюбу і сім'ї, одна сестра Зевса — Деметра — богинею родючості, інша — Гестія — покровительницею домівки. Улюблена дочка Зевса Афіна шанувалася як богиня військової мудрості і мудрості взагалі, вона протегувала знанням і ремеслам.

Згідно з міфом, Афіна з'явилася з голови Зевса у повному бойовому вбранні — у шоломі і панцирі. Богом війни був Арес. Гермес — спочатку бог скотарства і пастухів, пізніше шанувався як вісник олімпійських богів, заступник мандрівників, купців, бог торгівлі, винахідник міри і пастушачої флейти. Артеміда спочатку була богинею родючості і покровительницею тварин і полювання, богинею Місяця, пізніше вона стала покровительницею жіночої цнотливості і охороницею породілля. Аполлон — брат Артеміди, божество сонячного світла, освіти, медицини, мистецтва, що втілюється його супутницями — дев'ятьма музами. Ще одна дочка Зевса — Афродіта, що народилася з піни морської біля острова Кіпр, богиня любові і краси.

Людяні, пройняті гармонією образи грецької міфології, стали ґрунтом для розвитку давньогрецького мистецтва. Міфологія давніх греків здійснила вирішальний вплив на формування давньоримської міфології і релігії. В епоху Відродження вона була активно включена в європейський культурний процес. Досі до неї не слабшає і науковий, і пізнавальний, і естетичний інтерес.

Світське будівництво ві­дійшло на другий план. З VIII ст. до н.е. в архітектурі складаються два ордери (стилістичні канони стояково-балкової конструкції буді­влі): дорійський та іонійський. Більш давній дорійський ордер харак­теризується тяжінням до монументальності, лаконічної досконалості пропорцій. В іонійському ордері цінувалася легкість, вишуканість, примхливість ліній. Серед споруд того часу відомі храм Аполлона у Сіракузах; храм Гери на о.Самос і одне з сімох чудес світу - храм Артеміди в Ефесі. Фундамент цього храму мав розміри 51 х 105 м², а дах підтримувало 127 колон заввишки 18 м. У 356 р. до н.е. цей храм було спалено ефесцем Геростратом, який в такий спосіб праг­нув уславитися у віках і досяг своєї мети.

З кінця VII ст. до н.е. виникає монументальна грецька скульпту­ра. Найрозповсюдженішими у цей період стають два типи скульптури:

оголеного юнака (курос) та одягненої дівчини (кора).

Живопис архаїчного періоду не зберігся. Значно більше матері­алу дійшло до наших часів щодо розпису кераміки. Спочатку він покривав всю поверхню виробу, ніби килим. Це були квіти, лінії, спіралі. Такий різновид розпису називався "килимним". Наприкінці VII ст. до н.е. він поступається місцем "чорнофігурному". Чорним лаком почали наносити візерунок на ледь підфарбовану червоною охрою глину. В VI ст. до н.е. чорнофігурний стиль змінюється "червонофігурним". Фігури природного, червонуватого після обпа-лення, кольору глини виступали на фоні, суцільно вкритому чорним лаком. Ця техніка надавала художнику більше можливостей для розробки анатомічної будови тіла, мускулатури, одягу.

З епохою архаїки пов'язане явище виключної ваги для євро­пейської культури - виникнення давньогрецької філософії. З'являються перші філософські вчення Фалеса, Анаксімена, Герак-літа, Анаксімандра, Піфагора. Ці мудреці намагалися визначити первооснову всього сущого, осягнути устрій світу. Традиційно філо­софів архаїчного періоду називають досократиками. Їх творчість сприяла виникненню перших філософських школ, а також поклала початок розвитку в Європі низки наук, таких як природознавство, математика, медицина тощо.

В літературі того часу головує поезія (епічна та лірична). Ан­тична поезія не знала звичного для нас римування, вірші поєднува­лися у строфи завдяки ритмічності довгих і коротких складів. Най-відомішими епічними поетами архаїки були Гомер та Гесіод. Гомер створив дві величні поеми - "Іліаду" та "Одіссею". У першій розпо­відається про облогу грецькими військами Трої (Іліону), а у другій -про мандри одного з героїв Троянської війни. Одіссея. Герої Гомера - мужні, горді і розумні люди. Кожен персонаж, кожна деталь у по­емах є яскравими, зримими. "Іліаду" та "Одіссею" написано особли­вим віршованим розміром - гекзаметром (шестистопним дактилем).

Назва "лірична поезія" походить від струнного музичного інст­рументу - ліри, під акомпонемент якої виконувалися поетичні твори. Поети одночасно були музикантами. Пізніше найпростіші ліричні вірші (елегія та ямб) виконувалися без музичного супроводу, але твори зі складною ритмікою (мелика) обов'язково співалися під ак-компанемент ліри або кіфари.

Серед ліриків, у творчості яких помітний інтерес до внутріш­нього, емоційно-духовного світу людини, слід відзначити Тіртея, Архілоха, Алкея, Сапфо та Анакреонта. Поезія Тіртея надихала спартанців на боротьбу за оволодіння Месенією.

Скульптура та живопис Давньої Греції V ст. до н.е. активно розвивали тра­диції попереднього часу. Провідними тут залишались зображення богів, але з'явили­ся зображення героїв-покровителів полісу та "ідеальних" громадян. Найвідомішими скульпторами цього століття були Мірон, Поліклет та Фідій. Мірону належать такі твори, як "Дискобол" (атлет у момент ки­дання диску), "Афіна та Марсій". У твор­чості Поліклета провідною темою став по­каз атлетів, які сприймалися як уособлення найкращих рис громадянина. Всесвітньо-відомими є його "Дорифор" - могутній

воїн зі списом, втілення спокійної гідності, та "Діадумен" - стрункий юнак, який вінчає себе пов'язкою переможця у змаганнях. Велич, від­чуженість, неземна краса - показові риси творів Фідія. Він створив ве­летенські статуї Афіни Парфенос (Діви) висотою 12 м та Афіни Прома-хос (Войовниці) -8м для Афінського акрополя, а також одне з сімох чудес світу - 14-метрову статую Зевса Олімпійського.

Видатними художниками Давньої Греції були Полігнот і Аполлодор Афінський (V ст. до н.е.), а також Апеллес (IV ст. до н.е.).