10.4. Роль транснаціонального торгового права у регулюванні світового ринку космічних послуг і технологій

Ми вже зазначали, у зв’язку з процесами комерціалізації в космічній сфері та в силу особливих рис сучасної космічної діяльності, яка дедалі більше характеризується присутністю в цій сфері комерційного елементу, все більш значна частка операцій на ринку космічних послуг і технологій здійснюється неурядовими міжнародними організаціями, приватними фірмами та ТНК. Космічна діяльність, інтернаціональна за своєю суттю та унікальна як за своїми масштабами (у тому числі фінансовими), так і за глобальністю застосування, призвела до небаченої інтеграції цієї діяльності в рамках міжнародних корпорацій з дочірніми підприємствами в різних регіонах світу, що, як наслідок, призводить до нагальної необхідності правової регламентації діяльності ТНК, з одного боку, і врегулювання відносин суб’єктів космічної діяльності в нових умовах світового космічного ринку (тобто, за все більш активною участю ТНК), з другого. Механізмів міжнародного приватного права вже недостатньо для адекватного правового регулювання взаємовідносин розширеного кола суб’єктів світового космічного ринку. Як бути у випадку, наприклад, коли угоду про надання якоїсь із космічних послуг укладають міжнародна міжурядова організація та ТНК? Яке право може бути застосоване в цьому випадку? Міжнародне публічне право? Але ж ТНК не є суб’єктом міжнародного публічного права. Міжнародне приватне право? Але тут вже діяльність міжнародної організації не може регулюватись в рамках будь-якої національної правової системи.

Згідно з виробленим в ООН визначенням ТНК представляють собою підприємства, що не залежать від країни їх походження та форми власності на них (приватні, державні чи змішані) та мають відділення в двох або більше країнах, причому ці відділення функціонують відповідно до системи прийняття рішень, яка дозволяє провадити узгоджену політику та загальну стратегію. Особливо помітною є діяльність ТНК в таких галузях, як авто- та авіабудування, зв’язок, видобуток і переробка нафти та реалізація нафтопродуктів, а також діяльність на світовому космічному ринку послуг і технологій (створення космічної техніки та надання космічних послуг і технологій).

Згідно з визначенням, “найбільш характерною особливістю ТНК є невідповідність між економічним змістом, економічною суттю та юридичною формою; економічна єдність оформлюється юридичною множинністю (юридичні особи місцевого права, філії та ін.), що слугує інтересам власників ТНК” [31].

У повоєнний період в силу зростання економічної могутності ТНК виникла ситуація, коли у ТНК з’явилась можливість чинити могутній вплив на держави, які їх приймають, що могло вести до ущемлення суверенних економічних та політичних прав цих приймаючих держав.

На вимогу країн, що розвиваються, особливо потерпаючих від експансивної діяльності ТНК, в рамках ООН, починаючи з 1974 року, утворено Міжурядову комісію з ТНК і Центр з ТНК. До їх основних задач входило, зокрема, розроблення особливого кодексу поведінки ТНК в якості намагання формалізованого підпорядкування діяльності ТНК визначеним правилам ¹¹. Цій самій меті мав слугувати підготовлений Конференцією ООН з торгівлі та розвитку (КТР) і прийнятий ГА ООН у 1980 році Комплекс узгоджених на багатосторонній основі справедливих принципів і правил контролю за обмежувальною діловою практикою, а також резолюція ГА ООН 3514 (ХХХ) “Заходи проти корупції, що практикується ТНК та іншими корпораціями, їх посередниками та іншими сторонами, що причетні до справи”. Однак ці документи юридично мають лише рекомендуючу силу, і проблема підпорядкованості ТНК діючій юридичній регламентації лишається невирішеною. З 1977 року в рамках спеціально утвореної Комісії ООН з питань ТНК провадиться робота зі створення всеосяжного Кодексу поведінки ТНК, що охоплює усі сторони їх діяльності.

У 70-х роках з метою поставити діяльність ТНК в більш визначені міжнародно-правові рамки було запропоновано створити міжнародну систему реєстрації ТНК при ООН з тим, щоб в обмін на надання дипломатичного захисту з боку ООН ТНК були підпорядковані міжнародному контролю, здійснюваному ООН. На жаль, ця пропозиція не отримала широкої підтримки і не була реалізована.

В юридичній літературі, наукових дослідженнях останнім часом висловлюється думка про те, що в сучасних умовах правове регулювання діяльності ТНК повинно здійснюватися як на національному рівні, так і на міжнародному [31]. Але до цього часу ці пропозиції так і залишаються лише закликами. Тобто, можна зробити висновок, що міжнародне приватне право заходить у безвихідь, коли мова йде про врегулювання взаємовідносин за участю ТНК. А це, на наш погляд, досить суттєво для врегулювання правовідносин на світовому ринку космічних послуг і технологій, адже, як вже підкреслювалось, останнім часом все більшої ваги набуває в загальних обсягах світового космічного ринку внесок саме транснаціональних корпорацій. І треба враховувати, що зазначений процес залучення окремих напрямів світового космічного ринку до “зони особливих інтересів” ТНК має тенденцію до подальшого поширення: до послуг зі супутникового зв’язку та комерційних космічних запусків додаються останнім часом розробка та виготовлення космічних апаратів, продаж інформації з борту супутників дистанційного зондування Землі, на черзі – комерційне використання орбітальних космічних комплексів, тобто, діяльність ТНК набуває все більш всеохоплюючого відносно світового ринку космічних послуг і технологій характеру.

Проблеми врегулювання майнових і немайнових взаємовідносин суб’єктів світового космічного ринку дають підстави визнати, що на сьогоднішній день міжнародне приватне право виявилося перед лицем досить складних задач і протиріч, тобто дозволяє нам говорити про його справжню кризу. В основі цієї кризи лежить низка невирішених не тільки теоретичних, але й сугубо практичних проблем, пов’язаних, головним чином, з колізійним методом, що представляє, як і раніше, головний метод міжнародного приватного права.

У зв’язку з цим належить відзначити, що учасники світового торговельного обміну, керуючись не стільки теоретичними, скільки чисто прагматичними міркуваннями, розпочали самостійний пошук альтернативних міжнародному приватному праву засобів правового регулювання їх взаємовідносин. У результаті цього пошуку в другій половині ХХ століття розпочинається спонтанний процес формування нового правового явища, що отримало в юридичній літературі назву “транснаціональне торговельне право”, або “lex mercatoria”. Тут треба зазначити, що ще на початку нашого століття видатний вітчизняний юрист-міжнародник Володимир Михайлович Корецький, засновник української школи міжнародного права в своїй роботі про міжнародне господарське право зміг переконливо обґрунтувати об’єктивну необхідність міжнародного торгового обміну в тій системі правових норм, яку ми сьогодні називаємо lex mercatoria. Як справедливо зазначав з цього приводу В. М. Корецький, “... раз існують світогосподарські відносини, значить, повинні існувати (і дійсно існують) норми, що регулюють ці відносини. А раз існують норми, що регулюють цю групу відносин, то (за виключного розвитку узагальнюючих тенденцій в праві) повинна була народитися система цих норм” [58].

Ґрунтуючись на аналізі розвитку теорії та практики, В.М. Корецький прийшов до висновку, що “конфліктний прийом все менше й менше міг задовольняти завданням регулювання світогосподарських відносин... Особливості об’єкту регулювання (міжнародний торговельний оборот), - писав далі В.М.Корецький, - мали своїм наслідком особливість правових норм. Особливі колізійні норми допомагають мало, оскільки коли ми відсилаємо до іноземного законодавства, тим самим відсилаємо до системи норм, які призначались для регулювання внутрішнього торговельного обороту. міжнародний торговельний оборот потребує інших норм, які за своїм складом повинні відрізнятися від норм, існуючих для евентуально колідуючих систем торговельного права”. На думку В.М. Корецького, оскільки “міжнародний торговельний оборот не знаходить підходящих норм в офіційних джерелах, він шукає шляхи позадержавного регулювання” [58]. Під цим В.М. Корецький мав на увазі типові договори, міжнародні звичаї та комерційну практику, тобто, все те, що сьогодні іменується нормами транснаціонального торгового права (lex mercatoria.) Надзвичайно важливе значення має також висновок, зроблений В.М. Корецьким відносно переваг методу єдиного і безпосереднього правового регулювання в галузі міжнародних комерційних відносин.

Головна причина того, що міжнародні комерсанти віддають перевагу lex mercatoria міжнародному приватному праву, пов’язана з тим, що останнє має більш складний і менш передбачуваний, ніж lex mercatoria, характер. До того ж, “враховуючи... характерну повільність при прийнятті міжнародних уніфікуючих конвенцій, тільки lex mercatoria з його правопорядком дозволяє знаходити рішення, що найбільш відповідають потребам ділового світу, за якими багатолітній досвід і практика більшості держав” [59].