9. Назвіть основні літературні жанри Київської Русі та Галицько-Волинської держави.

Популярним жанром давньоукраїнської літератури були літописи. На думку дослідників, найдавніший літопис було створено за часів Аскольда у другій половині IX ст. Проте він, як і наступні літописні зведення, не зберігся. Першим літописом, що дійшов до нас, є «Повість минулих літ». Його було створено на початку XII ст. У складанні «Повісті минулих літ» було використано найдавніші літописи. «Повість» збереглася в багатьох списках. Найстаріші з них — Лаврентіївський (1377 р.) та Іпатіївський (перша половина XV ст.). Події в «Повісті минулих літ» викладено від 860 р. до 1111 р. Один із пізніших списків цього твору зберіг ім'я автора — ченця Києво-Печерського монастиря св. Нестора-літописця.

Продовженням «Повісті», в котрій відбилися подальші події з історії Русі-України, став Київський літопис, який охоплює час від 1111-го до 1200 р. Він розповідає про події в різних землях Київської Русі, але в центрі оповідей — Київ і Київська земля. Основний зміст літопису — княжа боротьба за київський стіл, боротьба русичів проти половців.

Найвидатнішою пам'яткою літописання Галицько-Волинського королівства є Галицько-Волинський літопис, який є зведенням ряду літописних пам'яток (галицьких, волинських, холмських тощо). Літопис складається з двох частин. У першій ідеться про події в Галицькій землі від 1205 р. до кінця 50-х pp. XIII ст. Вона є, власне, життєписом Данила Галицького. Друга частина літопису пов'язана з Волинською землею й волинськими князями. Вона починається від середини ХIII ст. й закінчується кінцем XIII ст. Як вважають дослідники, ця частина літопису писалася при дворі володимирського князя Володимира Васильковича в останні роки його життя.

З-поміж інших жанрів літератури варто згадати про церковні проповіді. Вони були повчальні та урочисті. Повчальні проповіді, прості за своєю будовою, розраховані на пересічного, непідготовленого слухача. Найвизначнішим автором повчальних проповідей був один із засновників Києво-Печерського монастиря св. Феодосій Печерський.

Урочисті проповіді складалися для освічених людей — князів, бояр, священиків, ченців тощо. Чудовим зразком урочистої проповіді є «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона. У записах Лаврентіївського списку під 1096 р. вміщено знамениту пам'ятку, відому під назвою «Повчання» Володимира Мономаха. Це — перший мемуарний твір в українській літературі. «Повчання» звернене до дітей Мономаха. Князь, спираючись на Святе Письмо, подає своїм дітям приклад взірцевого правителя, навчає гідної цього високого звання поведінки й способу життя. Князь, навчав Мономах, повинен піклуватися про підданих, не покладатися на управителів, слуг чи бояр, а сам стежити за державним життям; не дозволяти, щоб сильні пригнічували слабких, щоб злочинців карали на горло. У другій частині «Повчання» автор розповів про власну долю, згадав про свої добрі вчинки. Багато з викладених у «Повчанні» правил мають загальнолюдське значення: поважати старших, уникати марнославства, пихатості, брехні.

Найвизначнішою пам'яткою світської літератури (крім літописів) є «Слово о полку Ігоревім». Тривалий час ця перлина давньоукраїнського письменства була невідомою: його випадково знайшли на початку 90-х pp. XVIII ст. в одному із рукописів XVI ст. «Слово» написане на основі конкретного історичного факту — невдалого походу 1185 р. новгородсіверського князя Ігоря Святославича проти половців. Автор закликав князів забути чвари, об'єднатися й захистити рідну землю від небезпечного ворога.

Розмаїття жанрів оригінальної літератури, всеосяжність думки, висока духовність і мистецька довершеність кращих творів красномовно свідчать про високий рівень культури України-Русі IX—XIV ст. Слід тієї культури ніколи не уривався на українських землях. А такі культурні надбання княжих часів, як уважність до слова, шанобливе ставлення до книги, стали взірцем для наступних поколінь українських учених-книжників і митців слова.