- •Шкала оцінювання.
- •Змістовий модуль і основи психофізіології трудового навчання
- •Тема 1.1. Предмет та завдання теорії і методики трудового навчання
- •Теорія і методика трудового навчання − галузь педагогічної науки, її предмет і завдання.
- •2. Методи і методики проведення наукових досліджень з теорії і методики трудового навчання.
- •3. Зв’язок теорії і методики трудового навчання з іншими навчальними дисциплінами. (сам. Робота л. 63, 92, 180, 181, 182).
- •Перспективний педагогічний досвід організації трудової підготовки учнів. (сам. Робота л. 33, 40, 62, 126, 137, 187).
- •5. Аналіз навчальної, методичної та наукової літератури з трудової підготовки школярів. (Самостійна робота).
- •1. Розуміння особистості та її структури.
- •Таким чином, у структур особистості можна виділити три її психологічні характеристики:
- •Історичний аспект генезису концепцій особистості.
- •Сучасні теорії особистості.
- •Динамічна функціональна структура особистості.
- •Мал. 1.2.1. Основні підструктури як рівні особистості, на які накладаються характер і здібності.
- •Мал 1.2.2. Соціалізація підструктур особистості.
- •Питання на закріплення та засвоєння навчального матеріалу
- •Тема 1.3. Психологічні основи трудової діяльності людини План
- •Суть і структура трудової діяльності людини.
- •Суть, види та психологічна структура трудових дій людини.
- •Підходи до формування трудових дій та інших елементів трудової діяльності в учнів
- •Мал. 1.3.1. Класифікація видів дій
- •Питання на закріплення і засвоєння начального матеріалу.
- •Тема 1.4. Основи психомоторики людини План
- •Робочі рухи людини: характеристики і класифікація.
- •Мал. 1.4.1. Особливості робочих рухів
- •2. Сенсомоторні процеси людини та їх характеристика.
- •3. Ідеомоторні та емоційно-моторні процеси людини в трудовій діяльності.
- •Тема 1.5. Методи дослідження трудової діяльності людини План
- •Класифікація методів та їх взаємозв’язок.
- •Організаційні методи: порівняльний, лонгітюдний, комплексний.
- •Методи збору емпіричних даних (емпіричні методи).
- •Методи обробки емпіричних даних: якісний і кількісний аналіз інформації.
- •Інтерпретаційні методи: системно-структурний та функціонально-структурний аналізи.
- •Психологічні характеристики людини і форми аналізу трудової діяльності
- •Питання на закріплення та засвоєння навчального матеріалу
- •Тема 1.6. Психофізіологічний аналіз трудової діяльності учнів План
- •Психофізіологічні особливості працездатності і втоми учнів у трудовій діяльності.
- •Фізіологічне обґрунтування режиму праці і відпочинку учнів.
- •Резерви підвищення продуктивності праці
- •4. Психологічні ритми та їх значення для трудової діяльності людини. В сучасних умовах психологічні аспекти ритмічних процесів в житті і діяльності людини набувають все більше значення.
- •5. Прояви вікових психофізіологічних особливостей людини в процесі праці та їх вплив на засвоєння трудових дій.
- •6. Індивідуальний стиль діяльності учнів в залежності від їх темпераменту.
- •Питання і завдання на закріплення та засвоєння навчального матеріалу.
- •Тема 1.7. Психологічні основи трудового навчання План
- •Загальна психологічна характеристика процесу навчання.
- •Характеристика технічних і трудових знань та психологічна структура процесу пізнання.
- •Навички і процес їх формування.
- •Мал. 1.7.2. Етапи формування рухових навичок (за к.К.Платоновим)
- •Мал. 1.7.3. Схема формування трудової навички (за с.О.Косіловим)
- •Психологія навчальних вправ.
- •6. Професійні звички.
- •Питання на закріплення та засвоєння навчального матеріалу.
- •Тема 1.8. Психологічні основи формування і розвитку технічних і професійних здібностей План
- •Психологічна сутність здібностей.
- •Класифікація здібностей та рівні їх розвитку.
- •Суть і структура технічних здібностей.
- •Характеристика професійних здібностей.
- •Мал. 1.8.2. Схема оцінки професійних здібностей
- •Формування і розвиток технічних і професійних здібностей.
- •Питання і завдання на закріплення та засвоєння навчального матеріалу.
- •Змістовий модуль іі основи теорії трудової підготовки
- •Тема 2.1. Історія та методологія трудового навчання
- •Історія становлення і розвитку трудового і професійного навчання.
- •Становлення трудового навчання в Україні в дореволюційний період (до 1917 р.).
- •Становлення і розвиток трудової підготовки в загальноосвітніх школах за роки радянської влади.
- •Трудове навчання в сучасних загальноосвітніх навчальних закладах України.
- •Методологічні основи трудового навчання школярів.
- •Сучасний зарубіжний досвід трудового навчання учнівської молоді.
- •Питання і завдання на закріплення та засвоєння навчального матеріалу.
- •Тема 2.2. Трудова підготовка учнів загальноосвітніх навчальних закладів. План
- •1. Сутність, мета, завдання та особливості трудової підготовки учнів загальноосвітніх навчальних закладів.
- •Основні підходи та принципи трудової підготовки школярів як системи.
- •Компоненти системи трудової підготовки, їх функціонування та взаємозв’язок.
- •Зміст трудової підготовки учнів загальноосвітніх навчальних закладів.
- •Педагогічні технології реалізації трудової підготовки учнів.
- •Умови успішної реалізації трудової підготовки школярів.
- •Питання і завдання на закріплення та засвоєння навчального матеріалу.
- •М ал. 2.2.1 Схема системи трудової підготовки учнів
- •Тема 2.3. Політехнічні основи трудової підготовки школярів План
- •1. Історія становлення і розвитку політехнічної освіти.
- •2. Суть та завдання політехнічної освіти, її складові частини.
- •3. Зміст і структура політехнічних знань і вмінь.
- •Шляхи здійснення політехнічної освіти в загальноосвітніх навчальних закладах.
- •Питання і завдання на закріплення та засвоєння навчального матеріалу.
- •Тема 2.4. Вчитель трудового навчання План
- •Особистість вчителя та її розвиток.
- •2. Основні професійно-педагогічні вміння і здібності вчителя трудового навчання.
- •3. Вимоги до педагогічної і спеціальної підготовки вчителя.
- •4. Система підготовки та підвищення кваліфікації вчителів трудового навчання.
- •5. Методична література для вчителя
- •Тема 2.5. Дидактичні принципи трудового навчання План.
- •Поняття про дидактичний принцип трудового навчання.
- •Система дидактичних принципів трудового навчання, їх характеристика та шляхи реалізації.
- •А) виховання в процесі трудового навчання.
- •Б, в) науковість в трудовому навчанні, зв’язок теорії з практикою.
- •Г) систематичність і послідовність в трудовому навчанні.
- •Д) доступність навчання.
- •Е) свідомість, активність, самостійність учнів у навчанні.
- •Ж) наочність у трудовому навчанні.
- •Питання і завдання на закріплення та засвоєння навчального матеріалу.
- •Тема 2.6. Системи трудового навчання План
- •Поняття системи трудового навчання.
- •Характеристика основних систем трудового навчання.
- •Питання і завдання на закріплення та засвоєння навчального матеріалу.
- •Тема 2.7. Виховання учнів у процесі трудового навчання План
- •Суть процесу трудового виховання, його мета і завдання. Складові частини трудового виховання: моральне, естетичне, екологічне, економічне, патріотичне, фізичне.
- •Принципи трудового виховання.
- •Методи і прийоми виховання учнів у процесі трудового навчання.
- •4.Особливості самовиховання учнів у процесі трудової предметно-перетворювальної діяльності.
- •Питання на закріплення та засвоєння навчального матеріалу
- •Змістовий модуль ііі загальні засади методики трудового навчання
- •Тема 3.1. Організаційні форми трудового навчання
- •Система організаційних форм трудового навчання.
- •Урок − основна форма трудового навчання. Типи уроків трудового навчання, їх структура.
- •3. Урок трудового навчання в умовах проектно-технологічної системи.
- •Нетрадиційні уроки трудового навчання.
- •5. Форми організації роботи учнів на уроках трудового навчання, їх характеристика та умови використання.
- •Питання і завдання для закріплення та засвоєння навчального матеріалу.
- •Тема 3.2. Методи трудового навчання План
- •1. Поняття про метод та прийом навчання. Класифікація методів трудового навчання.
- •Мал. 3.2.1. Функції методів навчання
- •Класифікація методів навчання за ю.К.Бабанським
- •Методи викладання (методи роботи вчителя).
- •Мал. 3.2.2. Класифікація методів викладання.
- •Вчитель доповнює відповіді учнів, нагадуючи, як проводяться паралельні прямі лінії та лінії під кутом одна до одної.
- •3. Методи учіння (методи навчальної роботи учнів).
- •3.1. Спостереження.
- •3.2. Лабораторні і виробничі досліди.
- •3.3. Вправи.
- •3.4 Самостійна робота учнів.
- •3.5. Вирішення виробничо-технічних задач.
- •4. Умови відбору методів трудового навчання.
- •5. Поняття про пасивні, активні та інтерактивні методи навчання.
- •Порівняння пасивних та інтерактивних методів навчання
- •Правила для учнів:
- •Мал. 3.2.3. Процес впровадження інтерактивних технологій навчання.
- •Характеристика різних методів навчання
- •Питання і завдання для закріплення та засвоєння навчального матеріалу.
- •Тема 3.3. Метод проектів у трудовому навчанні План
- •Історія розвитку методу проектів
- •Види навчальних проектів.
- •Проектно-технологічна діяльність учнів у трудовому навчанні: суть, функції.
- •5. Методи проектної діяльності учнів в процесі трудового навчання.
- •6. Реалізація методу проектів у трудовому навчанні.
- •Критерії оцінювання творчого проекту
- •Питання і завдання для закріплення та засвоєння навчального матеріалу.
- •Тема 3.4. Новітні освітні технології в трудовому навчанні План
- •Суть новітніх освітніх (педагогічних) технологій.
- •Порівняльна характеристика визначень «педагогічна технологія»
- •Порівняльна характеристика суміжних понять
- •Історичні аспекти та етапи становлення і розвитку новітніх освітніх технологій.
- •3. Інноваційні педагогічні технології в трудовому навчанні та шляхи їх впровадження.
- •Питання і завдання для закріплення та засвоєння навчального матеріалу.
- •Тема 3.5. Діагностика досвіду учнів у трудовОму навчаннІ План
- •1. Теоретичні основи визначення рівня досягнень учнів.
Методи і прийоми виховання учнів у процесі трудового навчання.
Трудове навчання створює об’єктивні умови для трудового виховання. Щоб краще використати ці умови, треба проводити певну роботу з використанням відповідних методів і прийомів.
Поняття «метод» (грец. metodos — шлях дослідження, пізнання) означає спосіб теоретичного і практичного освоєння дійсності, а їх сукупність позначається поняттям «методологія». Виховання як специфічний вид діяльності та наукова галузь охоплює відповідну сукупність методів.
Методи виховання — шляхи і способи діяльності вихователів і вихованців з метою досягнення виховних цілей. Метод виховання поділяють на окремі елементи — прийоми виховання, які використовують для підвищення виховної ефективності методів. Прийом виховання — складова частина методу, що визначає шляхи реалізації вимог методів виховання.
Аналіз досвіду роботи вчителів дає змогу визначити основні заходи, які впливають на ефективність трудового виховання. Це планування і нормування праці, відзначення результату праці (за допомогою оцінок), застосування різних форм організації праці учнів.
Методи і прийоми виховання є своєрідними інструментами в діяльності вчителя. Їх дієвість залежить від використання виховних засобів. Дієвість методів виховання залежить і від того, наскільки у виховному процесі задіяна праця молодої людини над собою.
Основним критерієм оцінювання виховного методу є відповідність його виховним цілям і завданням. У педагогічній науці існує кілька класифікацій виховних методів. Найчастіше при цьому беруть за основу систему виховних впливів, за допомогою яких відбувається формування особистості.
Однією з найпоширеніших є класифікація методів російського вченого-педагога Віталія Сластьоніна, згідно з якою розрізняють такі групи методів:
1. Методи формування свідомості особистості: бесіди, лекції, методи дискусії, переконання, навіювання, приклад.
2. Методи організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки: педагогічна вимога, громадська думка, довір'я, привчання, тренування, створення виховних ситуацій, прогнозування.
3. Методи стимулювання діяльності і поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання.
4. Методи самовиховання: самопізнання, самооцінювання, саморегуляція.
Використання їх забезпечує формування в учнів практичних умінь і навичок самовиховання як найвищої форми виховання і подальшого самовдосконалення. Вони враховують демократичні засади виховання, необхідність активної участі дітей у виховному процесі.
Методи формування свідомості. Ця група методів виховання охоплює методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування в них поглядів і переконань. До неї належать: а) словесні методи (роз'яснення, бесіда, лекція, диспут); б) метод прикладу, їх ще називають методами переконування, оскільки за їх допомогою не лише розвивають і доводять до свідомості учнів сутність норм поведінки, а й долають помилкові погляди й переконання, негативні прояви поведінки.
Роз'яснення. За його допомогою вихователі впливають на свідомість учнів, прищеплюють їм моральні норми і правила поведінки. Особливо ефективне під час засвоєння правил поведінки, режимних вимог школи, правових норм. Такі роз'яснення підсилюють показом, наочним демонструванням. Метод роз'яснення часто використовують як прийом виховання під час бесіди, лекції, диспуту.
Бесіда (фронтальна або індивідуальна) — поширений метод виховання. Щоб фронтальна бесіда дала позитивний результат, педагог повинен: обґрунтувати тему як життєво важливу, а не надуману, формулювати запитання таким чином, щоб вони спонукали до розмови, спрямовувати розмову в конструктивне русло. Учнів слід залучати до оцінювання подій, вчинків, явищ суспільного життя і формувати у них на цій основі ставлення до навколишньої дійсності, до своїх громадських і моральних обов'язків
Найскладнішою для вчителя є індивідуальна бесіда, яку проводять за заздалегідь наміченим планом у спокійній обстановці. Важливо, щоб психічний стан учня спонукав його до відвертості. В індивідуальній бесіді учень має не лише усвідомлювати зміст моральних сентенцій, які доводять до його свідомості, а й переживати його. З цією метою використовують переконливі приклади. Водночас вихованець повинен відчути, що педагог прагне допомогти йому. Якщо йдеться про порушення правил поведінки, бесіду не можна починати з докорів і винесення рішення про покарання. Спершу з'ясовують причини і мотиви порушення, відтак визначають міру педагогічного впливу.
Молоді педагоги нерідко зводять індивідуальну бесіду до розвінчування вчинків учнів. Проте досвід переконує, що бесіда корисніша, коли її починають з аргументованого розкриття правильного розуміння суті вчинку, дії, явища і на цьому тлі показують негідність скоєного учнем вчинку.
Лекція відкриває для учня можливості живого спілкування з людиною, ґрунтовно обізнаною з певними питаннями, проблемами, готовою відповісти на запитання, що можуть його цікавити. Успіх лекції передусім залежить від особистих якостей лектора, який повинен мати належну теоретичну підготовку, добре знати матеріал, володіти прийомами донесення його до слухачів.
Лекції читають головним чином у старших класах, зрідка — в середніх. Готуючись до них, важливо продумати побудову, переконливість доказів і аргументів, власну оцінку подій, фактів, явищ, прийоми зосередження уваги учнів. Лекція може мати епізодичний характер, належати до певного тематичного циклу або кінолекторію. Епізодична лекція дає уявлення про одне питання чи проблему і повинна бути позначена науковістю, повнотою, точністю викладу, доступністю термінології, насиченістю новою інформацією, емоційністю тощо.
Цикл лекцій — низка лекцій, присвячених одній проблемі. Його обсяг залежить від характеру проблеми, складу слухачів, конкретних умов і можливостей. Важливим є наповнення лекцій цікавим змістом, висвітлення найістотніших і найактуальніших для учнів моментів. Приміром, старшокласникам можна запропонувати цикл лекцій з трудового законодавства, до якого можуть увійти такі теми: «Конституція України про право громадян на працю», «Трудові права і обов'язки працюючої молоді», «Особливості трудової діяльності неповнолітніх», «Пільги працівникам, які навчаються без відриву від виробництва» та ін.
Певний інтерес в учнів викликають кінолектори — на моральну, правову, антиалкогольну, естетичну та іншу тематику, їх ефективність зумовлена тим, що пізнавальне значення лекції зростає, коли вона доповнена фактами конкретної діяльності, відображеної в науково-популярному чи художньому фільмі.
Диспут — ефективний у вихованні передусім старшокласників. Як метод формування свідомості особистості він передбачає вільний, жвавий обмін думками, колективне обговорення питань, що хвилюють учнів. Під час диспуту учні обстоюють власну позицію, переконуються в правильності чи помилковості своїх поглядів, розкриваються їх ерудиція, культура, темперамент, розвивається логічне мислення, вміння аналізувати, узагальнювати, робити висновки. Тематику диспутів підбирають з таким розрахунком, щоб спонукати учнів до роздумів про мету життя, справжнє щастя, обов'язок людини перед суспільством.
Методи формування суспільної поведінки – друга група методів виховання передбачає організацію діяльності та формування досвіду суспільної поведінки. До неї належать: педагогічна вимога, громадська думка, вправлення, привчання, доручення, створення виховуючих ситуацій.
Педагогічна вимога — це педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукання його до позитивної діяльності або гальмування його негативних дій і вчинків. А. Макаренко вважав, що без щирої, переконливої, гарячої й рішучої вимоги не можна починати виховання колективу.
Вимога впливає не лише на свідомість учнів, а й активізує їхні вольові якості, перебудовує мотиваційну і почуттєву сфери діяльності в позитивному напрямі, сприяючи виробленню позитивних навичок і звичок поведінки. Вимога до учнів повинна бути доцільною, зрозумілою і посильною. Висувають вимогу, коли свідомість учня підготовлена до її сприйняття. З цією метою йому роз'яснюють сутність вимоги, переконують в необхідності її виконання, в користі від її виконання. Крім того, домагаються позитивної реакції колективу на поставлену вимогу, щоб бути впевненим, що він підтримає педагога, вплине на учня, коли той з певних причин відмовиться виконувати вимогу.
На початку роботи педагога з дитячим колективом, коли вихованці ще до нього не звикли і стимульована вимогою діяльність невідома їм, найефективнішою є пряма вимога. Вона має бути чітко сформульована і висловлена спокійним, упевненим тоном, який не викликає заперечень (наприклад: «Петренко і Василенко сьогодні прибирають майстерню»). Характерні ознаки цієї форми вимоги — позитивність (ідеться про те, що повинні робити учні, а не про те, чого не слід робити) та інструктивність (розкриваються не лише мета діяльності, а й спосіб її виконання).
З розвитком учнівського колективу, стосунків дітей і педагога, а також з появою у вихованців негативного чи позитивного ставлення до організованої педагогом діяльності використовують різні форми опосередкованої вимоги.
Громадська думка — за своєю сутністю цей метод є колективною вимогою. Адже, обговорюючи вчинок учня, колектив прагне, щоб той усвідомив свою провину. Обговорювати чи критикувати треба не особистість вихованця, а вчинок, його шкідливість для колективу, суспільства й самого порушника. Розмова має бути такою, щоб учень сам назвав причину свого вчинку. Під час обговорення обов'язково визначають шляхи подолання недоліків. За допомогою громадської думки учня легше переконати в хибності його поглядів чи в неналежній поведінці, ніж в індивідуальній бесіді. Учень бачить, як реагують однокласники на поради педагога і членів колективу, пересвідчується, що його погляди ніхто не підтримує, і починає прислухатися до порад вчителя.
Привчання як метод виховання ґрунтується на вимозі до учня виконати певні дії. Вирішальним чинником у привчанні є режим життя та діяльності школяра. Його виховна функція полягає в тому, що режим забезпечує постійність, неперервність зусиль, заощаджує енергію людини, привчає вчасно виконувати будь-яку роботу, до систематичного, неухильного дотримання встановлених вимог. А. Макаренко вважав, що шкільний режим виконує свою корисну функцію лише за умови, що він точний, педагогічно доцільний, загальний і визначений.
Метод привчання відіграє особливу роль у вихованні. Доручення як метод виховання також передбачає вправляння учня в позитивних діях і вчинках. З цією метою педагог, учнівське самоврядування чи учнівський колектив дають йому конкретне завдання, виконання якого потребує певних дій або вчинків. Застосовуючи цей метод, враховують індивідуальні особливості учнів. Доручення підбирають з таким розрахунком, щоб його виконання сприяло розвиткові необхідних вихованцеві якостей. Наприклад, неорганізованим учням корисно доручити провести захід, у підготовці до якого треба виявити самостійність, ініціативу, зібраність. Отримавши доручення, учень повинен усвідомити його важливість і значення для колективу й для себе. Доручення має бути посильним для учня. Нескладне завдання виховує впевненість у власних силах, непосильне — підриває віру в свої можливості. Педагог повинен не лише дати доручення, а й навчити учня виконувати його, допомогти йому довести справу до кінця.
Створення виховних ситуацій — важливий чинник формування суспільної поведінки. Кожна з таких ситуацій передбачає визначення педагогом умов, необхідних для здійснення запланованого, продумування ним своїх дій і поведінки в новій ситуації, виникнення в учнів нових почуттів, зумовлених новою педагогічною ситуацією, які стають підґрунтям нових думок, мотивів поведінки і подолання недоліків.
Методи стимулювання діяльності та поведінки – третя група методів виконує функції регулювання, коригування і стимулювання поведінки й діяльності вихованців. До неї належать змагання, заохочення і покарання.
Змагання ґрунтується на природній схильності дітей до здорового суперництва і самоутвердження в колективі. Його виховна сила виявляється лише за умови, що воно стає дієвою формою самодіяльності учнівського колективу.
Заохочення — схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до повторення. Його мета — спрямування поведінки учня в потрібне русло, зміцнення в ньому впевненості у власних силах і, отже, посилення прагнення до позитивних вчинків, певних успіхів. У школі застосовують такі види заохочення: подяка директора (за наказом), вміщення фото на дошку відмінників навчання, нагородження грамотою, цінним подарунком, золотою чи срібною медаллю після закінчення школи.
Покарання — несхвалення, осуд негативних дій та вчинків з метою їх припинення або недопущення в майбутньому. Покарання сприяє формуванню вміння переборювати в собі шкідливі потяги і звички, викорінювати негативні вчинки, привчає до дисципліни і порядку. Як і заохочення, його слід використовувати тільки як виховний засіб.
Методи контролю та аналізу ефективності виховання. До четвертої групи методів виховання відносять педагогічне спостереження, бесіду, опитування (анкетне, усне), аналіз результатів суспільно-корисної роботи, виконання доручень, створення ситуацій для вивчення поведінки учнів. У практичній діяльності вчителя важливо вміти використовувати їх під час вивчення окремого учня та учнівського колективу, яке здійснюється за орієнтовними програмами.
За час навчання учень може побувати в різних класах та школах, однак процес його вивчення повинен тривати всюди. Кожний новий вихователь перш ніж почати вивчення і виховання нового учня, має встановити, що вже було зроблено до нього, щоб продовжити розпочате.