12.Архітектура і мистецтво епохи Відродження.

Архітектура

Важливий етап розвитку архітектури як мистецтва пов'язаний з культурою Відродження, що виникла на початку 15 ст. в італійському місті Флоренція ( Тоскана ) і розвивалось в 15-16 ст. у багатьох країнах Західної та Центральної Європи. Соціально-економічних процес становлення буржуазних відносин породив потужний культурний рух. Середньовічній релігійній ідеології було протиставлено гуманізм, який шукав взівців в давньоримській античній спадщині, що яскраво відбилося в архітектурі громадських будівель, палаців, заміських маєтків. Будівельника-ремісника змінює широко освічений спеціаліст-архітектор, що спирається на всі досягнення сучасної йому культури ( Альберті Леон-Баттіста, Арістотель Фіораванті, Філарете).

Мимовольній асиметрії ансамблів, що здебільшого розвивалися поступово, були протиставлені чіткі, завершені геометричні системи як вираз вольового, організуючого початку. Цей новий підхід до архітектури виражений в палаццо — типі будинку-палацу, в якому кожному елементу притаманна виражена закінченість, що виявляється і в зосередженості будівлі навколо замкнутого симетричного подвір'я, і в строгій симетрії фасаду. Італійські архітектори звертаються до ясноЇ системі ордерів Стародавньої Греції: творчість Філліппо Брунеллескі, Л. Б. Альберта, Мікелоццо, Лучано Лаурани, Браманте, Мікеланджело. В епоху Відродження розвинулася й теорія архітектури, відомі трактати Л. Б. Альберта, Віньйоли, Палладіо. Архітектура Відродження за межами Італії була менш послідовна в подоланні середньовічної традиції і проходила складну тривалу еволюцію. У розвитку ж архітектури Відроження Італії прийнято виділяти 3 періоди: ранній (кінець 14—15 століття), високий (кінець 15-середина 16 століття) та пізній (середина — кінець 16 століття).

Визначні споруди

Ранній період Базиліка Сан Спіріто, Виховний будинок для позашлюбних дітей, каплиця Пацци у Флоренції, архітектор Ф. Брунеллескі)

високий період — Собор Святого Петра в Римі архітектора Д. Браманте

пізній період — вілла Ротонда у Віченці, архітектор Палладіо

в Україні — Каплиця Боїмів у Львові.

Мистецтво

Мистецтво Відродження, відійшовши від підкреслено духовних традицій середньовіччя, славило живої людину й реальний мир довкола нього; тим самим воно, повернувшись до ідеалів античності, по-новому інтерпретувало класичні традиції цивілізацій Греції й Рима. Література, філософія й образотворче мистецтво античності надали італійським майстрам матеріал і приклади для наслідування. Вони почитали предків і за відношення до життя в цілому, і за шедеври, що так і залишилися неперевершеними через тисячу років після падіння античної цивілізації. Відродження в мистецтві не обмежилося поверненням до колишніх сюжетів і класичним стилям; були переосмислені прадавні методи в архітектурі, будівництві, скульптурі й в інших видах і напрямках мистецтва.

Художники і письменники намагаються правдиво зображувати природу і людину. Саме людину, обдаровану безмежними творчими можливостями, здатну змінити оточуючий світ.

І тому виникає у цей час така гаряча зацікавленість до античності, її культури і мистецтва. Архітектори, скульптори, живописці намагаються у своїй творчості відродити традиції майстрів античності (звідси і термін Відродження чи Ренесанс).

Хронологічні рамки італійського Відродження охоплюють період з другої половини XIII по першу половину XVI ст. Період Відродження поділяється на декілька етапів: ♦друга половина XII-XIV ст. - Проторенесанс і треченто; ♦ХV ст. - раннє Відродження (кватреченте); Укінець XV - перша третина XVI ст. -Високий Ренесанс (чінквіченто).

У 1527 році Рим був пограбований німецькими ландкнехтами, з 1530 р. Флоренція із буржуазного міста-держави, міста-комуни стає простим містом феодального герцогства. Розпочинається феодально-католицька реакція (контрреформація), і 1530 р. можна вважати кінцевою датою розвитку Відродження.

Картина розвитку італійської ренесансної культури дуже різнобарвна, що зумовлено різним рівнем економічного і політичного розвитку різних міст Італії, різним рівнем могутності і сили буржуазії цих міст-держав, міст-комун, їх різним рівнем зв'язку з феодальними традиціями.

Провідними художніми школами в мистецтві італійського Ренесансу були в XIV ст. сієнська і флорентійська, в XV ст. -флорентійська, умбрійська, падуанська, в XVI ст. - римська і венеціанська.