12. Назвіть та охарактеризуйте культурні пам'ятки Київської Русі, які дійшли до наших днів. Яке значення вони мають для україн­ського народу?

Золоті ворота в столиці Україні представляють собою один з небагатьох пам'яток часів Київської Русі, які збереглися до наших днів. Цей монумент входить до Списку Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО.     Історія створення пам'ятника йде корінням в далеке минуле. Золоті ворота побудували в 1164 році, коли на Русі правил київський князь Ярослав Мудрий.    У ті далекі часи місто було оточене високими земляними валами та глибокими ровами зовні. Частиною цих оборонних споруд були і Золоті Ворота. Вони використовувалися як парадний в'їзд до Києва. Золоті Ворота представляють собою широку арку, над якою є бойова площадка з побудованою в центрі неї білокам'яною церквою. Ця архітектурна композиція являє собою дивовижний витвір давньоруських зодчих. Золоті Ворота викликають захоплення сучасників і одночасно наводили жах своєю неприступністю на ворогів, які хотіли увірватися через них до столиці. Однак ці ворота були побудовані не тільки з метою оборони. Також вони мають і тріумфальний характер. Саме тут зустрічали послів із-за кордону та іменитих гостей, а також проводжали відважних воїнів, які захищали Батьківщину. Крім того, під склепіннями золотих Воріт проходили князівські дружини, що поверталися в рідний краї з довгих походів.    Час не пройшло для пам'ятника безслідно. Вже в 17 столітті Золоті Ворота були напівзруйновані. Лише в середині 19 століття тут проводилися роботи з розчищення та зміцненню споруди. У той же час були прибрані залишки земляних валів. Але, не дивлячись на всі ці зусилля, кладка воріт постійно піддавалася вітру та атмосферним опадам, що як і раніше руйнувало будову і спантеличувало вчених.

З XVII ст. до наших днів збереглось небагато літописних творів. Серед них можна назвати Хмільницький, Львівський, Чернігівський, Густинський, Межигірський, «Хроніку» Сафоновича. Чимало літописів XVII ст. загинуло, очевидно, назавжди, залишились тільки окремі згадки про них в літературі пізнішого часу.

Однією з найвидатніших історіографічних пам’яток і одним з найдостовірніших історичних джерел XVII ст. є літопис Самовидця. Ця пам’ятка має цілком світський, загальноукраїнський характер. Поряд з іншими літописними творами початку XVIII ст., такими, як літописи Граб’янки і Величка, праця Самовидця є чи не винятковим за своєю самобутністю й оригінальністю явищем української писемності XVII ст. Як історичне джерело (його автор був очевидцем подій) літопис Самовидця містить повідомлення про такі події і явища, які не збереглися в жодних документах або ж передані тенденційно, з фактичними помилками. Мова і стиль літопису Самовидця позбавлені книжності, риторичних \10\ прикрас і впливу польської чи латинської літератури. Автор не дотримується літописної стильової традиції, яка тоді була поширена на Україні.

Літопис Самовидця привертає пильну увагу істориків, літературознавців, мовознавців, любителів старовини. Як історичне джерело його не обминає жоден історик, що вивчає історію українського народу другої половини XVII ст. Літопис Самовидця залишив глибокий слід в українській історіографії та літературі XVIII — XX ст.

На відміну від інших літописів про цей твір є величезна наукова критична література. Найважливішими працями про літопис Самовидця є студія видатного історика, академіка АН УРСР О. Левицького ¹ та фундаментальна праця члена-кореспондента АН УРСР М. Петровського ².

Унікальним виробом з перебірчастою емаллю є золота діадема XII ст. з с. Сахнівки Черкаської області. Вона складається з семи кіотців, на середньому з яких зображено «Вшестя» Александра Македонського — загальносередньовічний сюжет, що втілював у собі ідею звеличення влади імператора. Сюжет імпонував честолюбству феодалів та князя і тому часто використовувався у творах давньоруського мистецтва, що призначалися для знаті. Решта кіотців діадеми прикрашена стилізованим рослинним орнаментом. Інша діадема XII ст. з Києва теж зроблена з семи кіотців, на яких зображено святих (так званий «Деісус»). У більш розширеному вигляді ця ж композиція, виконана у техніці перебірчастої емалі, є на золотій гривні XII—XIII ст., знайденій поблизу с. Кам'яного Броду на Житомирщині.

У Софії Київській чудово збереглися мозаїки і фрески, створені в 30—40 роки XI ст. грецькими майстрами й їхніми місцевими учнями. Як матеріал (золото, кубики кольорового скла і смальти), так і стиль живопису мали навіювати людині, яка молиться, думку, що світ, до якого вона потрапила, абсолютно реальний та істинний. Такому враженню сприяє насичена і різнобарвна палітра фарб, особлива щільність кладки кубиків смальти, непохитність могутніх форм, твердість глибинних складок, статурна монументальність поз і жестів, жива, майже портретна вірогідність облич апостолів, святителів, мучеників, погляди яких спрямовані безпосередньо у простір храму, та інші.