5. Природноправова школа

Природноправова школа дуже різнолика і в сучасній правовій теорії та філософії представлен різними доктринами: неотомізмом, неокантіанством, неогегельянством, екзістенціалізмол феноменологією, персоналізмом.

Формування теорії природного права, яка виразила основні принципи організації відносин у сфе/. громадянського суспільства, стало головним підсумком розвитку ідеології Західної Європи XVII ст. теорії природного права знайшли розвиток ідеї XVI ст. про природу людини, її потреби і прагнення т раціональне світосприйняття як про основу й визначальний фактор у сфері політики ⁹. Головни досягненням і основою теорії природного права XVII ст. стала ідея загальної природної рівності людей.

Теорія природного права заснована на визнанні всіх людей рівними (від природи) і наділеним (природою ж) природними потребами, прагненнями, розумом. Закони природи визначають вимог природного права, яким повинне відповідати позитивне (волевстановлене) право (законодавство Антифеодальний характер теорії природного права полягав уже в тому, що всі люди визнавалис рівними, і ця рівність (природна) людей була зведена в обов 'язковий принцип позитивного прал (законодавства). Економічним еквівалентом юридичного принципу формально-правової рівності природно-правовій теорії став принцип конкуренції (змагальності).

У рамках природноправового розуміння права, воно (право) узагальнено розуміється як сукупніс універсальних норм і принципів, що виводяться із природного порядку речей, з устрою Всесвіту в ціло*, і природи людини зокрема. Природа людини й зумовлені нею потреби, у тому числі соціалм розглядаються як невід'ємна складова світопорядку⁴⁰. Кажучи інакше, природноправова теорія поряд позитивним правом (законодавством) визнає існування ідеального порядку речей, ідеальних но{взаємовідносин між людьми, що випливають із фундаментальних принципів світоустрою і природи людини. Цей вищий нормативний порядок і називається природним правом. Із зазначеної гносеологічної позиції закони держави є правовими та легітимними лише за умови, що вони відповідають природному (ідеальному) праву.

У такій інтерпретації позитивне право сприймається як похідне від природного права. Це штучне утворення, створене людьми, що об'єднані спільними інтересами в державу. Позитивне право представлене системою законодавства, реальний характер якого підтримується силою даної держави у відповідний історичний період. Норми позитивного права можуть не тільки відповідати принципам природного світопорядку (і природі людини), але й суперечити їм.

Представники природноправовоі теорії обґрунтовували тезу про те, що існування природного права не заперечує прзитивне право, а навпаки, надає законам та політичним рішенням, які приймає держава, правового (справедливого) змісту. На державу покладається функція надання праву реального характеру, у той час як право виконує функцію-легітимації влади держави, за умови, що остання діє в межах існуючого права. Кажучи більш спрощено, право надає владі легітимного характеру.

На конституційно-правовому рівні ця ідея вперше була закріплена в Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки, яка проголосила; "Для забезпечення цих прав (вроджених невідчужуваних - Р. М) людьми створюються держави, які черпають свої законні повноваження у згоді керованих"⁴¹.

Найбільше піднесення природноправова доктрина пережила в повоєнний період, коли в середовищі інтелектуалів були переосмислена практика реалізації позитивістських підходів до розуміння прав особи у фашистській Німеччині. Закони, що санкціонували позбавлення власності, знищення євреїв та інших меншин, закони, що дозволяли свавільний поліцейський обшук та затримання, допускали ув'язнення, тортури та страти без відкритого суду тощо, засвідчили, яким зловіщим може бути юридичний позитивізм у дії.

Логічним продовженням природно правової теорії у XX ст. стало лібертарне (лібертарно-юридичне, юридико-лібертарне) розуміння природи права, держави та державної влади.

Ідея прав людини у природноправовій концепції. Центральне місце у природноправовому праворозумінні займає принцип (ідея) невід'ємності вроджених прав людини. У природноправовій теорії ідея вроджених прав людини - це фундаментальний моральний принцип⁴². Незалежно від світоглядних особливостей різних напрямків природноправовоі школи, її загальне формулювання є логічним наслідком визнання того очевидного і фундаментального факту, що в людини є фундаментальні потреби й інтереси, без задоволення яких її життя в якості людини просто неможливе ³. У такому контексті заперечення прав людини рівнозначне запереченню сутності людини⁴⁴.

У природноправовій концепції категорія прав людини передбачає три передумови: 1) усяка влада держави повинна бути обмеженою; 2) будь-яка особа має сферу автономії, у яку не може втручатися жодна влада; 3) будь-яка особа може подавати позови проти держави з вимогою захистити свої права.

Здатність вимагати у природноправовій доктрині розглядається як найбільш важливий аспект прав людини. Безправна особа може лише просити когось, хто має можливість справляти вплив на її життя. Прохання є наслідком нерівних взаємовідносин; воно відбиває стан залежності та можливість маніпуляції тим, хто просить із боку того, кого просять. Вимога ж, навпаки, передбачає основоположну рівність у взаємовідносинах. Вимога також передбачає свободу. Кріпак або раб просять, тоді як вільний індивід вимагає. Таким чином, у природноправовій теорії право вимагати розглядається як важлива складова людської гідності. Захист гідності, у свою чергу, є однією з основоположних функцій прав людини**. *