1. Види соціальних регуляторів

Соціальні норми являють собою ті основні форми і засоби, з допомогою яких здійснюється регулювання поведінки та суспільних відносин людей. Вони в концентрованому вигляді відображають об'єктивну потребу будь-якого суспільства в упорядкуванні дій і взаємовідносин його членів, у підпорядкуванні їхньої поведінки соціально-необхідним правилам. Відтак, соціальні норми виступають в якості дієвого фактора свідомого й цілеспрямованого впливу суспільства на образ, спосіб і форми житлі» пьносгі його членів. У суспільстві діють різні соціальні норми, правила належної поведінки людей у суспільних відносинах. Поряд із загальними рисами соціальні регулятори мають і власні специфічні особливості, які відображають принципову відмінність одного виду соціальних норм від інших. Без таких відмінностей неможливо було б узагалі говорити про різні види соціальних норм та притаманні їм способи соціального регулювання. Це моральні, релігійні, естетичні, політичні, правові та інші норми. Більшість із*цих норм складається у процесі суспільної практики людей і в кожному суспільстві визначаються його духовною та матеріальною культурою. Це типові, стійко відтворювані суспільні форми взаємовідносин.

Специфічна особливість моральних норм полягає в тому, що вони спонукають людей діяти, керуючись критеріями добра і зла; вони підтримуються силою особистих переконань, сумління, звичок і в такому випадку відображають внутрішню позицію індивіда, його вільне й самоусвідомлене рішення стосовно того, що є добро і зло, обов'язок і сумління в людських вчинках, взаємовідносинах і справах. Водночас, моральні норми формуються і під впливом суспільної думки.

Релігійні норми також побуджають людей творити добро й уникати зла (гріха). Однак особливість релігійних норм (у християнстві) полягає в тому, що вони насамперед регулюють не стільки відносини між людьми, скільки спілкування людини з Богом; модель цих взаємовідносин виступає основним чинником, який обумовлює зміст і характер відносин людей уже між собою.

Видова відмінність естетичних норм полягає в тому, що вони виражають правила (критерії, оцінки) краси і прекрасного в їхньому протиставленні потворному та безладному.

Політичні норми визначають організацію, розподіл і здійснення політичної влади в суспільстві. Політичні норми діють за межами правової організації влади. У відповідності з політичними нормами влада в суспільстві організується як демократична чи деспотична, монархічна чи республіканська тощо. Суб'єктами політичних відносин в основному є не окремі люди, а соціальні групи, суспільні об'єднання, політичні партії й державні інститути (держави). Стосовно участі окремих людей (підвладних) у формуванні та здійсненні влади, політичні норми або визнають політичну свободу і рівне право громадян на політичну участь або забороняють політичну свободу взагалі. Політичні норми ґрунтуються на силі чи виражають ситуативний компроміс політичних сил; вони можуть бути свавільними, суто силовими. Чим менше в підвладних політичної свободи, тим ширша в суспільстві сфера дії силових політичних норм. За відсутності політичної свободи підвладних політика являє собою панування сили. Інакше кажучи, свавілля влади може бути політичною нормою.

Правові норми визначають міру свободи людей у відносинах власності і політичної влади. Право забезпечує свободу людей незалежно від їхніх моральних чи релігійних переконань, фактичних фізичних можливостей, соціального положенні чи будь-яких інших суб'єктивних характеристик. При правовому спілкуванні люди рівні у своїй свободі. Однак, за всієї своєї відносної самостійності право, як і інші види соціальних норм, здійснює специфічні регулятивні функції не ізольовано й відособлено, а в єдиному комплексі та тісній взаємодії з іншими соціальними регуляторами. >,

Уся видова сукупність соціальних норм виникає й існує в силу потреби соціальних систем у саморегулюванні. Вони закріплюють корисні та необхідні форми і способи людської діяльності, які не руйнують соціальну систему, навпаки, підтримують у суспільстві стабільність і порядок. Ці норми носять об'єктивний характер в тому розумінні, що вони фіксують типові, незмінні моделі поведінки індивідів, їхньої взаємодії та взаємозв'язків, які, у свою чергу, відображають життєво необхідні принципи та закономірності функціонування і розвитку суспільства, У процесі спонтанного, не зв'язаного із зовнішнім тиском суспільного розвитку всі шкідливі для соціальної системи відносини та види діяльності відкидаються системою й відмирають чи зберігаються як ненормальні, патологічні форми суспільної діяльності. Збільшення таких ненормальних соціальних норм збільшує загрозу руйнування соціальної системи як самої по собі так і її загибелі в результаті неконкурентоспроможності при зіткненні з іншими соціальними системами.