- •Коли виникло мистецтво? Які його найдавніші пам’ятки, знайдені на території України?
- •Доведіть, що трипільська культура була визначним явищем світової історії. Чи справедливим є твердження окремих істориків про трипільців як предків українського народу? Обґрунтуйте свою думку.
- •Дайте оцінку розвитку культури кіммерійців, скіфів і сарматів. Який слід вони залишили в культурі українського народу?
- •Визначте місце і роль античних держав-полісів Північного Причорномор'я в історії української культури. Наведіть конкретні приклади.
- •Назвіть пантеон язичницьких богів та охарактеризуйте вірування і звичаї у східних слов'ян. Чи є у них щось спільне з дохристиянськими віруваннями та звичаями інших народів Європи?
- •Доведіть, що за князів Володимира Великого і Ярослава Мудрого Київська Русь досягла свого найвищого культурного розвитку.
- •Назвіть основні літературні жанри Київської Русі та Галицько-Волинської держави.
- •Назвіть основні види живопису Київської Русі хі-хіу ст., наведіть приклади.
- •Чому пам'ятки писемності середньовіччя є водночас пам'ятками образотворчого мистецтва? Які пам'ятки української рукописної книги вам відомі?
- •Назвіть та охарактеризуйте культурні пам'ятки Київської Русі, які дійшли до наших днів. Яке значення вони мають для українського народу?
- •Назвіть і опишіть архітектурні пам'ятки Київської Русі та Галицько-Волинської держави хі-хіу ст. Визначте особливості архітектури Галицько-Волинського князівства.
- •Розкрийте особливості розвитку декоративно-прикладного мистецтва Київської Русі в хі-хіі ст.
- •Що ви знаєте про музичну культуру православного церковного обряду х-хіі ст.? Чим вона відрізнялася від католицьких церковних обрядів?
- •Чому Київська Русь була культурним центром Європи, частиною єдиної середньовічної цивілізації? Аргументуйте.
- •Доведіть, що за князя Данила Галицько-Волинська держава досягла найвищого культурного розвитку.
- •Що ви знаєте про проживання в Україні у середньовічну добу груп населення інших народів - національних меншин? Визначте специфічні риси розвитку їх матеріальної і духовної культури.
- •Дайте оцінку суспільно-політичному устрою і покажіть його вплив на розвиток культури України у хіу-хуі ст.
- •Визначте, які особливості мав український живопис у другій половині хуі-хуіі ст., які цінності і моральні принципи утверджувалися у ньому? Покажіть на прикладах.
- •Поясніть зміст понять «братство», «братські школи». Коли вони виникли? з якими подіями це пов'язано?
- •Покажіть роль братського руху у формуванні національної свідомості українського народу.
- •Розкрийте суть поняття "полемічна література". Вкажіть причини появи полемічної літератури в Україні. Охарактеризуйте діяльність і. Вишенського.
- •Проаналізуйте, яку роль у розвитку української мови відіграло винайдення книгодрукування. Порівняйте кількість друкарень в Україні у XVI - першій половині XVII ст. І в другій половині XVII ст.
- •Чим було зумовлене прийняття Брестської унії 1596 р.? Яка роль релігії в українському національно-державному відродженні?
- •Вкажіть, які події української історії суттєво позначилися на розвитку культури України у другій половині XVII - у XVIII ст. Зазначте особливості розвитку культури в цей період.
- •Визначте розмаїття літературних жанрів України у другій половині XVII – хуііі ст. І охарактеризуйте основні козацькі літописи того часу.
- •Порівняйте стан освіти в Україні у XVI - першій половині XVII ст. Та другій половині XVII - у хуііі ст.
- •Доведіть, що протягом XVII — XVIII ст. Україна була містком, що поєднував Росію із західноєвропейською цивілізацією.
- •Доведіть, що розвиток освіти, науки і літератури в Україні у середині XVII — на початку XVIII ст. Досяг загальноєвропейського рівня.
- •Дайте оцінку діяльності вищих закладів освіти, які існували на українських землях у першій половині XVIII ст.
- •Поясніть, як пов'язані між собою шкільна драма, інтермедія, вертеп, і з'ясуйте, коли в Україні зародився професійний театр?
- •Доведіть, чому саме історична наука та література відігравали найважливішу роль у формуванні української національної свідомості у першій половині XIX ст.
- •У чому полягають основні досягнення української музичної культури XIX ст., і які загальноєвропейські художні стилі позначилися на її розвитку?
- •Проаналізуйте відмінності та схожі риси у розвитку культури в Наддніпрянській і Західній Україні у хіх ст.
- •У чому полягають особливості творчих феноменів г.Сковороди і т.Шевченка? Дайте порівняльну характеристику.
- •Розкрийте причини посилення та характер русифікаторської політики царизму в Україні у XIX ст.
- •Які практичні кроки здійснив уряд гетьмана п.Скоропадського у справі відродження та розвитку української культури і науки?
- •Яку назву мав театр, створений Лесем Курбасом у Києві у 1922 році? Що сталося з його засновником? Що вам відомо про "розстріляне відродження"?
- •Покажіть суперечливий характер розвитку культури в Україні у 20-30-ті роки XX ст. Та негативний вплив на неї тоталітарної системи.
- •Доведіть на прикладах, що у повоєнні роки українська культура розвивалася у складних і суперечливих умовах. Чим це можна пояснити?
- •Як відомо, період "відлиги" позитивно позначився на розвитку культури. Наведіть приклади, які підтверджують це положення.
- •Загибель
- •Загибель
- •Охарактеризуйте розвиток української культури в умовах кризи радянської системи, накресліть схему її еволюції. Які фактори впливали на це?
- •Доведіть суперечливий характер розвитку культури України в 60-80-ті рр. XX ст.
Назвіть пантеон язичницьких богів та охарактеризуйте вірування і звичаї у східних слов'ян. Чи є у них щось спільне з дохристиянськими віруваннями та звичаями інших народів Європи?
На європейських і слов'янських землях поняття єдиного Бога поширилося в першу чергу завдяки християнству. Тому досить часто політеїстичні вірування у європейській і слов'янській літературі називають дохристиянськими, поганськими або язичницькими. Народні дохристиянські вірування чи язичництво — це величезний загальнолюдський комплекс світоглядів, вірувань, обрядів, що йдуть із глибин тисячоліть.
Для язичників немає нічого надприродного, немає нічого, що було б поза Природою. Язичники-слов'яни ніколи не потребували виразу своєї віри у церквах як особливих релігійних організаціях, тому що божественне завжди було там, де вони перебували, навколо і в середині них.
Суть стародавньої віри — це не особисте спасіння, як у частини світових релігій, — а збереження і примноження роду, родючості землі, плодовитості худоби, охорона способу життя і цінностей роду. Таким чином, це і комплекс вірувань, і спосіб життя, і світогляд, і спосіб відтворення родових стосунків, культури, знань та навичок.
Слов'яни вірили у багатьох богів. Сучасні вченімають думку, що язичницькі боги, яких вважають виявом початкової міфології, насправді були уявленнями наших предків про Всесвіт. Першоджерелами Всесвіту вважали вогонь та воду. Більшість язичницьких богів слов'ян відомі з народної творчості: пісень, колядок.
Головні східнослов'янські боги:
Перун — згадується у текстах договорів з Візантією, де йде мова про клятву воїнів Русі іменами Перуна і Волоса. В перекладі означає блискавка, був богом князівської дружини, всі міфи про Перуна, що збереглися в Україні, змальовують його стрільцем.
Хорс — назва бога Сонця на Русі.
Дажбог — сонячний бог, покровитель Руської землі.
Стрибог — бог вітру.
Мокоша — ймовірно, богиня-мати, богиня землі, родючості і ткацтва.
Сімаргл — ймовірно, божественний вісник
Волос (Велес) — покровитель скотарства та поезії.
Сварог — за Іпатіївським літописом, бог-коваль, навчив людей шлюбу, хліборобства і подарував їм плуг.
Сварожич — бог вогню.
Рожаниці — богині долі.
Ярило — бог родючості і плодючості.
Історичність даних божеств поділяється не всіма вченими:
Лада — одна з найстародавніших язичницьких богинь, богиня гармонії в природі, любові в шлюбі, мати-годувальниця Миру. Лада — мати близнят Лелі — втіленої води, і Полеля — втіленого світла.
Леля — богиня любові.
Полель — бог подружнього життя.
Важливою пам'яткою є «Велесової книги» — літературної пам'ятки нібито дохристиянських часів, вік якої точно не встановлено. Вона стала відома суспільству при досить дивних обставинах, що дають підстави стверджувати що це підробка XVIII—XIX ст. Якщо ж це дійсно історична пам'ятка, то її значення неможливо переоцінити. Вона проливає світло на певні сторони вірувань і життя східних слов'ян. В ній приводяться назви багатьох богів, а також повідомляється як велика таємниця, що насправді всі ці боги — це одне, стверджуючи таким чином ідею єдинобожжя в досить незвичному вигляді.
Громадські богослужіння проводилися, скоріш за все, у дні свят, при надзвичайних подіях - виступ у військовий похід, повернення з походу, епідемії, ворожій навалі, посусі й неврожаї, окремо - на честь того чи іншого божества. За уривчастими фольклорними відомостями, колективні язичницькі обряди в основних своїх рисах дуже нагадували індуїстський ритуал ведичних часів. Його головним обрядом можна вважати жертвопринесення. Тут відбувалося заклання жертовної тварини старійшинами родів, жрецями-волхвами або князями, що виконували певні жрецькі функції. Частину жертовної тварини спалювали на вогняному вівтарі перед ідолом, її кров розбризкували — чи для оборони від злих сил, чи на знак поваги до божественної життєдайної сили цієї рідини. На нутрощах жертовних тварин ворожили. Рештки кривавих жертв богам з'їдали учасники обряду. Ритуальне частування супроводжувалося необмеженим уживанням хмільних напоїв, звичайними у подібних випадках музикою, піснями, іграми. Для шанування богів забивали биків, півнів, кабанів, іншу худобу і птицю. 1 ноді приносили й криваві людські жертви. Розповідь про одне з таких жертвопринесень, регулярних, проте, скоріш за все екстраординарних за значенням, зберегла нам «Повість минулих літ». Ця розповідь підтверджується численними повідомленнями давніх авторів, хоча археологічних підтверджень таким фактам під час дослідження язичницьких капищ досі не знайдено. Більша частина безкровних жертвопринесень у вигляді хліба, меду, сиру діставалася Роду (можливо, і Велесу). Оскільки ці страви завжди фігурували і на весільному столі, можна припустити, що безкровні жертвопринесення супроводжувалися моліннями про врожай, приплід худоби чи поповнення родини дітьми.
Безумовним відгомоном подібних язичницьких ритуалів слід вважати трапезу, що її за народними билинами та літописними повідомленнями раз на тиждень влаштовував у себе на дворищі князь Володимир. Ці частування супроводжувалися грою скоморохів, музикою, боротьбою з ведмедями та іншою «культурною програмою», зображення якої зберегли для нас фрески Софійського собору у Києві, а також щедрою роздачею милостині. Зрештою, і звичай колядування був звичаєм збирання жертв богові-сонцю, що народжується, і тому потребує матеріального підкріплення своїх сил.
Зрозуміло, що левова частка жертв у вигляді зібраних наїдків та напоїв споживалися самим дарувальниками і зби-рачами. В описаних ритуалах був і певний практичний сенс: князю Володимирові, який збирав податки у натуральній формі, нікуди було їхподіти, а пересічному слов'янинутрапезана свято Коляди надавала рідкісну можливість досхочу наїстися вишуканого м'яса домашніх тварин і сподіватися, що він не забуде його смак у наступному році.
Поясніть, чому на зміну поганським (язичницьким) віруванням прийшло християнство? Яка була необхідність його введення на Русі князем Володимиром і чому він зупинив свій вибір з усіх тогочасних релігій на православ'ї? Визначте, яке значення мало прийняття християнства для культурного розвитку Русі.
У Х столітті християнство стало панівною релігією в Європі. На Русі про християнство також було відомо задовго до релігійних реформ Володимира Великого: християнами були Аскольд і Дір. Достовірним є факт хрещення княгині Ольги у 958 році. Але вирішальним для процесу християнізації нашої країни було введення цієї релігії як державної в 988—990 рр.
Спочатку князь Володимир зробив спробу модернізації язичництва, спробу пристосувати його до потреб централізованої держави. Однак проведена реформа язичництва не досягла своєї мети. Міцніючий клас феодалів на чолі з князями вимагав нової релігії. Найповніше інтересам верховної влади відповідало християнство за візантійським зразком. У Візантії — на відміну від західноєвропейських країн — церква та її служителі були підвладні імператору і всіляко сприяли зміцненню центральної влади. Певну роль відіграло і те, що дозволялося богослужіння національними, зрозумілими народу мовами.
Вирішивши прийняти християнство, Володимир став діяти стрімко і круто. Його не влаштовувала звичайна практика прийняття християнства, що існувала на той час, за якою новонавернений монарх ставав «сином» імператора, тобто васалом. Скориставшись з прохання імператора Василя II допомогти придушити повстання в одній з візантійських провінцій, князь поставив йому декілька умов: визнати Русь християнською державою, укласти союз і віддати йому в дружини сестру Анну. Імператор прийняв умови, але виконувати їх не поспішав, хоч Володимир свої зобов'язання виконав. Тоді київський князь захопив володіння Візантії в Криму, взяв місто Херсонес (Корсунь) і звідти продиктував імператору колишні вимоги. Гордий константинопольський монарх погодився стати шурином руського «варвара», володаря гарему з майже тисячі дружин і наложниць. Київський князь повернув Херсонес Василеві II як віно (викуп, який має заплатити молодий батькам нареченої) за його сестру. Ясно, що при таких обставинах ні про який васалітет не могло бути й мови.
Володимир хрестився сам (згідно з «Повістю временних літ» ще в Корсуні, у Криму), хрестив своїх бояр і під страхом покарання примусив хреститися всіх киян і все населення країни. Поряд зі слов'янами в Київській Русі проживало понад 20 різних народів: на півдні — печеніги, половці, торки, берендеї, каракалпаки; на північному заході — литва, ятвяги; на північному сході — чудь, меря, весь, мурома, мордва, черемиси, перм, ям, печора та інші угро-фінські народи. Християнство через Київ прийшло згодом і до них. Знать і заможні верстви населення приймали нову релігію порівняно легко і навіть охоче, як таку, що користувалася заступництвом центральної влади. Найбільш прихильними до старої язичницької віри були низи суспільства. Нова релігія впроваджувалася насильним шляхом і в Києві, і в інших містах. «Путята хрестив мечем, а Добриня вогнем», — так говорили в той час про воєвод князя Володимира, які хрестили Новгород. Щоб замінити місцеві вірування й обряди єдиним християнським культом, церковним проповідникам та ієрархам довелося тривалий час пристосовувати свої служби до язичницьких богів, свят і обрядів. Так, Перун став ототожнюватися з Іллею-пророком, Ярило — зі святим Юрієм (Георгієм), давні зимові свята були приурочені до Різдва Христового і Хрещення, дохристиянське свято Великодня (назва збереглася) — до Воскресіння Ісуса Христа і т. д. Проти язичницького свята Івана Купала церква боролася багато сторіч, але так і не змогла його подолати. Так і не вдалося похитнути віру народу в «нижчі духи». Процес християнізації на Русі розтягнувся на віки.
Головними носіями ідей християнства стають церкви і монастирі. Все духовенство відповідно ділилося на «біле» і «чорне». При церквах мешкали численні служителі: крім священика, були т. зв. «церковні люди» — ігумен, диякон («біле духовенство»), а також просфірниці, паломники, лікарі, задушні люди (невільники, подаровані церкві); сюди ж приймали інвалідів. Оскільки православне християнство не передбачало обітниці безшлюбності для «білого» духовенства, всі церковні люди могли мати сім'ї, члени яких також жили при церквах. Вони не підлягали світському суду, їх судив єпископ. Духовні звання часто переходили з покоління в покоління.
Велика роль у поширенні християнства належала монастирям, головним з яких був Києво-Печерський (1051). Чернецтво, або «чорне» духовенство, найбільш повно і наочно втілювало ідеї зречення від мирської суєти, спокутування гріхів, служіння Богу. Ченці, на відміну від церковних людей, жили передусім за рахунок власної праці, а не за рахунок подаянь від парафіян, давали обітницю безшлюбності. Життя перших київських ченців — Антонія, Феодосія Печерського та інших — було винятково важким, наповненим виснажливою фізичною працею, самообмеженнями, молитвами. Пізніше з'являються справжні подвижники чернецтва — ченці-самітники, які здійснювали аскетичні подвиги: Даміан, Іван-Самітник, князь Святенник та інш. Систематичні пости стають нормою не тільки для ченців, але і для всіх віруючих. Їсти жирну їжу, наприклад, у Великий піст стало вважатися гріховним. У XIII столітті на Русі було біля 50 монастирів, з них 17 — у самому Києві. Вищі посади в церковній ієрархії займає тільки «чорне» духовенство.
Поступово християнство охопило всі сфери життя людини. Вже у часи князювання Ярослава Мудрого митрополит Ілларіон трактував божественну благодать як суспільну норму, закон. У суспільстві розповсюджуються ідеали любові до ближнього, упокорювання і всепрощення, які орієнтували людину на послух. Першими руськими святими стали Борис і Гліб, які прийняли мученицьку смерть від Святополка Окаянного.
Прийняття християнства мало для Русі, при всій суперечності наслідків його для країни і народу, величезне позитивне значення. Зміцнювався новий феодальний лад. В ідеології безліч місцевих культів замінювалася культом єдиного Бога. Централізована організація священнослужителів — церква, підлегла владі великого князя, служила зміцненню його становища необмеженого монарха. Єдність релігії з іншими європейськими країнами робила Київську Русь частиною світового християнського суспільства. Незважаючи на політичні протиріччя, християнство зблизило Русь з Візантією — найбільш розвиненою феодальною державою з передовою культурою. Прийняття християнства позначилося на всьому духовному житті суспільства, привело до значного його збагачення.