- •1. Широке та вузьке визначення м-ту.
- •2. Визначення осн функцій м-ту.
- •3. Головні ознаки діяльності менеджера (м-ра).
- •4. Сутнісна х-ка класичної теорії менеджменту.
- •5. Сутнісна х-ка поведінкової теорії м-ту.
- •6. Сутнісна х-ка кількісної теорії м-ту.
- •7. Порівняльна х-ка осн моделей прийняття управлінських рішень.
- •8. Порівняльна х-ка інтуїтивної та раціональної технологій прийняття рішень.
- •10. Класифікація методів творчого пошуку альтернативних варіантів.
- •11.Класифікація методів обґрунтування управлінських рішень та їх х-ка.
- •12.Характеристика методу “дерева рішень”.
- •16. Сутність планування як функції управління.
- •17. Зміст поняття “мета” в управлінні й основні вимоги до правильно сформульованих цілей. Класифікація цілей орг-ї.
- •19. Переваги і недоліки п-су управління за цілями (мво).
- •18. Сутність концепції управління за цілями (мво).
- •20. Визначення поняття “стратегія”.
- •21. Логіка процесу формування стратегії організації (послідовність основних етапів процесу формування стратегії та їх зміст).
- •22. Характеристика поняття “місія організації”, вимоги до змісту правильно сформульованої місії.
- •23.Характеристика зовнішнього й внутрішнього аналізу як етапів процесу формування стратегії (цілі аналізу; фактори, що оцінюються; основні результати; swot- аналіз).
- •31. Класична теорія організації: характеристики моделі “ідеальної бюрократії” м. Вебера, її сильні та слабкі сторони.
- •24. Типи загальнокорпоративної стратегії. Варіанти загальнокорпоративної стратегії росту.
- •26.Характеристика стратегії контролю за витратами
- •27.Характеристика стратегії диференціації (принцип, на якому ґрунтується, перелік можливих унікальних властивостей продукції, умови ефективного застосування).
- •28.Характеристика стратегії фокусування (принцип, на якому ґрунтується, послідовність і зміст етапів процесу опрацювання, можливі варіанти реалізації).
- •29.Класифікація, склад і характеристика основних типів і форм планів впровадження стратегії.
- •30.Визначення поняття “організації” як функції управління. Співвідношення категорій “організація”, “організаційна діяльність”, “організаційна структура”.
- •32. Поведінкова теорія організації.
- •33. Сутнісна х-ка осн елементів організаційного п-су.
- •34. Осн результати досл впливу технології на організаційну структуру (дослідження Дж. Вудворд).
- •35. Основні результати досл впливу розмірів організації на її структуру.
- •36. Осн результати досл впливу середов. На структуру орг-ї (концепція Лоуренса-Лорша).
- •37. Змістовна х-ка п-су проектування робіт в орг-ї.
- •39. Осн принципи групування робіт і видів діяльності в окремі підрозділи орг.-ї.
- •41. Визначення категорії “діапазон контролю”(дк), наслідки його зменшення. Х-ки високої та пласкої структур управління.
- •43. Зміст функції “мотивація”. Співвідношення категорій “потреби”, “спонукання”, “дії” в моделі п-су мотивації. Внутрішнє й зовнішнє винагородження як інструменти мотивації.
- •44. Основні положення теорії “ієрархії потреб” а. Маслоу.
- •47. Основні положення “теорії очікувань” в.Врума.
- •48. Осн положення “теорії справедливості” с.Адамса.
- •50. Порівняльна х-ка змістовних і процесних теорій мотивації.
- •51. Визначення поняття “контроль”. Модель п-су контролю.
- •53. Види управлінського контролю за критерієм часу здійснення контрольних операцій.
- •54. Параметри ефективної с-ми контролю.
- •55. Визначення поняття “лідерство”. Співвідношення категорій “вплив”, “влада”, “повнова-ження”, “лідерство”.
- •57. Порівняльна х-ка осн підходів у теорії лідерства.
- •58. Осн положення “теорії х” і “теорії y” д. МакГрегора.
- •59. Визначення стилів керування за р. Блейком та Дж. Моутон. Х-ка виокремле-них ними осн стилів керування.
- •60. Ситуаційна модель керування ф. Фідлера.
7. Порівняльна х-ка осн моделей прийняття управлінських рішень.
У розшир. розумінні прийняття рішень ототожнюється з усім процесом управління, не тільки процес прийняття рішень, але і його виконання та контроль результатів його реалізації. У вузьк. розумінні прийняття рішень розглядається лише як вибір кращого рішення з чисельних альтернатив. У процесі аналізу вузького розуміння необхідно враховувати, що альтернативні варіанти не виникають самі собою. Процес прийняття рішень складається не тільки з вибору кращого варіанту, але й з пошуку альтернатив, встановлення критеріїв оцінки, вибору способу оцінки альтернатив тощо. Прийняття рішення – це процес, який починається з констатації виникнення проблемної ситуації та завершується вибором рішення, тобто вибором дії, яка спрямована на усунення проблемної ситуації. Кінцевим результатом прийняття рішення є саме управлінське рішення. В теорії управління виділяють три основні моделі прийняття рішень: класична модель; поведінкова модель; ірраціональна модель. Класична модель спирається на поняття “раціональності” в прийнятті рішень. Класична модель передбачає, що умови прийняття рішення повинні бути достатньо визначеними. Маючи повну інформацію, менеджери можуть вибирати альтернативу, яка щонайкраще відповідає потребам організації. Проте на практиці на процес прийняття рішень впливають чисельні обмежуючі та суб’єктивні фактори. Сукупність таких факторів у процесі прийняття рішень враховує поведінкова модель. Поведінкова модель. Г.Саймон сформулював два ключових поняття поведінкової моделі: 1) поняття “обмеженої раціональності”, яке означає, що люди можуть тільки намагатися прийняти раціональне рішення, але їх раціональність завжди буде обмеженою (теоретично завжди існує рішення краще за прийняте); 2) поняття “досягнення задоволеності”. Оскільки досягти “повної раціональності” неможливо, менеджери бажають аби їх “страх” щодо прийняття не найкращого рішення пересилив намагання досягти оптимального рішення. Саме такий стан (той момент, коли приймається рішення) Г.Саймон охарактеризував як “досягнення задоволеності”, розуміючи під цим вибір, який є достатньо добрим за даних умов. Ірраціональна модель грунтується на передбаченні, що рішення приймаються ще до того, як досліджуються альтернативи. Ірраціональна модель найчастіше застосовується: для вирішення принципово нових, незвичайних рішень, таких, які важко піддаються вирішенню; для вирішення проблем в умовах дефіциту часу; коли менеджер або група менеджерів мають достатньо влади, аби нав’язати своє рішення.
8. Порівняльна х-ка інтуїтивної та раціональної технологій прийняття рішень.
Найпростішою технологією прийняття рішень є інтуїтивна, Схема: реєстрація змін - селекція рішень, які містить пам`ять субєкта управління - прийняття рішення. Зміна стану висуває проблему, необхідність позбавитися якої і вимагає прийняття рішення. За інтуїтивної технології досвід прийняття рішень в аналогічних (подібних) ситуаціях, що накопичив даний суб’єкт управління й визначає саме рішення. Отже, якщо у минулому накопиченому досвіді суб’єкта управління не було прийнято аналогічних рішень, імовірність прийняття помилкового рішення зростає. Перевага інтуїтивної технології полягає у швидкості прийняття рішень, а основний недолік – у значній імовірності помилки. Етапи раціональної технології прийняття рішень: 1. Діагноз проблеми включає наступні підетапи: 1)виявлення та опис проблемної ситуації; 2)встановлення мети вирішення проблемної ситуації; 3)ідентифікація критеріїв прийняття рішення. 2. Накопичення інформації про проблему означає збирання й обробку різноманітних відомостей щодо проблеми, яка розглядається. Якість вирішення проблеми залежить від якості інформації про неї. Якість інформаційних матеріалів у свою чергу оцінюється за допомогою таких критеріїв: 1) об’єктивність; 2) лаконічність; 3) актуальність; 4) своєчасність; 5) комунікативність. 3. Розробка альтернативних варіантів означає розробку, опис та складання переліку усіх можливих варіантів дій, що забезпечують вирішення проблемної ситуації. 4. Оцінка альтернативних варіантів. 5. Прийняття рішення. На цьому етапі здійснюється порівняння альтернатив за очікуваними ефектами їх реалізації та вибір кращої альтернативи на підставі критеріїв, ідентифікованих на етапі діагнозу проблеми.
9. Послідовність оцінки альтернативних варіантів в п-сі прийняття управлінських рішень.
Оцінка альтернативних варіантів. Зміст цього етапу полягає у перевірці кожної знайденої альтернативи за критеріями 1) реалістичність - можливість її здійснення взагалі з урахуванням зовнішніх обставин, не залежних від самої організації. Зовнішні чинники часто обмежують кількість прийнятних альтернатив. До таких, зокрема, відносяться: юридичні обмеження; можливості існуючих технологій; моральні та етичні норми тощо. 2) відповідність ресурсам, які має у своєму розпорядженні організація; 3) прийнятність наслідків реалізації альтернативи. Результат реалізації альтернативи у загальному випадку – це багатомірне явище. Реалізація альтернативи призводить до наслідків як пов’язаних, так і не пов’язаних з досягненням встановленої мети. Якщо в процесі прийняття рішення не прийматимуться до уваги такі наслідки, можна отримати результат, який повністю нейтралізує очікуваний ефект. Тому в процесі виявлення можливих наслідків реалізації кожної альтернативи необхідно враховувати: не тільки основні (пов’язані з досягненням мети), але і побічні результати; не тільки безпосередній період реалізації альтернативи, але і майбутні періоди.