8.4. Міжнародна космічна станція (мкс)

Правові проблеми, що чекають учасників світового ринку космічних послуг і технологій в найближчі роки, на нашу думку, не можуть бути повно усвідомлені без урахування Міжурядової угоди між США, країнами-членами ЄКА, Канадою та Японією про співробітництво в створенні МКС, яку було укладено 29 вересня 1988 року. Тоді, у 1988 році йшлося про побудову американської космічної станції, до якої європейські країни, Канада та Японія були залучені зі своїми “важливими елементами, що разом з базовою американською космічною станцією мали скласти міжнародний комплекс космічної станції з розширеними можливостями” [55].^. Але масштаби цього “проекту ІІІ тисячоліття” виявилися такими, що навіть у розширеному складі учасники проекту не змогли забезпечити виконання робочих планів побудови МКС.

З 1993 - 1994 рр. до обговорення можливої участі в проекті залучається Росія, яка як правонаступниця СРСР зосередила найбагатший досвід (а також технічний потенціал і підготовлений персонал) в сфері створення та експлуатації пілотованих орбітальних станцій і практичної реалізації довготермінових місій в космічному просторі. За Міжурядовою угодою 1988 року проект хоч теоретично і мав статус міжнародного, практично “писався за американським сценарієм”: рішення з усіх питань приймались колегіально, однак, якщо США мало свою точку зору, остання й мала верховенство. З приєднанням 29 січня 1998 року Росії до проекту ситуація змінилась: проект набуває дійсно міжнародного статусу. Особливо це стає помітним, якщо прийняти до уваги остаточну формулу ухвалення рішень — консенсусом. І тільки для випадків неузгоджених ситуацій остаточне рішення приймає Голова Ради з управління проектом (представник США) з можливістю оскарження цього рішення в Комітеті з координації програми.

Як підсумок більш ніж десятилітніх переговорів делегацій держав-партнерів утворилась безпрецедентна у світовій юридичній практиці система взаємних правових зобов’язань держав та їх виконавчих органів, що регулюють діяльність зі створення та експлуатації МКС, її обслуговування як в космосі, так і на Землі. Умовно цю систему можна уявити собі у вигляді триповерхової споруди, кожний з поверхів якої регулює свій рівень відносин: найвищий рівень - угода між урядами держав-учасниць проекту, яка акумулювала в собі основні принципи співробітництва, а також ті взаємні зобов’язання партнерів з МКС, що потребують закріплення шляхом ратифікації (взаємна відмова від вимог щодо відповідальності, питання митного та імміграційного врегулювання, обмін даними та товарами, захист інтелектуальної власності, кримінальна юрисдикція на станції тощо); міжагентський рівень — низка двосторонніх меморандумів про взаєморозуміння між основними виконавчими органами держав-партнерів — космічними агентствами: ЄКА, НАЗДА, РКА та НАСА та третій рівень — рівень фізичних осіб (космонавтів/астронавтів), основних експлуатантів МКС на найближчий період.

Міжнародний проект створення МКС передбачає проектування, виробництво та експлуатацію орбітальної космічної станції для різноманітних потреб в галузях фундаментальних наукових досліджень, розробки нових та практичного використання космічних технологій; широкого (більшою мірою комерційного) використання інформації з орбіти Землі для потреб цілої низки галузей економіки: природокористування, екології, ресурсозабезпечення, проблематики катастроф та багато інших). Беручи до уваги ці напрями використання МКС і положення Розділу 101 “Комерціалізація космічної станції” останнього Закону США з питань комерційного використання космічного простору від 28 жовтня 1998 року [86], можна говорити про подальше поширення процесів комерціалізації космічного простору, включення окремих напрямів діяльності на борту пілотованих орбітальних станцій до сфери світового ринку космічних послуг і технологій. І, звичайно, про необхідність вже в найближчий перспективі (2005‑2010 рр.) вирішення міжнародно-правових і приватно-правових проблем регулювання відносин на цьому поки що незначному за обсягом, але дуже важливому за вагомістю результатів діяльності (в тому числі для інших напрямів) сектору світового космічного ринку. Таких проблем, як: “юрисдикція і контроль” щодо національного космічного сегменту та членів міжнародного екіпажу поза межами Землі; “відносин між державою реєстрації та іноземним або міжнародним елементом” (яке право застосовувати, якщо правова подія, врегульована міжнародним приватним правом, відбулась на пілотованому об’єкті чи поза ним в космічному просторі?); “право власності” (йдеться про винаходи та відкриття в процесі провадження космічної діяльності поза межами Землі) та ін. Особливо важливими з огляду на проблематику практичної космонавтики доби комерціалізації та приватизації є питання збереження права на інтелектуальну та промислову власність, створену на борту МКС.

Контрольні питання

1. Які види прикладної діяльності, пов'язаної з використанням космічної техніки та технологій, відомі сьогодні?

2. Назвіть провідні міжнародні організації в сфері правової регламентації супутникового зв'язку.

3. Які правові проблеми існують в сфері правового регулювання ДЗЗ?

4. Охарактеризуйте роль ООН у встановленні правових механізмів прикладних видів космічної діяльності.