37. Доведіть, чому саме історична наука та література відігравали найважливішу роль у формуванні української національної сві­домості у першій половині XIX ст.

38. Охарактеризуйте освітянські реформи ХІХ ст. в Україні та їх наслідки. Які вищі навчальні заклади у Наддніпрянщині були відкриті та яку роль вони відігравали у поширенні освітньо-культурних та науково-технічних знань?

39. У чому полягають основні досягнення української музичної культури XIX ст., і які загальноєвропейські художні стилі позна­чилися на її розвитку?

Музичне мистецтво України XIX ст. характеризується розвитком оперного жанру. Цьому сприяло створення в 1867 р. у Києві оперно-го театру (тепер – Національна опера України ім. Т.Г.Шевченка). Автором першої за змістом української національної-опери «Запоро-жець за Дунаєм» став відомий оперний співак (баритон) і компози-тор Семен Гулак-Артемовський (1813–1873) – племінник письменника Петра Гулака-Артемовського, близький приятель Т.Шевченка. Композитор написав і музику, і слова (лібрето) опери. Вона принесла йому широку популярність, стала українською музичною класикою. Опера написана в 1862 р., а через рік, 14 квітня 1863 р., впер-ше була поставлена в Петербурзі в Марийському театрі. Роль головного героя – Івана Карася – в цьому спектаклі виконував сам автор. Першою виконавицею партії Оксани була видатна російська співачка Дар’я Леонова (20.03.1829–6.02.1896). В 1864–1865 рр. опера йшла у Великому театрі в Москві. В українському театрі її вперше спробував поставити М.Старицький в 1884 р. у Ростові. Довге сценічне життя цьому творові забезпечили демократичний характер сюжету, мелодійність музики, що увібрала барви українського пісенного мелосу, колоритність образів, соковитий народний гумор. Окреме місце у творчій спадщині С.Гулака-Артемовського посідають українські пісні, зокрема «Стоїть явір над водою» (присвячена Т.Шев-ченку, з яким автор дружив з 1838 р), «Спать мені не хочеться», яку автор присвятив Дар’ї Леоновій.

Одним з перших українських композиторів-професіоналів у Галичині був Михайло Вербицький (1815–1870). Він є автором музики (слова написав П.Чубинський) до пісні «Ще не вмерла Україна» (1863), яка стала гімном борців за національне визволення України. Цю музику Верховна Рада у 1992 р. затвердила як гімн України.

Найвищого розвитку українське музичне мистецтво XIX ст. досягло в творчості Миколи Віталійовича Лисенка (22.03.1842– 6.11.1912) – композитора, піаніста, музикознавця, музичного етнографа, диригента, педагога, громадського діяча. Він вважається основоположником української класичної музики, національної музичної творчості, професіональної музичної школи в Україні. Своєю композиторською працею, зокрема операми «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба», «Енеїда», М.Лисенко заклав основи національного класичного музичного мистецтва.

Центральним твором М.Лисенка, названим композитором народною музичною драмою, стала героїко-епічна опера «Тарас Бульба» (1891). Вона – явище справді національне, в якому з великою ре-алістичною силою та романтичним пафосом відображено кращі ри-си характеру народу, що бореться за свою свободу. Героїко-патріо-тичні образи опери (Тарас, Остап, Кобзар, народ) виростають із шевченківських «Гайдамаків» та інших зразків волелюбної поезії Великого Кобзаря.

М.Лисенко мав прекрасну музичну культуру й високу школу. Протягом двох років (1867–1869) він вчився у Лейпцігській кон-серваторії – одному з найвідоміших у Європі навчальних музичних закладів. Він завершив повний курс фортепіанної гри і пройшов історію музики й усі теоретичні предмети. Екзаменаційна комісія визнала гру випускника консерваторії гідною відзнаки і дала йому право на гастрольні подорожі по Європі. У 1874–1876 рр. М.Лисенко був у Петербурзі, де пройшов школу інструментовки у М.Римського-Корсакова.

Вивчений і асимільований ним колосальний фольклорний мате-ріал М.Лисенко прагнув ввести в сучасну йому музику. М.Лисенко видав сім випусків «Збірника українських пісень» (1868–1911) в обробках із супроводом фортепіано, дванадцять так званих десятків (120 пісень, укладених для чоловічих і змішаних хорів), збірник «Мо-лодощі» (весняні ігри дитячі, дівочі, жіночі та мішані). Всього ж він написав музику до близько 600 пісень. Композитор створив перші в Україні опери для дітей «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна».

Його муза злилася з безсмертним словом Т.Шевченка. Він є од-ним з перших і найкращих інтерпретаторів «Кобзаря» (понад 80 во-кальних творів різних жанрів). Багато композицій написав на тексти М.Старицького, С.Руданського, Миколи Вороного (1871–1938), Лесі Українки, І.Франка. Композитор зробив найбільш вдалу музичну обробку п’єси І.Котляревського «Наталка Полтавка».

З ім’ям М.Лисенка, якого називали батьком української музики, пов’язаний розвиток в Україні музичної освіти. У 1903 р. музична громадськість Києва, Львова та інших міст широко святкувала 35-річчя його творчої діяльності. На зібрані гроші, за які передбачалось купити ювілярові будинок, М.Лисенко в 1904 р. відкрив у Києві музично-драматичну школу, яка з 1913 р. стала носити його ім’я. В ній композитор працював до останнього дня. Школа випустила бага-тьох відомих музикантів, музичних і драматичних артистів. Зокрема, тут навчалися українські композитори Кирило Стеценко (1882–1922), Левко Ревуцький (1889–1977), Олександр Кошиць (1875– 1944),

Автором музичних творів на слова Т.Шевченка, зокрема «Заповіту» (близько 70-х років), був Гордій Павлович Гладкий (близь-ко 1849–1894) – український музикант-аматор і хоровий диригент. В мелодії до «Заповіту» він яскраво відтворив дух шевченківського вірша. Народ сприйняв цю пісню і любовно передає її з покоління в покоління. Автором музики до пісні «Реве та стогне Дніпр широ-кий» (1886 р., на текст з балади Т.Шевченка «Причинна») є укра-їнський педагог і композитор Данило Крижанівський (29.12.1856– 26.02.1894). Цю пісню він присвятив М.Кропивницькому.

Композитором і піаністом двох народів – польського і українського – був Юліуш Зарембський (1854–1885), який народився і помер в Житомирі. Він мав дуже хорошу школу: закінчив Віденсь-ку і Петербурзьку консерваторії, удосконалював фортепіанну май-стерність у знаменитого композитора Ференца Ліста. Ю.Зарембсь-кий працював професором Брюссельської консерваторії, гастролював у Києві, Одесі та Житомирі.

В історії української музики гідне місце займає Микола Мико-лайович Аркас (7.01.1853–26.03.1909). Це – особистість ренесансно-го типу: видатний урядовець, громадський діяч, історик, композитор, фольклорист-етнограф. Не маючи належної музичної освіти, ще на-вчаючись у Новоросійському університеті в Одесі, вивчав українські народні пісні, записував твори бандуристів, пробував писати сам.

Цьому значною мірою сприяло знайомство і тривале спілкування з Петром Ніщинським (1832–1896) – автором музики до п’єси Т.Шевченка «Назар Стодоля». Саме П.Ніщинський навчав молодо-го М.Аркаса основам теорії музики, гармонії, правилам композиції та виконавському мистецтву. Ці початкові музичні знання згодом М.Аркас з успіхом застосував на практиці. Він зібрав і обробив ба-гато українських народних пісень.

Одним з перших його творів була опера, в основу якої покладений славнозвісний твір Т.Шевченка «Катерина» (1891). Композитор сам написав і музику, і лібрето. Опера відзначалася хвилюючим сюжетом, мелодійним багатством і співучістю. Вона була поставлена трупою М.Кропивницького в Москві 12 лютого 1899 р. і мала над-звичайний успіх. Протягом п’яти років її почули в Мінську, Вільно, Києві, Одесі, Катеринодарі, Маріуполі, Луцьку, Львові, Варшаві.

М.Аркас написав музику на слова І.Франка «Не пора» – одного з політично найгостріших українських національно свідомих поетич-них творів, нещадно переслідуваного як царською, так і радянською цензурою.

М.Аркас планував написання ще кількох музичних творів, але крововилив у мозок та параліч правої руки не дали змоги сідати за фортепіано. Неможливість займатися музичною творчістю спонука-ла М.Аркаса зайнятись новою сферою діяльності – на початку XX ст. він починає вивчати історію України. Метою досліджень був аналіз і узагальнення української історії в найдоступнішій формі, зрозумілій малоосвіченим категоріям населення, дітям. Результатом роботи М.Аркаса як блискучого популяризатора історичних знань стала написана ним «Історія України-Руси». Вона була видана в 1908 р. українською мовою в Петербурзі досить великим на той час тира-жем – 7000 примірників. Цю працю сучасники ставили в один ряд з «Кобзарем» Т.Шевченка. М.Аркас також є автором історичної по-еми «Гетьман Пилип Орлик» (1907).

В Західній Україні плідне працювали композитори Денис Січинський (2.10.1865–26.05.1909) – автор опери «Роксолана», Ана-толь (Наталь) Вахнянин (19.09.1841–11.02.1908), Філарет Колесса (17.07.1871–3.03.1947), Остап Нижанківський (24.01.1863–22.05.1919), його син Нестор (31.08.1893–12.04.1940), Василь Барвінський (20.02.1888–9.06.1963), Йосип Витвицький (1813–20.02.1866), Сидір Воробкевич (1836–1903).

У 1900 р. у Львові відкрився оперний театр, а в 1903 р. – Вищий музичний інститут, якому в 1907 р. присвоєне ім’я М.Лисенка. Засновником і директором цього інституту, а також музично-хоро-вих товариств «Торбан» (1870) та «Боян» (1891) був А.Вахнянин – автор першої галицької опери «Купало». Діяльність інституту сприя-ла вихованню цілої плеяди обдарованих музикантів і композиторів, серед яких виділявся Станіслав Людкевич (24.01.1879–10.09.1979) – творець знаменитої кантати-симфонії на слова Т. Шевченка «Кавказ». До найвищого рівня світового вокального мистецтва підня-лись талановиті львівські співаки Соломія Крушельницька (23.09.1872–16.11.1952), Олександр Мишуга (20.06.1853–9.03.1922), Модест Менцинський (29.04.1875–11.12.1935), але працювали вони більше в уславлених європейських театрах, пропагуючи там українську музику.