6. Юридичне праворозуміння

Юридичне поняття права - це поняття права у власному змісті, яке не зводиться до його офіційної форми чи морально-етичних уявлень про належний зміст законів.

Право - це норми й повноваження, які виражають і забезпечують свободу індивідів у їх відносинах один з одним і з державною владою. Інакше кажучи, у юридичному праворозумінні право - де сфера і форма вираження свободи особи, детермінована потребою дотримання прав інших індивідів та суспільства в цілому⁴⁶. Право захищає індивідів від насилля і свавілля у відносинах власності та у відносинах керування-підпорядкування. Правове спілкування - це спілкування вільних і рівних у своїй свободі людей.

Лише правовий закон є формою вираження права, у іншому випадку це юридично санкціоноване свавілля. Закон може бути інструментом реалізації права, а може суперечити йому, бути формою владно-офіційного визнання як правових так і неправових вимог та заборон, знаряддям обмеження чи придушення свободи людини. Тому тільки як форма вираження сутності права закон є правовим явищем. Неправовий закон не може відмінити саму ідею права, але у змозі породити (і породжує) беззаконня та панування насильства. З точки зору юридичного праворозуміння не примусовий характер правових норм надає їм загальнообов'язкового харакгеру, а скоріше навпаки, обов'язковість правового закону виправдовує спричинений ним примус⁴⁷.

"... влада вимагає покірності, тому що (і лише доти, доки) вона впроваджує право, яке вважається існуючим незалежно від неї... ^,м.

Фрідріх Август фон Хайєк

Наукові уявлення про право як нормативно структуровану свободу та рівність розвиваються і збагачуються ще із часів Аристотеля. Сучасна юридична теорія спирається на класичні концепції таких мислителів Нового та Новітнього часів, як Джона Локка, Адама Сміта, Еммануїла Канта. Людвіга фон Мізеса Фрідріха Августа фон Хайєка та ін, У сучасний період у Росії ця концепція знайшла своє відображення в наукових працях таких теоретиків держави і права як Владик Нерсесянц тг Володимир Четверній.

У лібертарно-юридичному праворозумінні правовий закон (законодавство) розглядається я» нормативне вираження цінностей свободи, рівності і справедливості. Згадані категорії перебувають у взаємообумовлюючому зв'язку. Без свободи не може бути ні справжньої рівності, ні істинно' справедливості⁴⁹. Водночас справжня рівність можлива лише як рівність у свободі. Така рівність і « соціальним вираженням справедливості.

5.1. Сутність права. Право як формальна рівність

Правова рівність у свободі як рівна міра свободи означає співмірність, еквівалентність у відносина> між вільними індивідами як суб'єктами права.

Рівність є співвідношенням, яке грунтується на єдності в кількості: речі можна назвати рівними коли вони представлені в однаковій кількості. Відтак, рівність - це різновид пропорції, яка < співвідношенням між однаковими кількостями.

Правова рівність - це рівність вільних і незалежних один від одного суб'єктів права за загальний для всіх масштабом, єдиною нормою, рівною мірою. Це означає, що там, де люди поділяються н; вільних і невільних, останні відносяться не до суб'єктів права, а до його об'єктів, і на них н< розповсюджується принцип правової рівності.

Правова рівність-це рівність вільних і рівність у свободі, загальний масштаб і рівна міра свободі індивідів. У такому контексті право виступає як загальна й необхідна форма вираження і здійсненні свободи в сумісному житті людей. Отже, право - це нормативна форма вираження свободи через принцип формальної рівності людей у суспільних відносинах . Історія права - це історія прогресуючого розширення змісту й обсягу (масштабу, міри) формальної (правової) рівності в суспільних відносинах.

Різним етапам історичного розвитку свободи і права в людських взаєминах були притаманні свій масштаб і міра свободи, своє коло суб'єктів і відносин свободи і права, тобто - у кожному випадку особливий зміст принципу формальної (правової) рівності. Разом із тим, даний принцип - за всієї історичної багатоманітності й особливостей його форм (проявів) - має універсальне значення для всіх історичних типів і форм права та виражає саму сутність правового способу регулювання суспільних відносин. Завжди реальна дія принципу формальної рівності зумовлює правову форму і спосіб регулювання, і навпаки, усюди, де діє право, спостерігається утвердження принципу формальної рівності. Де •відсутній принцип рівності, там немає й не може бути права як такого. Формальна рівність вільних індивідів тим самим є найбільш узагальненим визначенням права взагалі.

52. Принцип правової рівності як принцип рівних правових можливостей Право як форма відносин за принципом рівності не може усунути вихідних відмінностей між різними індивідами, але воно формалізує і впорядковує ці відмінності за єдиним критерієм, закріплює невизначені фактичні відмінності у формально-визначені нерівні права вільних, незалежних один від одного, рівних осіб. Принцип правової рівності різних суб'єктів передбачає, що реальні суб'єктивні права, які ними набуваються, завжди будуть нерівні⁵¹. Однак завдяки праву хаос відмінностей набуває форми правового порядку рівностей і нерівностей, узгоджених за єдиною підставою та загальною нормою.

"Свобода не тільки не сприяє рівності у всіх інших видах життєдіяльності, але вона сама породжує нерівності в багатьох аспектах. Це є неминучим наслідком і умовою утвердження індивідуальної свободи: якщо результат індивідуальної свободи не демонструє переваги одного способу життя над іншим - тоді вона втрачає будь-який сенс .

Фрідріх Август фон Хайєк

"Метою норм права є лише перешкодити шляхом встановлення меж, наскільки це можливо, діям різних індивідів заважати одна одній"⁵³. Норми права, однак, не можуть визначати результати самих дій різних індивідів. Тому визнання різних індивідів формально рівними - це визнання їх рівної правоздатності, рівної правової можливості набути ті чи інші права на відповідні блага, конкретні об'єкти і т. д., що не тотожне рівності вже набутих конкретних прав на індивідуально-конкретні речі, блага тощо. Принцип рівних можливостей не тотожний принципу рівних результатів. Формальне право -це лише правоздатність, потенційна вільна можливість набути у відповідності із загальним масштабом і рівною мірою правового регулювання - своє, індивідуально визначене право на даний об'єкт. Таким чином, принцип правової рівності - це принцип рівних стартових правових можливостей. За умови формальної рівності та рівної правоздатності різних людей їх реально набуті права неминуче (у силу вроджених відмінностей між самими людьми та зумовлених цими відмінностями їх реальних можливостей, а так само умовами й обставинами їх життя тощо) будуть нерівні: життєві відмінності, що вимірюються й оцінюються за однаковим масштабом і рівною мірою права, дають у підсумку відмінності в набутих, особисто приналежних конкретному суб'єкту (у цьому змісті - суб'єктивних) правах. Це, між іншим, означає, що економічна рівність і економічна свобода реально є несумісними⁵⁴.

"А тому рівність перед законом і рівність у матеріальному відношенні - це не тільки різні речі, але й абсолютно несумісні між собою, і ми можемо дотримуватися кожної з них тільки окремо. Рівність перед законом, якої вимагає свобода, призводить до матеріальної нерівності"".

Фрідріх Август фон Хайєк

Така відмінність у набутих правах у різних осіб є необхідним результатом дотримання, а не порушення принципу формально-правової рівності цих осіб, їх рівної правоздатності. У такому розумінні відмінність реальних суб'єктивних прав - це безпосередній наслідок реалізації принципу формально-правової рівності. Адже мати право (правоздатність) щось набути, вчинити тощо не тотожне результату реалізації такої формально-правової можливості, який виражається в набутті реального права на певне благо. Право - це лише рівний дія різних людей формалізований шлях до набуття суб 'єктивних І прав на різні речі, предмети, блага, а не механізм роздачі усіх цих речей і благ порівно кожному. Таким чином, утвердження принципу правової рівності в людських взаєминах неминуче зумовлює різноманітні форми фактичної нерівності.

"Оскільки всі люди в різній мірі наділені талантами, здібностями і чеснотами, єдиний спосіб досягти повної рівності — це тиранія "⁵⁶.

ПатрікДж. Бюкенен

53. Право як свобода

Специфіка правового регулювання обумовлена тим, що право виступає як форма суспільних відносин між незалежними суб'єктами, які підпорядковані у своїй поведінці, діях та взаємовідносинах загальній нормі. Сутність права, правового регулювання полягає в тому, що фактично різні люди розглядаються в якості рівних і незалежних один від одного, вільних індивідів — суб'єктів права, чиї дії вимірюються й оцінюються за однаковим масштабом.

Незалежність цих суб'єктів один від одного в. межах правової форми їх взаємовідносин тг одночасно їх однакова, рівна підпорядкованість загальній нормі відображає зміст і сутність правової форми буття та вираження свободи.

Загальність права як єдиного та рівного для всіх масштабу і міри свободи унеможливлює будь-яке свавілля, привілеї чи дискримінацію в межах правового регулювання.

Така формально-правова справедливість, як зазначалося, веде до фактичної матеріальної нерівності.

"Справедливість вимагає, щоб умови людського життя, які визнаються державою, булі однаковими для всіх. Але рівність цих умов породжує неоднаковість результатів*¹. У випадках, колі держава повинна застосовувати насильство, — вона повинна застосовувати його однаково до всіх; але прагнення вдаватися до насильства, щоб урівняти людей у їхньому становищі, не може бути прийнятим у вільному суспільстві"^.

Фрідріх Август фон Хайєг

Правова рівність полягає в тому, що поведінка і положення суб'єктів правовідносин підпадають пц дію єдиної (загальної, рівної для всіх) міри свободи. Отже, право за своєю сутністю - це форма свободи рівна для різних людей міра свободи ⁹.

Формальна рівність - це принцип з історично змінним змістом, а право - це історично зумовлені міра свободи. Історично право виникає разом із відносинами власності в доіндустріальному суспільстві Таке суспільство поділяється на вільних, частково вільних і невільних. Тому в доіндустріальном) суспільстві, по-перше, частина членів суспільства (наприклад, раби) взагалі виключається із сфері правового (державно-правового) спілкування, по-друге, вільні та частково вільні мають різну кількісті свободи, так що тут право не є загальною й рівною для всіх мірою свободи. У доіндустріальному особливо феодальному суспільстві обсяг свободи особи визначається її приналежністю до класу чі стану. Члени одного стану формально рівні між собою, але вони не рівні членам іншого прошарку Представники вищого прошарку володіють більшою в порівнянні з іншими свободою як привілеєм Лише вони є повноправними суб'єктами права. Тут не існує прав людини взагалі, тут є лише станов права-привілеї {права станової людини). Тут діє правовий масштаб, правова міра, різні для різних прошарків.

В індустріальному суспільстві право стає загальною й рівною для всіх мірою свободи, єдиним масштабом свободи. Тут визнаються природні і невідчужуваиі права людини, які не залежать від її приналежності до певного суспільного стану чи класу (прошарку). Тут первинно невільні поступово перетворюються у вільних індивідів, і всі члени суспільства є формально рівними один одному.

Правова рівність - це формальна рівність, рівність у свободі, яка не залежить від соціальних, майнових, статевих та інших суб'єктивних характеристик індивідів. Це застосування до фактично різних осіб однакового масштабу.

Основний принцип будь-якої форми права, який відображає специфіку права взагалі, його відмінність від всіх інших видів соціальних норм та типів соціального регулювання - це принцип абстрактної, формальної рівності фактично різних людей, які виступають у ролі суб'єктів певного кола правових відносин. ц

Отже, формальна рівність - це специфічний принцип права, притаманний тільки правовому спілкуванню. Така формальність, як єдина міра свободи індивідів за єдиним масштабом - сутнісна властивість будь-якої форми права. Свобода всіх учасників правового спілкування може бути тільки рівною. Різна кількість свободи - це не право, а привілеї, свобода одних (одного) за рахунок несвободи інших. Своїм загальним масштабом і рівною мірою право вимірює, "відмірює" й оформлює саме свободу індивідів, свободу в людських взаємовідносинах - у діях, вчинках, тобто в зовнішній поведінці людей.

Свобода завжди передбачає рівні правові можливості для кожного, і навпаки, формально-правова рівність із необхідністю несе в собі рівну, однакову для всіх частку свободи. Ця закономірність вдало сформульована Владиком Нерсесянцем: "Люди вільні в міру їх рівності і рівні в міру їх свободи". Неправова свобода, свобода без загального масштабу і єдиної міри, так звана "свобода" без рівності - це ідеологія елітарних привілеїв, а так звана "рівність" без свободи - це ідеологія тоталітарних суспільств з їх ідеологічною фікцією "фактичної рівності", що реально може означати лише зрівнялівку та рівність у безправ'ї. Під таким кутом зору свобода не може існувати не у правовій формі і там, де така форма відсутня, неминуче має місце свавілля. І як право неможливе без прав людини, так і права людини неможливі поза правом⁶⁰. У такому розумінні право - це нормативно структуровані права людини, які в сукупності складають сферу її свободи.

Таким чином, у права як свободи в її правовому вираженні, правовій формі є власний, тільки йому притаманний внутрішній принцип ~ принцип абстрактної, формальної рівності. Для свавілля ж характерна відсутність будь-якого власного принципу. Якщо ж умовно вивести принцип свавілля, то цим принципом є відмова від будь-якого принципу; сама сутність свавілля - у ігноруванні, запереченні принципу як такого. Тому свобода, яка не підлягає правовому оформленню, нормативному структуруванню й обмеженню - не що інше, як свавілля, тиранія та насилля сильніших над слабшими.

Фундаментальне значення свободи для людських відносин взагалі відображає, зокрема, місце і роль права як механізму реалізації свободи в суспільному житті людей. Спостережуваний в історії прогресуючий процес звільнення людей від різних форм особистої залежності, пригнічення й дискримінації - це одночасно і правовий процес. Це процес прогресуючого вираження, існування та захисту в державно-правових та суто правових формах свободи особи. У цьому смислі всесвітня історія являє собою прогресуючий рух до все більшої свободи все більшого числа людей. З правової ж точки зору цей процес означає, що все більше число людей (представників усе нових суспільних класів, прошарків і груп) визнаються формально рівними суб'єктами права.

Історичний розвиток свободи і права в людських відносинах являє собою, таким чином, прогрес рівності людей у якості юридично вільних осіб. Через механізм права, а точніше, через правовий принцип абстрактної, формальної правової рівності - первинно невільна маса людей поступово, у ході історичного розвитку набула правового положення вільних індивідів. При цьому правова рівність робить свободу можливою, реальною, придаючи їй нормативно-структурованої, позитивної форми. Свобода особи існує у вигляді офіційно прийнятих нормативних актів, які мають юридичні властивості загальнообов'язкового для всіх закону; реалізація цього закону забезпечується примусовою силою держави, тобто свобода існує у вигляді встановленого в певній державі правопорядку.