КИЇВСЬКИЙ ІНСТИТУТ «СЛОВ’ЯНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Рівненський інститут слов’янознавства

Будз М.Д.

Дисципліна: «Країнознавство»

Тема: 8 «Територіальна структура господарства в країнознавстві»

Лекцію підготував до друку

і надрукував студент МІ-41

Терещук В.І.

Рівне - 1999

8. Територіальна структура господарства в країнознавстві

8.1 Поняття системи і системно-структурного підходу.

Країна, в межах якої взаємозв'язані природа, населення, господарство і культура, - надскладна система”

При характеристиці систем можна користуватися “мовою” функцій і “мовою структур”. При вивченні дуже складних систем ефективніша структурна характе­ристика (Яблонский А,И. Методологические вопросы анализа сложных систем //Системные исследования. М., 1984. С 52-65). Для складної систем й значно трудні­ше перерахувати функції, ніж описати, як вона побудована. Для вивчення цих систем ефективніший системно-структурний підхід, а для простих, навпаки системно-функціональний. Складність функцій господарства країни можна бачити з наступ­ного прикладу: в Росії щорічно виконується біля 500 млрд. господарських операцій які відносяться до розробки планово-управлінських документів”, число яких досягає в свою чергу порядку 50 млрд. одиниць.

В основі концепції територіальної структури лежить системний підхід. Слово система (з грец.) означає ціле, з'єднання складене з частин, які знаходяться у відношеннях і зв’язках. Для країнознавства з його ведучою ідеєю синтезу розвитку системних ідей особливо плодовита Конструктивна ідея системного під­ходу заключаються в наступному: 1) розгляд частини (галузі, району) з точки зору цілого (країни); 2) складна система управляється і контролюється емерджентними (інтегральними) факторами Дві ці ідеї дозволяють говорити про принципову можливість синтезу знань в країнознавстві. Окремі регіональні частини, не говоря­чи уже про галузі, повинні вивчатися перш за все з точки зору цілого - країни, точніше з її територіальної структури. Без цього країна лише конгломерат частин. Якщо ціле вивчати з точки зору частин, то його зрозуміти як ціле просто немож­ливо.

Назвемо основоположників системного підходу

1. Кібернетика - наука про принципи управління. Слово ввів А.М. Ампер (переводиться з грецькою як “рульовий”), а основоположником наукового нап­рямку був Н.Вінер (Вннер. Кибернетика, М. 1968). Кібернетика виникла пізніше загальної теорії систем, але в вживання увійшла раніше. Принципи організації складних систем розкриваються в ній з допомогою процесів передачі і обробки сигналів прямого і зворотного зв'язку. Кибернетика охоплює лише системи управління

2. Загальна теорія систем, або запільна теорія організації, закладена трудом А.А.Богданова (Малиновського)“ Всеобщая организацня труда (Т. 1-2. Пг.” 1913 -1917) й трудом Л. фон Берталафи, австрійського біолога, який з 1949р. жив в США і Канаді, “Исследования по общей теории систем” (М,, 1969). В основі лежить ідея ізоморфізму, що означає універсальність низки наукових принципів, відведення від різноманітних конкретних форм, щоб знайти за ними ядро єдиної “принципової схеми”. В методологічному плані важлива ідея про існування емерджентних влас­тивостей, якими володіє система, але не володіють її окремі частини.

3. Системний аналіз або системотехніка розроблена спочатку - американсь­кими технічними спеціалістами корпорації РЕНД для математичного рішення над­складних проблем воєнного” політичного, соціального та іншого характеру.

Відправним пунктом розуміння системного підходу є визначення двох понять: системи і структури. Визначення систем в багато чому залежить від того, як взаємодії дослідником розглядаються, а які ні, тобто вводиться критерії доціль­ності Звідси витікає проблема деякої вільності у визначенні поняття системи, її границь. Загальноприйнятого визначення ні системи, ні структури немає Однак усі визначення акцентують увагу на взаємодію частин, незводимість (на емерджен­тність) цілого до суми частин. Вивчаються не тільки елементи, але головним чи­ном зв'язки між ними, а також зв'язки країни в міжнародному розподілі праці. При цьому дослідник зустрічається з головною трудністю, яка заключається в тому, що зв'язки - це найменш доступна спостереженню і вимірюванню складова системи

Структура системи як поняття вказує на властивості організації і стійкості сис­теми. Як наслідок, система це більш широке поняття порівняно з структурою Структура - це будова, розташування, сукупність стійких зв’язків об’єкту, які забез­печують цілісність об’єкту і його властивості при різних зовнішніх і внутрі­шніх змінах. Головна роль структури - зберегти систему як ціле. Тільки структура виявляє субстанціональний характер системи. Всяке корінне перетворення системи вимагає часу. Елементи і їх властивості можуть міняться в досить широких межах, а система залишається завдяки інерційності структури. Структура - це якби “закон міцності”. Структура не зразу, не прямо і не автоматично слідує за зміною частин, а в певних межах запишається постійною зберігаючи тим самим систему в цілому і створює в багатьох випадках труднощі її перебудови Тому структуру визначають як інваріант системи, як носій пам'яті системи 3 цих апріорних положень витікає, що розвиток системи зв'язаний зі зміною однієї її структури на іншу.

8.1 Структура господарства країни

Для країнознавства актуально розробити концепцію всього суспільства, але у зв’язку нерозробленістю цього, обмежимося структурою господарства.

Господарство країни - складна система. Маючи інтегральну структуру, гос- подарство в той же час може бути розділено на кілька взаємозв'язаних структур, Інши­ми словами господарство можна представити як поліструктурну систему. Є численна кількість варіантів наукових структуризацій господарства, що було дуже модним в 70-ті роки.

З деяким спрощенням виділимо чотири фундаментальні і відносно автономні структури: 1) соціальну, 2) галузеву, 3) технологічну, 4) територіальну, Вони відносно автономні так як розвиваються не обов’язково синхронно.

Розглянемо кожну з виділених структур.

1, Соціальна структура господарства. Її основною структуроутворючою ознакою є відношення власності і економічної влади.

1а Співвідношення укладів. Соціальна структура виражає в першу чергу суспільно економічні уклади господарства. Уклад - це система виробничих відно­син певного типу, наприклад, патріархальний, феодальний, капіталістичний, вико­рис­товується і більш дрібніший поділ. Уклади і їх співвідношення міняються від країни до країни і від району до району. В Сербії, наприклад, диференціація укла­дів в сільському господарстві спостерігається навіть від абсолютної висоти місце­вості, із-за різниці в якості землі. Уклади - потужній історичний фактор, знання якого необхідно для оцінки рушійних сил розвитку будь-якої території.

Наприклад, Нечорнозем’я РФ " це регіон специфічного формування укладів Тут з ХЇХ ст, особливо після реформи 1861 р., населення в селах мало займалось сільським господарством, одержало розповсюдження відходи в різні промисли Видно, це стало результатом малоземелля і поганої якості земель Традиції відходів вбереглись до цього часу, але тепер у вигляді підвищеної міграціі в міста

16 Суб’єкт господарювання.. Серед економгеографів переважає точка зо- ру, що економічна географія повинна вивчати лише виробничі сили. Це вилилось у вивчення безсуб'єктних коробок заводів, доріг, навіть трудових ресурсів як якої­сь абстрактної субстанції Однак історія, економіка робиться людьми Хтось вирішує питання про спорудження заводів, розміщення їх в тому чи іншому районі, місці. В СРСР на економічну географію тривалий час великий вилив маля “безлюдна” політекономія з її “чистотою” предмету - виробничими відношен­нями. Політеко­номія оставляла з боку так званий людський фактор - суб’єкти господарювання в свою чергу в багато чому залежні від форм власності Політекономія не займалась проблемами економічних інтересів та економічної поведінки.

Для пізнання соціальної структури господарства не досить вивчити співвід-ношення укладів За укладами стоять власники, виробники, управлінці і т д Не­можливо пізнати економічні процеси, якщо невідомо, хто суб’єкт господарюван­ня, кому належить реальна влада в економіці (а це одне з центральних питань), хто су­б'єкт власності, хто суб’єкт управління. Поглиблено цією проблемою займається економічна соціологія, яка вивчає механізм функціонування економіки як системи господарюючих суб'єктів За кожним з укладів стоять соціальні шари з своїми стереотипами (гальмуючими чи активізуючими) економічну поведінку. Економіс- ти-соціологи трактують економіку як частину більш широкої інституціональної системи.

Відомо, що модель соціалізму будувалась на вирівнюванні соціальної струк­тури з метою підвищення керованості суспільства Необхідно було зменшити число суб'єктів, особливо суб'єктів власності. Новосибірська школа економічної соціоло- гії виділила в Росії більше 79 соціальних верств і 12 укрупнених соціальних груп (Засланскяя Т.И., Рывкина Р.В. Социология економической жизни М, І99І) Соці­альна структура, безумовно, має територіальну диференціацію.

Крім соціальної структури країнознавець враховує особливості соціальиої психології суб'єктів господарювання, тому що при однаковій соціальній структурі господарства (і за формами власності і за соціальною стратифікацією), ефектив­ність економіки різна в силу різниці в якості людського фактору в економіці. Інак­ше не було би так виражених відмінностей навіть між високорозвинутими краї­нами в особливостях робочої сили Дуже важливим методологічним принципом є відмова від штучного поділу суспільства як єдиного цілою на базис і надбудову, між якими існує взаємообмін. Матеріальний і духовний аспект в ході розвитку цивілізації завжди були нерозривні