2.4. Демілітаризація космічного простору

З самого початку космічної діяльності було зрозуміло, що використання космосу з воєнною метою являє собою ні з чим не зрівняну небезпеку. От чому вже 14 листопада 1957 pоку резолюцією 1148 (XII) ГА ООН закликала укласти міжнародну конвенцію з роззброєння й водночас створити систему міжнародного контролю, покликану забезпечити запуск об'єктів у космічний простір суто в мирних цілях [35]. Це стало стимулом для активного формування світової юридичної думки щодо заборони використання космічного простору з воєнною метою, а також виведення у Космос і розміщення у ньому військової космічної техніки, і, таким чином, сприяло створенню умов для встановлення засад правового регулювання використання космічного простору виключно в мирних цілях.

Як вже згадувалося, тільки після підписання в серпні 1963 року Московського договору про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі та під водою [17] проблема узгодження позицій провідних космічних держав щодо послідовності прийняття міжнародних документів з правових принципів космічної діяльності в рамках роботи керівних органів ООН дійсно зсунулась з “мертвої” точки. Цьому сприяло й прийняття ГА ООН резолюцій 1884 (ХVІІІ) та 1910 (ХVІІІ). Першою, вітаючи наміри двох космічних наддержав не розміщувати у космічному просторі зброю масового знищення, ГА ООН закликала усі держави “стримуватися від виводу на навколоземну орбіту будь-яких об’єктів, які несуть на собі ядерну зброю чи будь-яку іншу зброю масового знищення, встановлення такої зброї на небесних тілах або розміщення такої зброї в космічному просторі будь-яким іншим чином” [42]. Друга, зі схваленням констатуючи укладення Договору про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі та під водою, запрошувала усі держави стати членами цього договору [43]. На сьогодні понад 130 держав світу стали учасницями Договору, а з провідних постачальників космічних послуг на цей час тільки КНР і Франція не приєднались до нього. Значення цього договору з точки зору правового регулювання світового космічного ринку полягає в тому, що він стосовно космічного простору заборонив у цьому просторі будь-які ядерні вибухи. Така заборона сприяла запобіганню розповсюдження гонки ядерних озброєнь на космічний простір. З технічної точки зору зазначені обмеження усували, як зазначає проф. Г.П. Жуков, “…небезпеку для нормального функціонування супутників, досить чутливих до електромагнітного імпульсу, що виникає в результаті ядерних вибухів у космічному просторі” [3].

Звичайно, Договір про заборону ядерних випробувань у трьох сферах не міг за визначенням стати міжнародним документом, що комплексно врегульовує діяльність у космічному просторі. Однак, заклавши правові основи демілітаризації космосу, Договір залишив не вирішеними навіть у цьому контексті дві проблеми: він не передбачає механізмів міжнародного контролю за його виконанням та не містить заборони на розміщення ядерної зброї в космічному просторі.

Більш конкретно щодо проблеми виключно мирного використання космічного простору та всілякого сприяння міжнародному співробітництву держав світове співтовариство визначилось після ухвалення ООН спочатку Декларації правових принципів діяльності держав з дослідження та використання космічного простору [12] та згодом Договору про принципи діяльності держав з дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла [7].

Встановивши міжнародно-правові засади космічної діяльності, Договір про космос запровадив також суттєві обмеження в сфері воєнного використання космічного простору: якщо Московський договір 1963 року встановив мораторій на ядерні випробування в космосі, то Договір 1967 року вже зобов’язує учасників “не виводити на орбіту Землі будь-які об’єкти з ядерною зброєю або іншими видами зброї масового знищення... ...і не розміщувати таку зброю в космічному просторі будь-яким іншим чином” (ст. IV Договору про космос). не забороняючи суворо використовувати космічний простір з воєнною метою (принцип виключно мирного використання цього простору розповсюджено тією самою статтею тільки на Місяць та інші небесні тіла), Договір 1967 року, однак, тільки обмежує можливі обсяги запусків у космос ракетно-космічної техніки військового призначення. На думку відомих російських юристів, положення (заклики) щодо використання космічного простору в мирних цілях, які наведено і в Декларації принципів, і в Договорі про космос, “є не більш як прагненням, завданням на майбутнє, а не чинним юридичним принципом. Затвердження в майбутньому такого принципу буде рівнозначно забороні в космічному просторі будь-якої військової діяльності” [3].

І все ж проблема безпеки в космосі до цього часу є надзвичайно актуальною, про що свідчать матеріали Третьої конференції ООН з космосу. Питанням убезпечення космічної діяльності, проблемі демілітаризації космосу було присвячено велику увагу і в національних доповідях більшості делегацій, і в звітах регіональних підготовчих конференцій, і, зокрема, в підсумковому зверненні делегацій Конференції до народів Землі “Космос на зламі тисячоліть: Віденська декларація про космічну діяльність та розвиток людського суспільства”, звіті про роботу та рекомендаціях Конференції [1].

Контрольні питання

1. Які основні етапи формування галузевих принципів у сучасному міжнародному космічному праві?

2. Яка міжнародна організація координувала розроблення й прийняття норм і принципів в сучасному міжнародному космічному праві?

3. Яким документом уперше було системно викладено основні галузеві принципи міжнародного космічного права?

4. У чому вбачається необхідність договірного закріплення галузевих принципів міжнародного космічного права?

5. Яке значення має демілітаризація космічного простору?

6. Як можна сьогодні оцінити стан справ із забороною воєнного використання космічного простору?