2. Дозволи як спосіб правового регулювання діяльності владних структур

Є особливі правові дозволи, адресовані не всім, а лише носіям державно-владних повноважень. Оскільки люди живуть у державі, державна влада може в певних "межах втручатися в їхнє життя, обмежувати їхню діяльність. При цьому виникають відносини керування-підкорення (примусу), які також складають предмет правового регулювання, але регулюються не заборонами, а дозволами. Це дозволи застосовувати владу, дані державним органам та посадовим особам держави. Вони фіксуються в законах, які встановлюють компетенцію та повноваження цих органів і посадових осіб, і описують максимум владних повноважень. Так, ст. 19 Конституції України зазначає: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".

За межами дозволеного законом влада застосовуватися не може, оскільки за цими межами починається свавілля. Тому у владно-правових відносинах державні органи та посадові особи діють за принципом "заборонено все, що прямо не дозволено правом" (інакше "дозволено лише те, що прямо передбачено правом"). Відповідно, такі дозволи носія владних повноважень також окреслюють максимальну межу свободи підпорядкованих владним суб 'єктам суд 'єктів підвладних. Останні є вільні в тому, у що влада втручатися не може, оскільки таке втручання заборонене законом. Стає очевидним, що для захисту максимальної правової свободи приватних осіб необхідно встановити мінімум правової свободи для органів державної влади. Таким чином і будується система юридичних гарантій прав і свобод людини в умовах правової державності. Саме з необхідності ввести організацію та діяльність державної влади (її представників) у строго визначені правові рамки, методом правового регулювання владних відносин є правові дозволи².

Таким чином, у сфері публічно-владних відносин ключовим принципом правового регулювання повинен бути принцип, який гласить: "дозволено лише те, що прямо передбачено законом ". Відповідно до вказаного принципу органам законодавчої, виконавчої і судової влади дозволяються лише такі дії, які безпосередньо передбачені законом, що визначає їх статус і компетенцію⁷³.

В умовах неправового соціального регулювання, деспотії, свавілля влади та загальної несвободи підвладних співвідношення влади й несвободи підвладних та співвідношення заборон і дозволів є принципово іншим. По-перше, при деспотії застосування влади не обмежено дозволами і діє правило: чим більше сили, тим більше влади. Причому влада самого деспота не обмежена й заборонами: немає того, що може бути заборонено деспотичній владі. По-друге, тут підвладні первинно невільні, а міру свободи простіше нормативно виразити не заборонами, а дозволами. Такий підхід у регулювань соціальних відносин пояснює, чому в тоталітарній державі первинним і визначальним методом регулювання є дозвіл, а вторинним - заборона. Адже при дозвільному порядку регулювання офіційна влада безпосередньо й жорстко встановлює строго визначені зміст і обсяг свободи індивіда. Достатньо лише перерахувати те, що підвладним дозволено (а дозволено їм небагато), а все інше, що не входить до даного переліку, автоматично відноситься до забороненого. Мета такого регулювання - відбір і допущення невеликого фрагменту з усього обсягу природних невідчужуваних прав людини, а не їх повне гарантування. Оскільки при дозвільному порядку регулювання усе, що прямо не дозволено, заборонено, будь-який процес творчості та розвитку індивіда є неможливим у принципі. Звичайно й тут існують спеціальні заборони суспільно шкідливого, особливо заборони тих діянь, які визнаються небезпечними безпосередньо для суспільства і влади. Але ці заборони лише дублюють початкову загальну заборону на все, що не дозволено владою. Так, в умовах несвободи (як, наприклад, у колишньому Радянському Союзі) соціальне регулювання будується переважно за принципом "заборонено все, що не дозволено владою" (інакше "дозволено лише те, що безпосередньо передбачено законом"), що в умовах правової державності є принципом, за яким діють виключно органи державної влади та їх посадові особи.