3. Соціологічне праворозуміння

Соціологічне праворозуміння ототожнює право із судовими (а також адміністративними) рішеннями. Вважається, що ці рішення відображають суспільні потреби та інтереси, реально існуючий порядок суспільних відносин, суб'єктивні вимоги членів суспільства, відбиті, у свою чергу, у емоціях та уявлення про право суддів. Відтак, правом визнаються будь-які судові (адміністративні) рішення незалежно від їх змісту.

Соціологічне праворозуміння отримало розповсюдження у країнах загального права (англосаксонська правова сім'я), де судові прецеденти, поряд із законами, є основними джерелами права, особливо у Сполучених Штатах Америки в першій половині XX ст. Творцями "соціологічної юриспруденції" були також і російські правознавці кінця XIX ст.: Сергій Муромцев, Микола Коркунов, Лев Петражицький. Теоретики соціологічної юриспруденції представлені й у країнах Континентальної Європи. Але соціологічне розуміння права розповсюдилось у правовій ідеології, у професійній правосвідомості юристів-практиків саме у Сполучених Штатах Америки і частково в деяких країнах, де американська правова ідеологія знаходить відчутний вплив - Австралії, Канаді, Індії та інших країнах загального права (крім Англії), а також у Японії після Другої світової війни.

У країнах загального права (Англія, Сполучені Штати Америки та колишні англійські колонії") суди зв'язані не стільки законами ("статутами", "статутним правом"), скільки рішеннями (прецедентами) інших судів, особливо вищих судів. Статутне право є обов'язковим у тій частині, у якій воно визнається й застосовується судами. Застосовуючи закони, суди створюють нормативні прецеденти тлумачення законів. У подальшому інші суди застосовують уже не саме статутне право, а його інтерпретації, викладені в актах судового тлумачення законів. "Витлумачений одного разу нормативний акт набуває того змісту, який йому надали судові рішення"³¹. І хоча формально прецедент може бути відмінений законом, останній підлягає тлумаченню судом.

Таким чином, суттєва специфіка англосаксонського права полягає в тому, що прецедентне право є домінуючим, оскільки закони, прийняті парламентом, набувають реального характеру лише у процесі їхньої трансформації в систему прецедентів ². Інакше кажучи, чинний закон реалізується не самостійно, а через прийняття у процесі судочинства відповідних прецедентних рішень, які "запускають" норми закону в дію. Тому під правом у країнах, де є значним вплив соціологічної школи, розуміється право, що грунтується насамперед на судовій практиці (так зване право судової практики).

Камілла Жоффре-Спінозі і РенеДавід так ілюструють спосіб правового мислення представника соціологічної школи:

"Якщо немає прецедентів, американський юрист охоче скаже: "Право із цього питання мовчить ", - навіть якщо існує цілком очевидна норма закону, що стосується цього питання "³³.

"Лише за наявності таких рішень (прецедентних - авт.) англійський юрист буде дійсно знати, що ж бажав сказати закон, оскільки саме в цьому випадку норма права предстане у звичній для нього формі судового рішення "⁴.

Реально, хоча закон може і скасувати прецедент, сам прецедент ніколи не буває похідним від закону, вторинним стосовно нього. Навпаки, у країнах Ь домінуючим соціологічним праворозумінням закони не можуть набути реальної значимості доти, доки їх значення не уточнене судовими рішеннями. Закон, образно кажучи, залишається позбавленим смислу, доки цей смисл не буде з'ясованим засобом судового тлумачення закону. Типова в цьому плані позиція Верховного Суду Сполучених Штатів Америки: він відмовляється вирішувати, чи відповідає закон штату Конституції держави, якщо суди штату не уточнили при тлумаченні дійсного значення цього закону. Так само ведуть себе і решта федеральних судів, коли їм потрібно оцінювати конституційність права штатів, а відповідні закони не знайшли тлумачення в рішеннях судів відповідного игопу⁵.

Результатом застосування правша прецеденти в описаній ситуації є те, що положення закону тонуть врешті-решт у масі рішень судової практики, авторитет яких замінює закон. Загальний зміст закону і Його мета ризикують бути забутими й загубленими в цих рішеннях, кожне з яких вирішує лише яке-небудь приватне питання³⁶.

При цьому вищі суди можуть давати нове тлумачення статутного права, яке вже застосовувалося протягом певного періоду часу з тим, щоб пристосувати його до мінливого суспільного життя, чи, навпаки, використати його як інструмент зміни суспільних відносин. При такому вільному обходжені судів зі змістом законів останні "живуть" не самі по собі, а в судових рішеннях, застосовуються лише постільки, оскільки визнаються судами. У Сполучених Штатах із цього приводу говорять: "Конституція - це те, що про неї кажуть судді".

Тому, прибічники соціологічного поняття права протиставляють "мертвий закон" і "живе право", тобто судові та адміністративні рішення. При цьому "живе право" вважається правом не тому, що судові рішення мають відповідний правовий зміст, а лише тому, що ці рішення виконуються, реалізуються в суспільних відносинах, які Завдяки судовим рішенням перетворюються у правовідносини.

Найбільш послідовні представники "соціологічної юриспруденції", прибічники так званого "правового реалізму", вважають, що закони, а так само і вже встановлені судові прецеденти, - це лише літературні тексти на правову тематику. Це "книжне право" може бути дуже далеким від реального життя. Воно - лише спроба перебачити те, що в дійсності будуть робити суди, що справді буде правом. Саму суть соціологічного праворозуміння ілюструють слова судді Верховного Суду Сполучених Штатів Америки й теоретика права Олівера Вендела Холмса: "передбачення того, який вирок насправді постановить суд, і жодних претензій на щось більше - ось що я вважаю правом"³⁷. Відтак, право у власному змісті - це те, що чинять суди й адміністративні органи, коли вони встановлюють суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників правовідносин. "Право - це те, що сказав суддя" - у цьому виражається суть соціологічного розуміння права.

Отже, до права відносяться лише ті норми законів, які реалізуються в реально існуючих правовідносинах, тобто у відносинах, учасники яких зв'язані суб'єктивними правами та обов'язками. Правові ж вимоги (навіть ті, що обумовлені природою людини), які грунтуються на законі ("законні права"), є суб'єктивними правами лише постільки, оскільки вони захищаються судом. Більше того, суб'єктивне право - це те, що можна захистити в суді, незалежно від того, грунтується воно на законі чи ні. Тому соціологічне розуміння права, з однієї сторони, допускає права людини, які не обумовлені змістом закону, але захищаються судом; з іншої сторони, воно ставить природні й невідчужувані права людини на один рівень із будь-якими вимогами, які захищаються судом.

Таким чином, у соціологічному розумінні правом називається безперервно мінлива сукупність судових та адміністративних рішень, які створюють правопорядок. Ці рішення підкріплюють державним примусом вимоги, повноваження та обов'язки учасників фактичних суспільних відносин. У даному випадку, як і у класичному легістському розумінні права, держава сприймається як "сила, що створює право".

Оскільки таке право постійно змінюється, юриспруденція може не стільки визначати та описувати його, скільки передбачати. Для цього необхідно вивчити фактори, які обумовлюють зміст судових рішень. Закони чи нормативні прецеденти складають лише один із факторів "живого права". До інших, позазаконотворчих факторів, відносяться особистість судді, його професійне мистецтво та соціально-політичні пристрасті, мистецтво адвокатів та прокурорів, пануючі в суспільстві морально-етичні норми (зокрема, уявлення про природне право), релігія, економічна та політична ситуація у країні, суспільна думка, суспільні очікування та настрої, рівень тиску на суд заінтересованих осіб і т. д. Показово, що у країнах англосаксонського світу, де склалася традиція незалежного правосуддя, суди справляють суттєвий вплив на формування правопорядку.

Соціологічне поняття права не пропонує змістовного критерія оцінки правових рішень, не дозволяє розрізняти за змістом правове рішення від неправового. Навпаки, "соціологічна юриспруденція" пояснює, що зміст судових та адміністративних рішень може бути будь-яким - у залежності від того, хто приймає участь у прийнятті рішення і які інтереси чи потреби воно відображає. При цьому особливе значення надається психологічним, економічним та політичним факторам, які визначають зміст рішень. Як наслідок, різні за змістом рішення судового органу, прийняті в різний час з одного й того ж питання, є, з точки зору "соціологічної юриспруденції", однаково правовими.

Таким чином, соціологічне розуміння права у своїй сутності не відрізняється від легістського: у обох варіантах такого позитивістського праворозуміння правом називаються владні акти, без огляду на їх зміст, лише б вони мали фактичну силу, реальний характер.