13.Поняття реформації. Діячі Реформації Ян Гус і Мартін Лютер.

Реформа́ція (від лат. reformatio) - християнський церковно-релігійний, духовно-суспільний та політичний рух оновлення у країнах Західної та Центральної Європи в 16 столітті, спрямований на повернення до біблійних першоджерел Християнства, який набув форми релігійної боротьби проти Католицької церкви і папської влади.

Передумовою до Реформації була криза Папства у 14-15 ст. — західна схизма. Рух із церковного поступово переростав в суспільний через невтіленні надії на церковну реформу після рішень Констанцького собору 1414-1418 (папа Мартин V) і особливо Базельсько-Флорентійського собору 1431-1449 (папа Євгеній IV), а також віденського конкордату (умови) 1448 р. щодо Німеччини між римсько-німецьким кайзером Фрідріхом ІІІ-ім і папою Миколаєм V.

Мартін Лютер

18 жовтня 1517 папа Лев Х випускає буллу про відпущення гріхів і продажу індульгенцій з метою «Сприяння побудові храму св. Петра і порятунку душ християнського світу ". Лютер вибухає критикою ролі церкви в порятунку, яка виражається 31 жовтня 1517 року в 95 тезах [1]. Тези були також відправлені єпископу Бранденбурзькому і архієпископу Майнцському. Варто додати, що виступи проти папства були і раніше. Однак вони носили дещо інший характер. Очолені гуманістами виступи проти індульгенції розглядали проблему з точки зору людяності. Лютер же критикував догми, тобто християнський аспект вчення. Слух про тези поширюється блискавично і Лютера викликають в 1519 році на суд і на Лейпцизький диспут, куди він з*являється, незважаючи на долю Яна Гуса, і в диспуті висловлює сумнів у справедливості й непогрішності католицького папства. Тоді Папа Римський Лев X піддає Лютера анафемі, в 1520 році буллу прокляття склав Пієтро з дому Аккольті [2] (в даний час католицька церква планує його "реабілітувати" [3]). Лютер публічно спалює у дворі Виттенбергського університету папську буллу Exsurge Domine про відлучення його від церкви і в зверненні «До християнського дворянства німецької нації" оголошує, що боротьба з папським засиллям є справою всієї німецької нації.

Перекладені з латини на німецьку і видрукувані великим тиражем тези несподівано знаходять великий розголос у суспільстві, його підтримують такі самі вільнодумці, як він, — рицарського стану Ульріх фон Гуттен, вчений європейського рівня, професор Віттенберзького університету Філіпп Меланхтон, навіть курфюрст Фрідріх Мудрий. Їхня підтримка додає Лютеру впевенності і він відмовляється на вимогу вищого духовенства визнати свої помилки. Більше того, він ставить під сумнів саме існування не тільки папства, але і Церкви взагалі. У відповідь папа Лев Х своєю буллою від 15 червня 1520 року погрожує йому відлученням від Церкви і дає 60 днів на роздуми і покаяння. Лютер далекий від покаяння, і тоді на вимогу папи новообраний імператор Карл V, який ще чекає на коронацію папою, видає едикт про спалення усіх друкованих праць Лютера. В багатьох містах Європи, зокрема у Льєжі, Кельні, Майнці книги, брошури, плакати були кинуті у вогонь, що справило велике враження на публіку. Тим не менше у Лютера лишається багато прихильників і у відповідь на той акт студентство Віттенберга спалює католицькі книжки і серед них Кодекс канонічного права. Присутній при цьому Лютер кидає у вогонь папську булу. Вісті про спалення Кодексу, неповага до якого каралася вічним прокляттям, блискавично поширюються по всій Німеччині і робить ще більше враження, ніж спалення праць Лютера. Папі не залишається нічого іншого, як відлучити єретика від Церкви і він робить це 3 січня 1521. Одночасно Карл V скликає у Вормсі рейхстаг і викликає туди Лютера (18 квітня 1521 р.). Від нього вимагають зректися своїх поглядів, але Лютер у ввічливій формі відмовляється це зробити. Вже після його від'їзду рейхстаг оголошує його поза законом, але він на той час з допомогою курфюрста Фрідріха вже встиг надійно сховатися у замку Вартбург під виглядом «рицаря Йорга». Тут, а пізніше у Віттенбергу він перекладає на німецьку мову Біблію і піклується організацією лютеранських громад, які виникають всюди в Німеччині. Своїм досконалим перекладом він зробив вагомий внесок в розвиток німецької мови — Біблія стала зрозуміла простим людям, хоч Лютер не дотримувався якогось одного діалекту німецької мови й широко застосовував власні новотвори. Лише у 1534 році він закінчує цю титанічну працю. Жодна літературна праця в ті часи не мала такого попиту, як Біблія Лютера. За двадцять років було випущено понад 400 її видань.

За допомогою прибічників Лютера, особливо Меланхтона, процес Реформації набирає силу. Демонструючи свій розрив з Католицькою Церквою, багато священників починають одружуватися, деякі цивільні особи зважуються виконувати ритуал причастя, а вірні — нищити образи і церковну скульптуру. Реформація йшла як «зверху», так і «знизу». Поступово виникає загроза соціальних заворушень і Лютер виходить з підпілля у Віттенбергу, щоб пом'якшити радикальність руху і тим, з одного боку, запобігти введенню в місто військ для встановлення порядку, а з другого, не наражати на небезпеку прихильних до нього курфюрстів, допомога яких була йому ще потрібна. Тим часом у Римі папський престол займає Адріан VI, який розглядає процес реформації як кару Божу за гріхи і намагається прийти до примирення з Лютером.

У цей час в Німеччині лицарство піднімає повстання, а в 1525 починається Селянська війна, духовним лідером якої став Томас Мюнцер. Лютер намагається переконати його у хибності насильницького шляху, але марно. Мюнцер звинувачує його в тому, що він зрадив загальній справі, а він, Мюнцер, цю справу продовжить. Та сталося інакше. Об'єднаними зусиллями феодально-княжої аристократії повстання було придушено і Мюнцер потрапив до рук ворога. Через кілька днів його стратили після нелюдських катувань.

За іншою версією під час Селянської війни 1524 - 1526 років Лютер виступив з різкою критикою бунтівників, написавши «Проти вбивчих і грабіжницьких зграй селян" (Wider die räuberischen und mörderischen Rotten der Bauern), де назвав розправу з винуватцями заворушень богоугодною справою.

Проте Реформація продовжується мирним шляхом, однак у цій ситуації в 1525 році 42-х річний Лютер робить несподіваний крок — він одружується з 26-річною колишньою черницею Катаріною фон Бора, яка два роки перед тим втекла з монастиря. Цим актом він хотів подати приклад духовенству, і, дійсно, багато ченців і священників його наслідували, але найближчі прибічники були дуже розчаровані тим, що їхній лідер фактично покинув їх у тяжкий час, надавши перевагу влаштуванню особистого життя.

Цей крок Лютера разом з іншими обставинами спонукали деяких діячів Реформації, здебільшого з числа гуманістів, повернутися в лоно Католицької Церкви. Зокрема, цьому сприяло загострення стосунків між Лютером і визнаним лідером гуманістів Еразмом Роттердамським, який спочатку займав нейтральну позицію у відношенню до Реформації, однак відверто висловлювана до нього неповага в листах Лютера викликала адекватну реакцію. Розходження у поглядах мало місце і серед самих реформаторів, спроби найти спільну точку зору у теологічних і обрядових питаннях не мали успіху і врешті-решт розгалуження реформаторських церков стало неминучим. Решту свого життя Мартін Лютер провів у родинних турботах. Обтяжений фінансовими проблемами, він все ж не вимагає гонорару за свої книги, вдовольняючись скромною професорською платнею у Віттенберзькому університеті. Час від часу він бере участь у процесі ствердження протестантської Церкви, але цей процес вже йде незалежно від його волі. Він помирає в рідному Айслебені, куди виїхав залагодити суперечку про спадщину місцевого графа.

В 1529 році Лютер складає Великий і Малий Катехізис, які були покладені в основу Книги Злагоди.

У роботі Аугсбурзького рейхстагу 1530 року Лютер не брав участь, позиції протестантів на ньому представляв Меланхтон.

Наприкінці ХХ століття завдяки діяльності Івана Павла ІІ був реабілітований.

Ян Гус

Ян Гус (чеськ. Jan Hus; пр. 1369–6 липня 1415 Констанц, Німеччина) — чеський релігійний мислитель, філософ, реформатор, ректор Празького університету, послідовники якого стали відомими як гусити.

У 1409 році Ян Гус перетворив Празький університет у національний, передавши всю владу у ньому чехам, при цьому всі німецькі викладачі (яких була більшість) покинули університет.

У 1413 році видається булла з відлученням Яна Гуса від церкви й інтердиктом на Прагу та інші міста, які не нададуть йому притулку. Гус перекладає Біблію на чеську мову й пише свою головну працю «Про церкву» (1413).

Виступав проти вищого духовенства, що часом наживалось за рахунок спекуляцій, продажу індульгенцій і церковних посад. Після відмови зректися своїх поглядів його віддано під суд і засуджено на смерть; вирок спалення на вогнищі виконано 6 липня 1415 року.

Незважаючи на охоронну грамоту, видану імператором Священної Римської імперії Сигизмундом Яну Гусу, він був заарештований під час церковного собору в Констанці за звинуваченням у єресі.

Найвідоміша книга, з якої «зіткали» основні обвинувачення прихильники папізму — це "De ecclesia" (лат. «Істинна церква»). Дивним є і те, що років із 500 її не було перекладено, — і лише до 500-ї річниці страти Гуса здійснив переклад на англійську в 1915 році Schaff.

Гус був учнем англійського реформатора 14-го сторіччя Джона Вікліфа, прах якого вирили з могили через 80 років після смерті — і розвіяли над Темзою. Найвідоміші з творів Вікліфа — теж "De ecclesia", з якої Гус, залучаючи більшість думок від Вікліфа, і писав свою книгу.

Тарас Шевченко присвятив Гусу поему «Єретик», в якій у нищівній формі критикуються папа і папісти, — а самому Гусові надано риси героїчного свідомого мученика.

Наприкінці ХХ століття завдяки діяльності Івана Павла ІІ Ян Гус був реабілітований.