4. Проблеми параметризації і оптимальності територіальної структури господарства країни (тсг)

Одна з методичних задач вивчення ТС - розробка її метричності кінцева мата якої заключається в тому, щоби отримати відносно строгі, а головне, по мож­ливості кількісно виражені характеристики.

В економічній географії виділяють чотири основні параметри ТС: територі­альну концентрацію, диференціацію, інтеграцію і композицію (Маєргойц, 1975; Василевський, Полян, 1977).

Територіальна концентрація. Стосовно до промисловості розрізняють два рівня територіальної концентрації - локальний (територіальна концентрація промислового виробництва виступає перш за все у вигляді урбаністичної концентрації) і районний (в межах тієї чи іншої адміністративно-територіальної одиниці, економічного району). При досліджені інфраструктури використовуються показники лінійної концентрації. Як правило використовуються три види показни­ків: 1) абсолютні (об’єм промислового виробництва, чисельність зайнятих по пунктам і районам, концентрація вантажної роботи на «лініях» і т.п.); 2) дозимет­ричні тобто абсолютні показники, віднесені до одиниці площі; 3) різні показники нерівномірності кумулятивних розподілів і особливо показники співвідносної локалізації (наприклад описаний раніше коефіцієнт локалізації Флоренса, крива Лоренса та ін.). Показники третього виду краще відображають суть територіальної концентрації, ніж прості розподіли абсолютних і дозиметричних значень.

Найпростіший з показників цього виду: , де k_i - показник територіальної концентрації (коефіцієнт локалізації); f_i = a_i- b_i; a_i - частка району (вічка) і в площі території країни; b_i - частка району і в досліджуваній величині (наприклад, в валовій промисловій продукції) країни;

- сума позитивних або негативних відхилень; п - число районів (вічок).

Величина коефіцієнту локалізації може коливатися в теоретичних межах від від 0 до 1. Якщо розподіл досліджуваної величини точно співпадає з розподілом базисної величини (часткою площі території країни), то всі різності будуть дорів­нювати 0, як наслідок, k_t = 0; якщо досліджувана величина буде зконцентрована в небагатьох районах, то k_t буде близьким до 1. Низькі значення k_t свідчать про відносно слабку територіальну концентрацію явища. Слід відмітити також, що результати розрахунків залежать від чисельності вічок, в розрізі яких є статистичні дані.

Територіальна диференціація. Під нею розуміється просторово фіксована різноманітність географічних об’єктів і явищ, що проявляється в в їх чергуванні, суміжності, співвідношеннї і наявності різноманітних відношень між ними. Це один з найбільш важних параметрів ТСГ. Він включає такі аспекти, як дрібність, нерівно­мірність, мозаїчність, рельєфність, зональність та ін. Для вимірювання територіаль­ної диференціації використовуються статистичні методи вирахування дисперсій або варіацій, метод порайонної диверсифікації галузевих структур і т.д. Терито­ріальна диверсифікація господарства обумовлена вихідною природно-істо­ричною неоднорідністю території країни і підсилюється територіальною диферси­фікацією в самому господарстві в процесі географічного розподілу праці. Терито­ріальна диференціація може бути виміряна з допомогою звичайного показника дисперсії, а також середньоквадратичного відхилення, коефіцієнта варіації. Чим більша величина останнього, тим вище диференціація, точніша мінливість значень елементів сукупності. Коли все ж таки значення однакові, вимірювання їх «розсію­вання», розкид навколо середнього виявляється рівною нулю. Таким чином, ці досить елементарні вимірювання дозволяють у відомих межах оцінювати кон­трастність, різноманітність величин, наприклад, розмірів промислових центрів країни. Однак можливості їх обмежені по крайній мірі в двох відношеннях.

По-перше, вирахування дисперсій або варіацій недостатньо при дослідженні складних явищ, які мають компонентну (галузеву) структуру, наприклад промис­ловість­, розселення, інфраструктура. В цьому випадку перед країнознавцем стає задача оцінки різноманітності, наприклад галузевого складу промислових районів, контрастності, і мозаїчності їх чергування по території. Для цього можна викорис­тати коефіцієнти диверсифікації галузевих структур або методи їх корелятивного аналізу (Гранберг А.Г. Оптимизация териториальных пропорций народного хозяйства. М., 1973). Наприклад, вирахувавши ступінь подібності галузевої структури господарства даного вічка і підмножинності її безпосередніх сусідів, одержуємо міру її «сусідської» контрастності. Порівнявши по цьому показ­ни­ку вічка всієї країни, можна судити про мозаїчність її господарських вічок.

По-друге, ці традиційні вимірювачі диференціації (і концентрації) абстра­гуються від розміщення явищ і об’єктів. Вони враховують перепади досліджуваних величин незалежно від взаємного розташування явищ і об’єктів. Географ ж має справу з «розмішеними» членами в сукупності, що відрізняються не тільки величинами («масами»), але і взаємним розташуванням.

Допустимо, середня щільність населення двох країн співпадає. Загальна величина градієнтів, дисперсія і щільність населення також виявляться однакови­­ми, але територіальні градієнти щільності можуть дуже різними. Скажемо, в одній країні щільність населення , рівномірно зменшується від морського побережжя до смуги передгір’я і середньогір‘ях, досягаючи мінімуму в викокогір’ях. В іншій країні щільно заселені долини і котловини, які близько по сусідству з безлюдними хребтами і піками. Типи розселення в даному прикладі різні, а названі методи цього не відображають.

У зв’язку з цим ряд авторів були запропоновані «географізовані» показники територіальної концентрації і диференціації. Вони враховують не тільки відхилення членів сукупності один від одного або від середньої, але і зважують ці відхилення по віддалям (зворотно пропорційно). Побудовані за аналогією з відповідними показниками лінійної статистики, ці вимірювачі пристосовані спеціально для прос­торового аналізу. Прикладом такого «географізованого» показника є загальна географічна дисперсія Василевського:

де п - число територіальних одиниць, а_і і а_j - значення явищ в і - х і j - x територі­альних одиницях; r_ij - відстань між територіальними одиницями; - середня відстань між територіальними одиницями:

j  i

Територіальна інтеграція показує зв’язність елементів ТСГ: тісноту зв’язків мереж інфраструктури, взаємодоповнюваність економічних структур виробництва і споживання частин території країни, проходженість границь для речовинно-енергетичних і інформаційних потоків; зв’язність мереж інфраструктури; взаємодо­повнюваність економічних структур виробництва і споживання частин території країни і т. д. Для вивчення інтегрованості часто використовується велике число показників, відображаючих ступінь територіального розподілу праці і товарообмі­ну між районами. Приведемо для прикладу показник, подібний за логікою своєї побудови багатьом іншим, відображаючим інтегрованість районів країни, індекс інтенсивності обміну між районами (рівень їх зв’язності).

де О_аб - розмір обміну між районами А і Б, О_а - увесь міжра­йонний обмін району А, О_б - увесь міжрайонний обмін району Б, О_с - загальний між­районний обмін в країні. Індекс інтенсивності обміну показує, настільки взаєм­ний розвиток зв’язків між районами відповідає їх ропі у внутрішніх зв’язках країни

Один з основних показників рівня територіального розподілу праці в країні - середня дальність транспортно-економічних зв’язків, або географічна дальність зв’язків, вирахувана на одиницю ваги (тону) продукції або на одиницю її вартості. Інтенсивність транспортно-економічних зв’язків країни визначається як відношення середньої географічної дальності зв’язків до середньої типової відстані країни, яка залежить, як відомо, від площі території, конфігурації і розміщення населених пунктів в межах країни.

Прикладом вивчення територіальної зв’язності може служити використання числових індексів з теорії графів, що використовуються для аналізу транспортних мереж. В даному випадку транспортна мережа країни представляється у вигляді графа, який складається: 1) точок - транспортних вузлів (ведуча графа, загальне число яких позначається V); 2) ліній зв’язків - доріг ( ребер графа, загальне число яких позначається Е), а також, можливо, з деяких підграфів - окремих ділянок до­рожної мережі, не зв’язаних з загальнодержавною мережею (загальне число підграфів позначається Р). Для визначення зв’язності транспортної мережі підра­ховується для кожної вершини (транспортного вузла) кількість ребер (ліній зв’яз­ку). Дальше визначається фактичне число так званих циклів за формулою:

m = E - V + P. Теоретично можливе максимальне число циклів що розраховується за формулою: Використовуючи одержані значення m і M, вираховується індекс зв’язності за формулою: . Значення  теоретично роз­ташовується в інтервалі від 0 до 1, де 0 вказує на гілкову форму мережі, а 1 на повно зв’язану мережу.

Територіальна композиція характеризує, по-перше, саму конфігурацію краї-ни, по-друге, форми територіальної структури (осередковість, лінійність, блоч­ність, сітчатість) і їх взаємне положення і характер зчленування. Тут такі знайомі вже нам міри, як ступінь компактності території, вимірювачі конфігурацій, цент­рованість розміщення.

Для одержання узагальнених про композиції ТСГ використовуються методи порівнянь і типізації. Поки що розроблені типізації будуються на малому числі оз­нак ТС, при чому переважно на морфологічних. Є типізації каркасних структур. Так, І.М. Маєргойз виділяв моноцентричну, поліцентричну, центрально-перефе­ричну ТГС.

Важними аспектами композиції ТСГ є її стійкість (мінливість) і характер територіальних зміщень за певний проміжок часу. Окомірна оцінка ступеню тери­торіальних зміщень можлива тільки в найпростіших випадках. Для вимірювань територіальних зміщень в економіко-статистичному аналізі використовуються показ­ники варіації «абсолютних» приростів і темпів росту питомих ваг частин сукуп­ностей (наприклад в розділі адміністративних районів країни). Зведений показник «абсолютних» структурних зміщень дозволяє кількісно оцінити, на стільки процентів в середньому відхиляються один від одного питомі ваги частин в порівняльних сукупностях:

В основу оцінки відносних структурних зміщень покладені не різниці питомих ваг, а їх відношення (індекси), що позволяє виявити пропорційність зміщень:

В формулах позначені: - частка району по досліджуваному економіч­­ному показнику в базисному році;- частка району по тому ж показнику в текучому році; п - число районів.

Один з недоліків охарактеризованих економіко-статистичних методів заклю­чається в тому, що з їх допомогою не можна встановити географічний напрямок зміщень, тобто найбільш істотну при вивченні характеристику компози­ції ТСГ. Цього недоліку не мають різні центрографічні методи визначення і картографуван­ня територіальних зміщень. Так, зміщення в розселенні США в американські ста­тистиці традиційно ілюструються переміщенням по рокам середньоарифметич­ного центру населення країни. Для більш деференційованого відображення зміщень краще використовувати переміщення медіанного центру і його різновид­ностей. Медіана в лінійній статистиці - це значення елемента, розташованого в середині ряду і поділяючого всю сукупність його значення пополам. В географії медіана - лінія (наприклад мередіан або паралель), також поділяюча сукупність на дві рівні за «вагою», але не обов’язково за площею, частини. Точка перетину двох взаємно перпендикулярних медіан називається медіанним центром. Аналогічно можуть бути знайдені квартили, поділяючі сукупність на чотири рівновагові області, децили - на десять областей.

Згідно варіаційної статистики квартили - це варіанти , які ділять впорядкова­ний ряд на чотири на 4 рівні за об’ємом групи. Виходячи з цього визначення, можна представити розподіл, наприклад, об’єму промислового виробництва по території країни як варіаційний ряд, який відображений на економічній карті (кар­та розміщення промисловості). Як і будь-який варіаційний ряд, його можна розділити на 4 рівні за величиною (об’єму промислового виробництва) частини.

В даному випадку квартіли будуть лініями на вихідній карті, які показують, як по території країни в заданих напрямках (наприклад, в меридіональному і ши­ротному) ділиться об’єм виробництва на 4 рівні частини , тобто розподіляються кожні 25 % всього промислового виробництва (рис.1).

Рис. 1. Гіпотетичний приклад використання методу квартелей для аналізу зміщень в розміщенні господарства країни: А - розбивка на квартилі в одному напрямку (з заходу на схід); Б - розбивка на квартилі в двох напрямках (з заходу на схід і півночі на південь); 1 - положення квартелей на початок періоду, що вивчається , 2 - положення квартилей в кінці періоду, що вивчається.

Аналіз змін в положенні «географічних» квартилей на початок і кінець періоду, що вивчається, дозволяє зробити висновок про напрямок і величину (за довжиною векторів) зміщень в розміщенні промислового виробництва.

Децили - це варіанти, які ділять впорядкований варіаційний ряд на 10 рівних за об’ємом виробництва груп. Таке велике дрібнення поділу порівняно з кварти­лями дає можливість більш деференційовано вивчати територіальні зміщення.

Параметризація підпорядкована не тільки задачам опису ТСГ тієї чи іншої країни. Більш важлива проблема заключається в тому, щоб на основі одержаних кількісних і якісних характеристик переходити до оціночних суджень про опти­мальність тієї чи іншої ТСГ країни, до порівняння країн за ступенем досконалості їх ТСГ. Питання про оптимальність ТСГ - це питання про те, в якому напрямку роз­виток територіальної структури прогресивний. Стосовно до галузевої структу­ри господарства країн проблема набагато легше вирішується в зв’язку з однознач­ністю самої «одиниці рахунку» галузей і підгалузей - від країни до країни і порів­нянні їх місця в суспільному розподілі праці. Територіальні структури країн незрів­няно більш індивідуальні, складаючі їх інтегральні територіальні одиниці далеко не однозначні. В тих країнах, де ще значний процес розвитку територіального розпо­ділу праці в ширину, встає проблема, як оцінити і співставити його з тим же про­цесом, що розвивається в глибину. Оптимальні співвідношення між обома про­цесами - одна з кардинальних проблем розвитку країни. В цілому можна стверджу­вати, що прогресивною буде та територіальна структура, де при заданих вироб­ничих силах мінімальними будуть затрати на здолання простору, на здійснення зв’язків - транспортних, енергетичних та інших. Але цей підхід односторонній в тому відношенні, що не розглядає економічні і соціальні ефекти.

В методиці оцінки оптимальності ТСГ, безумовно, потрібно виходити з того, що концепція територіальної структури є переважно якісною категорією, мірку­вання щодо оптимальності якої трудно перевести на кількісну мову. Виділя­ються редукційні і синтетичні підходи до критеріїв оптимальності ТС. Редукційні підхо­ди будуються на визначенні порогів ефективності окремих процесів: територіаль­ної концентрації, диференціації, агломерації, та інших просторових процесів. В регіональній економіці ведуться пошуки оптимумів (найкращих варіантів з мож­ли­вих станів) територіальної концентрації. На рис.2 показані співвідношення різних показників і «зона оптімума» для виробничої концентрації (це «зона», в якій покращання одних показників не веде до погіршання інших).

Синтетичні підходи розроблені слабо. Виділимо наступні, найбільш важливі.