Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
фп.rtf
Скачиваний:
2
Добавлен:
29.07.2019
Размер:
830.57 Кб
Скачать

5.4. Межі свободи: право як нормативно структурована (обмежена) свобода

Абстрактна формальна правова рівність означає, що право - це така форма свободи, за якої свобода одного обмежена свободою інших. Таке розуміння свободи, зокрема, випливає й зі змісту категоричного імперативу Еммануїла Канта: "Чини так, щоб максима (правило) твоєї поведінки могла бути разом із тим і принципом загального законодавства". Такому ж розумінню специфіки свободи особи відповідає і положення ст. 23 Конституції України: "Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права інших людей".

Сутність природного призначення свободи полягає в тому, що свобода - це не просто нічим не обмежене благо, це не лише можливість для егоїстичного самозадоволення, а простір активності, розгортання, реалізації потенційних можливостей людини, що не може порушувати схожий процес розвитку всіх інших індивідів. Таким чином, виправданням обмежень свободи може бути попередження дій, що завдають шкоди іншим61. Більше того, процес індивідуального розвитку можливий лише е контексті загальносуспільного розвитку. Про це говорить інше положення ст. 23 Конституції України. "Кожна людина... має обов'язки перед суспільством, у якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості". Дане положення конкретизується у ст. 68 Конституції України, яка вказує, що "кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей". Саме за такого підходу можливе досягнення справедливої пропорції між вимогами загальних інтересів суспільства те вимогами захисту фундаментальних прав окремої людини.

Обмежений характер свободи, як її внутрішня властивість, виражається в тому, що саме в умовах свободи, за висловлюванням Канта, з'являється стан "постійного антагонізму між усіма членами' суспільства, тобто стан конкуренції, суперництва, змагання - найбільш могутня сила, яка немає жодних альтернатив і здатна як ніщо інше розвивати людську активність, спонукати до "напруги сил", - з тим, щоб людина "занурилась у роботу і труднощі".

Кантіанські ідеї розуміння природи свободи близько перегукуються з ідеями сучасного лібералізму, які в наш час відкрилися в ідеології вільного, заснованого на конкуренції ринку, який, у свою чергу, сприяє утвердженню в останні десятиріччя цінностей та ідеалів лібералізму.

Очевидно, що зумовлений свободою стан антагонізму та конкуренції між усіма членам* суспільства потребує правового оформлення сфери свободи, її нормативного обмеження з тим, щос свобода окремої особи не перетворилась у її протилежність. Протилежністю ж свободи окремо взято людини є свавілля. Свавілля передбачає панування сили (чим більше в людини сили, тим більше в не свободи), а тому в суспільстві свобода у формі свавілля неможлива для всіх. Більш слабкі невільні пс відношенню до більш сильних, а останні, у свою чергу, невільні стосовно ще більш сильних. V кінцевому рахунку вільним може стати тільки один - деспот, перед яким свобода всіх останніх рівні нулю.

Саме тому, що свобода відкриває простір для "постійного антагонізму", вона завжди потенційне загрожує хаосом свавілля, загальною анархією. Історія свідчить, що як тільки руйнується тоталітарні система (лад феодального абсолютизму, комуністична тоталітарна псевдодержавність) і відновлюєтьс» свобода, автоматично виникає стан "постійного антагонізму". Але головний ефект такого стану полягаї не тільки в тому, що відразу ж відкривається простір для творчої людської активності, підприємливості але й у тому, що виникає простір для свавілля, хаосу та нічим не обмеженої анархії. Не випадкове історичні факти дають значне число прикладів, коли звершення революції знаменувало собою початої громадянської війни, у якій суспільство здійснювало самознищення.

Згідно Канту, небезпека, якою супроводжується утвердження в суспільних відносинах свободи долається завдяки тому, що розум людини "створює обмеження для свободи". Однак, згідно Канту такого роду необхідні, визначені розумом обмеження стосуються не самої по собі свободи, а ї егоїстичних проявів, які обмежуються лише в тій частині, якої потребує "сумісність" свободи кожної людини зі свободою всіх інших людей. Кант вказує, що вирішення складної проблеми, зв'язаної з "найбільшою свободою" й антагонізмами серед людей, полягає у "визначенні і збереженні меж свободи".

"Оскільки лише в суспільстві і саме в такому, у якому присутня найбільша свобода, а отже, постійний антагонізм між усіма його членами і все ж самим точним чином визначені і зберігаються межі цієї свободи в тій мірі, у якій вона могла б поєднуватися зі свободою інших, - постільки лише в цьому суспільстві може бути здійснений... розвиток усіх природних задатків, вкладених у людство ".

Еммануїл Кант

Отже, саме тому що в умовах найбільшої свободи виникають найбільше зіткнення інтересів окремих індивідів і тому, що свобода окремого індивіда повинна бути суміщена зі свободою інших, саме в силу цих двох підстав необхідні чітке визначення і збереження меж свободи.

Визначення ж і збереження Ч^еж свободи - це насамперед її нормативне структурування в позитивному праві (законодавстві), за допомогою якого окреслюються ті її межі, у яких позитивно визначена свобода може отримати реальне забезпечення зі сторони держави62. Лише позитивне право виявляється тим нормативно-цілісним регулятором, властивості якого безпосередньо відповідають соціальним потребам, які витікають із необхідності розкрити творчий потенціал свободи й одночасно усунути ті негативні соціальні явища, якими може супроводжуватись утвердження свободи в умовах найбільшої конкуренції. Адже саме позитивному праву (законодавству) притаманна поряд із всезагальністю здатність досягти визначеності регулювання за змістом, а також належним чином гарантувати, забезпечити права людини через інститут держави (державний примус), тобто реально зберегти межі свободи. Визначальна роль позитивного права у сфері утвердження свободи розкривається в наданні їй необхідної якості, за якої простір для активності окремого індивіда узгоджується з раціональними вимогами загальносуспільного розвитку, системою цінностей, притаманних суспільству і, - що не менш важливо - з активністю всіх інших осіб, усього суспільства.

ДОЗВОЛИ ТА ЗАБОРОНИ ЯК СПОСОБИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ