- •Коли виникло мистецтво? Які його найдавніші пам’ятки, знайдені на території України?
- •Доведіть, що трипільська культура була визначним явищем світової історії. Чи справедливим є твердження окремих істориків про трипільців як предків українського народу? Обґрунтуйте свою думку.
- •Дайте оцінку розвитку культури кіммерійців, скіфів і сарматів. Який слід вони залишили в культурі українського народу?
- •Визначте місце і роль античних держав-полісів Північного Причорномор'я в історії української культури. Наведіть конкретні приклади.
- •Назвіть пантеон язичницьких богів та охарактеризуйте вірування і звичаї у східних слов'ян. Чи є у них щось спільне з дохристиянськими віруваннями та звичаями інших народів Європи?
- •Доведіть, що за князів Володимира Великого і Ярослава Мудрого Київська Русь досягла свого найвищого культурного розвитку.
- •Назвіть основні літературні жанри Київської Русі та Галицько-Волинської держави.
- •Назвіть основні види живопису Київської Русі хі-хіу ст., наведіть приклади.
- •Чому пам'ятки писемності середньовіччя є водночас пам'ятками образотворчого мистецтва? Які пам'ятки української рукописної книги вам відомі?
- •Назвіть та охарактеризуйте культурні пам'ятки Київської Русі, які дійшли до наших днів. Яке значення вони мають для українського народу?
- •Назвіть і опишіть архітектурні пам'ятки Київської Русі та Галицько-Волинської держави хі-хіу ст. Визначте особливості архітектури Галицько-Волинського князівства.
- •Розкрийте особливості розвитку декоративно-прикладного мистецтва Київської Русі в хі-хіі ст.
- •Що ви знаєте про музичну культуру православного церковного обряду х-хіі ст.? Чим вона відрізнялася від католицьких церковних обрядів?
- •Чому Київська Русь була культурним центром Європи, частиною єдиної середньовічної цивілізації? Аргументуйте.
- •Доведіть, що за князя Данила Галицько-Волинська держава досягла найвищого культурного розвитку.
- •Що ви знаєте про проживання в Україні у середньовічну добу груп населення інших народів - національних меншин? Визначте специфічні риси розвитку їх матеріальної і духовної культури.
- •Дайте оцінку суспільно-політичному устрою і покажіть його вплив на розвиток культури України у хіу-хуі ст.
- •Визначте, які особливості мав український живопис у другій половині хуі-хуіі ст., які цінності і моральні принципи утверджувалися у ньому? Покажіть на прикладах.
- •Поясніть зміст понять «братство», «братські школи». Коли вони виникли? з якими подіями це пов'язано?
- •Покажіть роль братського руху у формуванні національної свідомості українського народу.
- •Розкрийте суть поняття "полемічна література". Вкажіть причини появи полемічної літератури в Україні. Охарактеризуйте діяльність і. Вишенського.
- •Проаналізуйте, яку роль у розвитку української мови відіграло винайдення книгодрукування. Порівняйте кількість друкарень в Україні у XVI - першій половині XVII ст. І в другій половині XVII ст.
- •Чим було зумовлене прийняття Брестської унії 1596 р.? Яка роль релігії в українському національно-державному відродженні?
- •Вкажіть, які події української історії суттєво позначилися на розвитку культури України у другій половині XVII - у XVIII ст. Зазначте особливості розвитку культури в цей період.
- •Визначте розмаїття літературних жанрів України у другій половині XVII – хуііі ст. І охарактеризуйте основні козацькі літописи того часу.
- •Порівняйте стан освіти в Україні у XVI - першій половині XVII ст. Та другій половині XVII - у хуііі ст.
- •Доведіть, що протягом XVII — XVIII ст. Україна була містком, що поєднував Росію із західноєвропейською цивілізацією.
- •Доведіть, що розвиток освіти, науки і літератури в Україні у середині XVII — на початку XVIII ст. Досяг загальноєвропейського рівня.
- •Дайте оцінку діяльності вищих закладів освіти, які існували на українських землях у першій половині XVIII ст.
- •Поясніть, як пов'язані між собою шкільна драма, інтермедія, вертеп, і з'ясуйте, коли в Україні зародився професійний театр?
- •Доведіть, чому саме історична наука та література відігравали найважливішу роль у формуванні української національної свідомості у першій половині XIX ст.
- •У чому полягають основні досягнення української музичної культури XIX ст., і які загальноєвропейські художні стилі позначилися на її розвитку?
- •Проаналізуйте відмінності та схожі риси у розвитку культури в Наддніпрянській і Західній Україні у хіх ст.
- •У чому полягають особливості творчих феноменів г.Сковороди і т.Шевченка? Дайте порівняльну характеристику.
- •Розкрийте причини посилення та характер русифікаторської політики царизму в Україні у XIX ст.
- •Які практичні кроки здійснив уряд гетьмана п.Скоропадського у справі відродження та розвитку української культури і науки?
- •Яку назву мав театр, створений Лесем Курбасом у Києві у 1922 році? Що сталося з його засновником? Що вам відомо про "розстріляне відродження"?
- •Покажіть суперечливий характер розвитку культури в Україні у 20-30-ті роки XX ст. Та негативний вплив на неї тоталітарної системи.
- •Доведіть на прикладах, що у повоєнні роки українська культура розвивалася у складних і суперечливих умовах. Чим це можна пояснити?
- •Як відомо, період "відлиги" позитивно позначився на розвитку культури. Наведіть приклади, які підтверджують це положення.
- •Загибель
- •Загибель
- •Охарактеризуйте розвиток української культури в умовах кризи радянської системи, накресліть схему її еволюції. Які фактори впливали на це?
- •Доведіть суперечливий характер розвитку культури України в 60-80-ті рр. XX ст.
Дайте оцінку суспільно-політичному устрою і покажіть його вплив на розвиток культури України у хіу-хуі ст.
Починаючи з ХІV ст. розвиток української культури стримувався тим, що етнічні землі нашого народу були розчленовані, опинилися під владою різних держав.
З 50-х років ХІV ст. розпочався наступ Литовської держави на Подніпров’я; на початку ХVІ ст. більшість українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського. На північному узбережжі Чорного моря запанували татари. Розшарпані українські землі опинилися під соціальним та національно-культурним гнітом. Планомірно велося духовне поневолення українського народу, приниження та викорінення української мови, звичаїв, традицій. Особливо тяжкими були експансія католицизму та спроби полонізації українців після об’єднання Польщі й Литви 1569 р. в єдину державу — Річ Посполиту.
Період від середини XIV до середини XVI ст. — це час подальшого формування українського народу, його мови та культури. Українська культура розвивалася в умовах важкої боротьби із загарбниками. Як уже відзначалося, у великому князівстві Литовському руська (українська) і білоруська культури були панівними. Однак після Кревської унії (1385 р.) поступово посилюється тиск більш високої організації і культури Польщі, і між цими культурами ведеться безперервна боротьба. Чи не найбільш агресивну роль у цьому віковічному конфлікті відігравала католицька церква, яка мобілізувала на боротьбу з православною церквою та культурою польсько-литовський державний апарат, могутні фанатичні релігійні ордени, військову силу магнатів та шляхту.
В українських землях Литовської держави до Люблінської унії польсько-католицька експансія великого розмаху не мала, але в Галичині, Холмщині та інших землях що входили до складу Польщі, відбувався масовий наступ, підтримуваний адміністративними заходами. Польський уряд перш за все вводить правило, за яким всі керівні посади посідали лише католики. І українська аристократія Холмщини, Галичини, Підлящини (до кінця XVI ст.) окатоличується і полонізується, відмовляється від української культури та мови. Лише дрібна шляхта зберігає своє національне обличчя. Така ж доля спіткала після Люблінської унії й інші землі України. У містах українська громада витіснялася у передмістя і переслідувалася та обмежувалася, поступово втрачаючи свої позиції. Лише селянство міцно дотримувалось своїх національних традицій, мови та культури.
По-іншому було на Волині, де українські магнати та шляхта твердо відстоювали свої позиції в адміністративному апараті, і тільки у XVI ст. полякам зробили поступки в деяких містах, де їх допускали до самоврядування разом з православними.
Поряд з цим у народні маси поляками поступово, але настирливо вноситься ідея вищості польської культури і католицької віри, «нижчості» української культури та православної церкви. Між католиками і православними штучно розпалюється релігійний антагонізм.
У XIV— XVI ст. відбулися значні зміни в усіх сферах суспільного життя. Неоднозначні процеси були притаманні у цей час культурному розвитку України. Дестабілізуючими культурний процес чинниками стали: падіння Візантійської імперії в XV ст., що позбавило християнську православну релігію зовнішньої підтримки, докорінно переорієнтувало торгівлю, вплинуло на культуру господарювання в українських землях; відсутність власної державності в цих землях; зростаюча загроза ополячення й окатоличення після укладення Люблінської унії 1569 р . ; татарська агресія. Піднесенню української культури сприяли технічний та технологічний прогрес; виникнення та розвиток власного друкарства, що давало змогу швидше, точніше і ширше розповсюджувати знання та інформацію; поява на історичній арені козацтва, яке виступало могутнім культуротворчим чинником. Взаємодіючи, ці чинники докорінно змінили культурне обличчя українських земель.
Певні зрушення в XIV—XVI ст. відбулись у політичній культурі. Європейський спалах Відродження дав поштовх розвиткові гуманістичної думки в Україні. Носіями нових ідей стали Юрій Дрогобич, Павло Русин із Кросна, Лукаш із Нового Міста, Станіслав Оріховський та ін. У своїх творах гуманісти подолали пануючий у середньовічній історіографії провіденціалізм (розуміння причин суспільних подій як вияв волі Бога) та фаталізм і почали зображати історичних діячів, як активних суб'єктів, поведінка яких залежить від конкретних обставин. Суть ідей, які вони обстоювали, полягала у звільненні суспільної свідомості, громадської та розумової діяльності з-під влади кліру. І хоча українські гуманісти були лише елітарною групою світських інтелектуалів, а їхні ідеї не мали значного поширення, все ж вони готували теоретичне підґрунтя для серйозних суспільних зрушень, вказуючи на людину як на активного суб'єкта історичного процесу.
Новим явищем політичної культури цього періоду слід вважати і феномен Запорозької Січі, яка була праобразом майбутньої української державності.
Значні зміни в XIV—XVI ст. відбулися у сфері правової культури. Українські землі втратили свою самостійність, тому особливістю їхнього суспільного життя стало співіснування правових систем різного характеру та походження. Головними документами, що регулювали правові відносини, стали Литовські статути: Старий (1529), Волинський (1566), Новий (1588), в основу яких було покладено традиційні норми місцевого звичаєвого і писаного («Руська правда») права. Крім цієї правової системи, в українських землях у багатьох містах діяло Магдебурзьке право, а в сільській місцевості західних земель — Волоське право. Хоча поява чужих правничих інститутів не зовсім відповідала ментальності місцевого населення, блокувала розвиток традиційних правових норм, проте саме Литовський статут завершив процес уніфікації правових систем давньоруських земель і став уособленням повного єдиного загального права.
Певні зрушення відбулися і в побутовій культурі українських земель. Розширення панського землеволодіння, посилення влади феодала логічно привело до зміни обличчя тогочасних сіл. Якщо раніше, коли вільної землі було багато, межею між сусідами вважалося те місце «де зіткнуться сокири», тобто, де з обох сторін зустрінуться рубачі під час рубання лісу, то в XV—XVI ст. під тиском наступу феодалів на селянські землі відбувається певне упорядкування структури селянського поселення. Хати будують обабіч дороги. За кожною хатою розташовані загуменки, тобто довгі вузькі смуги землі, що належали господарю хати.
У період XIV—XVI ст. в народний побут входять годинник, горілка, вогнепальна зброя та інші винаходи, що суттєво вплинули на суспільне життя.
Розвивається фольклор. Народна творчість звертається насамперед до оспівування традицій Київської Русі. В цілому переважає обрядова поезія (русальні, купальські, обжинкові пісні, голосіння, а з XVI ст. з' являються нові фольклорні жанри — думи, історичні пісні, нова тематика — боротьба проти татарсько-турецької агресії, новий герой — козак-воїн, захисник рідної землі, новий ідейний зміст — становлення та поширення норм козацької лицарської етики, пробудження почуття патріотизму, формування в народу нового рівня самосвідомості, громадянського обов'язку та віри у власні сили.
Значні якісні зміни відбулися в духовній культурі. Протягом XIV—XV ст. на ґрунті давньоруської мови під впливом народного мовлення сформувалася «руська мова», що стала офіційною державною мовою в Литовській державі. «Руська мова» — це певна спільна основа, сходинка в становленні української та білоруської національних мов. На зламі XV—XVI ст. сформувалися дві окремі літературні мови — староукраїнська та старобілоруська.
Поряд з вже традиційними юридично-діловим і літописним стилями, перекладною літературою, ораторсько-проповідницькою прозою бурхливо розвивається полемічний стиль (Г. Смотрицький, І. Вишенський, С. Зизаній), зароджується науковий (у лікарських посібниках, граматиках, словниках), виникає українське віршування (Г. Смотрицький, Д. Наливайко та ін.).
Глибоко позначилася на духовній культурі специфічна ситуація в релігійній сфері, що склалася в українських землях XV—XVI ст. Безперервне протистояння католицтва і православ'я зумовило укладення Берестейської унії (1596) та утворення уніатської церкви, що посилило гостроту релігійних та національних конфліктів. Релігійне протистояння мало не тільки негативні наслідки. Намагаючись укріпити власні позиції, протидіючі сторони мусили дбати про розвиток освіти, поширення свого впливу через розбудову шкіл. Релігійна полеміка збуджувала думку, сприяла розвиткові культури дискусії, формуванню полемічного стилю.
Реальні потреби господарського та культурного життя, поширення ідей гуманізму, намагання представників різних релігійних конфесій розширити свою соціальну базу зумовили якісні зміни у сфері освіти. У XV—XVI ст. поряд з традиційними школами при церквах та монастирях виникають протестантські та католицькі школи, що давали вищий рівень знань. Католицька церква вже у XV ст. розгортає боротьбу за ліквідацію православ´я і своє утвердження спочатку у Галичині, а потім в інших землях України. Місіонерську діяльність, спрямовану на окатоличення українського народу, ведуть ченці різних орденів — домініканці, францисканці (мінорити), бернардинці. Деякі з них відкривали школи високого рівня, до яких приймали і українських дітей, таким чином впливаючи на українську інтелігенцію та виховуючи вірних католиків.
Головними центрами місіонерської діяльності були монастирі, створені орденами. В кінці XV — на початку XVI ст. вони вкрили густою мережею Галичину, Холмщину та Підляшшя.
Православна церква поступалася римській освітою своїх священиків, рівнем літератури і т.ін. На середину XV ст. східна церква культурно зубожіла, і її література обмежувалася лише церковно-богослужебними книгами. А високоосвіченим людям цього було замало, і вони звергались до латинської та польської літератури, наукової і художньої. В цих складних умовах православна церква отримала підтримку від братств, створених громадськістю українських міст. Одне з них створюється у Львові на початку XV ст. Всі вони мали переважно релігійний характер.
З середини XV ст. у Литовському князівстві поширюються майже всі європейські реформаційні рухи, що проникали через Польщу. Першими прийшли ідеї гуситів, серед яких була й ідея боротьби за національну свободу, така близька українцям. В цілому ж протестантський рух в Україні глибокого впливу не мав. До нього приєдналася лише невелика група аристократів. Відсутність реформацій і єресей на Україні пояснювалася в основному тим, що насильницьке окатоличення, спроби денаціоналізації українського народу викликали національно-визвольний рух, необхідність захисту православної релігії. Тому була відсутня основа для поширення церковних єресей, спрямованих проти православної церкви. Навпаки, все гостріше поставала потреба її зміцнення та захисту.
Розвиток протестантизму все більше обмежувався жорстокими заходами католицької верхівки, яка для боротьби з реформацією заснувала орден єзуїтів та розгорнула терор проти реформаторів.
Падіння в середині XV ст. Візантійської імперії зумовило докорінний переворот у духовному житті українського суспільства. Після певної паузи в поступальному розвитку культури, своєрідного інтелектуального та культурного застою, розпочинається переорієнтація на західну цивілізацію, активне засвоєння на ґрунті києво-руської духовності, надбань західноєвропейської культури. Виявами цих якісних змін у духовній сфері України стали: 1) відхід від візантійських зразків та канонів (у XV— XVI ст. в іконописі постаті святих виходять за межі візантійських умовностей, набувають рис індивідуальності , передається динаміка руху); 2) поширення ідей гуманізму та реформації; 3) поява нових форм самовираження і мистецьких стилів (у літературі набуває поширення полемічний стиль, виникає українське віршування; у живописі наприкінці XVI ст. з'являються нові жанри — портрет, історичний живопис, зростає інтерес до пейзажу; 3) виникають такі жанри світської музики, як побутова пісня для триголосого ансамблю або хору (кант), сольна пісня із супроводом; у 1573 р . створюється вітчизняний ляльковий театр, що надалі переростає в традицію українського вертепу; зароджується стиль бароко;4) посилення світського елементу в культурі, зростання уваги до людини та її духовного світу;5) індивідуалізація творчості.
Отже, позитивні зрушення в культурі праці та господарюванні пов'язані з налагодженням Україною активних торгово-економічних зв'язків з Європою. Поява елементів громадянського суспільства та моделі-зародку (Запорозька Січ) національної державності в політичній та правовій культурі; зростання цивілізованості у сфері побутової культури; суттєві якісні зміни в культурі духовній, зумовлені впливом ідей гуманізму та реформації, створили сприятливий ґрунт для зростання національної свідомості українського народу, зміцнення його віри у власні сили, згуртування в боротьбі за свою землю, віру, права та незалежність.