- •3.Початок людського суспільства та його еволюція на території України.
- •4.Трипільська культура.
- •5.Кочові народи на півдні України.
- •7. Проблема етногенезу східних слов’ян
- •8.Перші державні утворення на території України
- •10.Перші київські князі. Їх внутрішня та зовнішня політика
- •11.Християнізація Русі та її значення.
- •12.Реформаторська діяльність Ярослава Мудрого.
- •13.Еволюція політичного устрою Київської Русі. Причини політичної децентралізації Русі.
- •14.Історичне значення та проблема спадщини Київської Русі.
- •15.Етапи політичної історії Галицько-Волинської держави.
- •16.Внутрішня і зовнішня політика Данила Галицького.
- •18.Українські землі у складі Великого князівства Литовського.
- •19.Наступ Польщі на українські землі. Утворення Речі Посполитої.
- •21.Політика гетьмана п.Конашевича- Сагайдачного.
- •23.Брестська церковна унія 1596 р. Та її історичне значення.
- •24.Причини, характер та періодизація національно-визвольної війни 1648-1676 рр.
- •25.Формування української державності в ході національно-визвольної війни 1648-1676 рр.
- •26.Березневі статті: умови і правове значення.
- •27.Постать б.Хмельницького в українській історії. Оцінки діяльності.
- •28.Україна після смерті б.Хмельницького. Гетьмани і.Виговський та ю.Хмельницький.
- •29 Андрусівське перемир’я 1667 р., “Вічний мир” та їх значення для України..
- •30.Гетьманування Петра Дорошенка.
- •31.Причини поразки української національної революції 1648-1676 рр. Та її історичне значення.
- •33.Гетьман і.Мазепа: оцінки діяльності.
- •34.Конституція п.Орлика та її історичне значення
- •35.Українська політика Петра і. Наступ Росії на українську автономію.
- •39.Сутність українського національного відродження XIX століття, його передумови та етапи.
- •40.Декабристський рух в Україні.
- •41.Кирило-Мефодіївське братство. Т.Г.Шевченко.
- •42.Національно-визвольний рух у Наддніпрянській Україні в другій половині хіх століття
- •43.Національно-визвольний рух у Західній Україні в першій половині XIX столітті.
- •44.Національно-визвольний рух в Західній Україні в другій половині XIX століття.
- •45.Утворення перших політичних партій в Україні, їх програми
- •46.Соціально-економічна модернізація України в другій половині хіх століття.
- •47.Активізація революційно-визвольної боротьби в Україні на початку хх століття.
- •48.Аграрна політика п.А.Столипіна в Україні, її наслідки.
- •49.Україна в першій світовій війні.
- •50. Заснування Української Центральної Ради,її соціальна база і програма
- •52.Ііі Універсал Центральної Ради. Проголошення унр
- •53.Проголошення радянської унр. Війна більшовиків проти Центральної Ради.
- •54.IV Універсал. Брестський мир і Україна.
- •55.Українська держава гетьмана п.Скоропадського.
- •56.Директорія унр, її склад, внутрішня та зовнішня політика.
- •58.Перемога більшовиків в Україні. “Воєнний комунізм”.
- •59.Причини поразки, уроки і наслідки української національно-демократичної революції 1917-1920 років.
- •60.Союзний договір віл 30 грудня 1922 року, його сучасна політична оцінка.
- •61. Українське національно-культурне відродження 1920-х років.
- •62.Соціально-економічні перетворення в Україні на основі неПу.
- •63.Сталінська політика індустріалізації.
- •64.Колективізація українського села. Голодомор 1932/1933 років.
- •65.Тоталітаризм як явище світового порядку, його суть і особливості в Радянському Союзі.Масові репресії 30-х років в Україні, їх наслідки.
- •II. Соціально-економічне гноблення
- •68.Радянсько-німецькі договори 1939 року і західноукраїнські землі.
- •69.Напад Німеччини на срср. Початковий період війни.
- •70.Німецький окупаційний режим і антинацистський опір в Україні.
- •71.Визволення України від німецьких загарбників. Закінчення другої світової війни. Вклад України в розгром гітлерівської Німеччини і її сателітів.
- •72.Україна в системі міжнародних відносин після другої світової війни. Возз'єднання українських земель.
- •73.Труднощі відбудовчого періоду в Україні. Голод 1946-1947 рр.
- •75.Суспільно-політичне життя в Україні наприкінці 1940-х - початку 1950-х років. Сталінські репресії.
- •76.Проблеми розвитку народного господарства України в середині 50-х- першій половині 60-х років XX ст.
- •77.Спроби лібералізації суспільно-політичного життя України у другій половині 1950-х - першій половині 1960-х років. Шестидесятники.
- •78.Посилення кризових явищ в соціально-економічному житті України протягом 60-80-х років XX ст.
- •79.Дисидентський рух в Україні.
- •1968-1976 Р.Р. - піднесення дисидентського руху і тимчасовий вихід його із підпілля.
- •80.Перебудовчі процеси в срср. Зростання суспільно-політичної активності населення України наприкінці 80-х - початку 90-х років.
- •81.Акт проголошення незалежності України. Всеукраїнський референдум та вибори Президента України 1 грудня 1991 року.
- •82.Розпад срср та створення снд. Україна в системі снд.
- •83.Розбудова незалежної української держави. Вибори до Верховної Ради України в 2006 р. Вибори Президента України в листопаді 2004 р., їх результати.
- •84.Україна на міжнародній арені. Основні напрямки зовнішньої політики в сучасних умовах.
- •85.Суспільно-політичні рухи та політичні партії в Україні в сучасних умовах.
- •86.Національно-культурне відродження в Україні на сучасному етапі. Найбільші релігійні конфесії в Україні.
- •87.Конституційний процес. Основні положення Конституції України.
14.Історичне значення та проблема спадщини Київської Русі.
В історичній науці існує проблема спадщини Київської Русі.
Концепція російського історика М.Погодіна: Київська Русь - початковий етап історії Росії, наступницею Київської держави стала Московська держава.
Концепція українського історика М.Грушевського: історія та культура Київської Русі творилися, в першу чергу, українцями, адже основною територією формування держави послужила Середня Наддніпрянщина з центром у Києві, де споконвіків жив український народ, нікуди з них не переселявся, створивши тут свої звичаї, мову, літературу, мистецтво. Спадкоємцем Київської Русі є український народ, а наступником Київської держави стало Галицько-Волинське князівство.
Концепція радянських істориків: спадок Київської Русі - це спільний здобуток трьох народів - українського, російського і білоруського, Київська Русь - це "колиска трьох братніх народів".
У сучасній історичній науці це питання залишається дискусійним, тісно пов’язаним з політичними і патріотичними інтересами.
Українські історики у новітніх наукових дослідженнях (“Історія України: Нове бачення”, О.Гуржій, Я.Ісаєвич, М.Котляр, О.Моця та ін. - К., 1996, “Історія України” під загальною редакцією В.А.Смолія. - К., 1997) з сучасних позицій осмислюючи вітчизняну історію, доходять висновку, що Київська Русь дала початок трьом народам – українському, російському і білоруському, стала витоком державності і культури кожного із них. А історики В.П.Шевчук та М.Г. Тараненко (“Історія української державності”. - К., 1999), погоджуючись в цілому з цим висновком, водночас зазначають, “що українці мають все ж таки більше підстав, щоб претендувати на історичну спадщину Київської Русі”.
15.Етапи політичної історії Галицько-Волинської держави.
Віддаленість Галичини і Волині від Києва забезпечувала відносну незалежність і самостійність цих земель. З розпадом Київської Русі над Дністром виникло Галицьке князівство (кінець XI ст.), а над Бугом - Волинське князівство (сер. XII ст.) з центром у Володимирі.
Галицьке князівство спочатку було більш сильним. Зміцнення Галичини відбулося за князя Володимирка (1124-1153) та його сина Ярослава (1153-1187). Ярослав був наймогутнішим галицьким князем, за великий розум і спритність його прозвали Осмомислом. До його князівства були приєднані землі в пониззі Дунаю. Ярослав зміцнив союз з Угорщиною шлюбом своєї доньки з королем Стефаном, вів боротьбу з половцями, на кордонах галицьких земель будував укріплені міста. Але після смерті Ярослава князівство почало роздиратися міжусобною боротьбою між галицькими боярами, багато із яких були в союзі з польськими і угорськими феодалами.
Волинське князівство, відділившись від Києва, спочатку розпалося на дрібні князівства, які ворогували між собою. Забезпечити єдність Волинської землі вдалося талановитому князю Роману Мстиславовичу (1170–1205), який у своїй об’єднавчій політиці зробив ставку не на бояр, а на служиле дворянство і городян. Роман Мстиславович забезпечив внутрішню стабільність Волинського князівства, що дозволило йому розпочати активну боротьбу за розширення своїх володінь. В результаті у 1199 році Роману Мстиславовичу вдалося вперше об'єднати Волинську і Галицьку землі, врятувавши останню від зазіхань польських і угорських феодалів.
Так утворилася Галицько-Волинська держава.
У 1202 році Роман приєднав до князівства Київські землі. Утворення такої могутньої держави дозволило йому вести успішну боротьбу з половцями, угорськими і польськими князями, зі своїм непокірним боярством, сприяло економічному піднесенню князівства, розвитку міст, ремесел, торгівлі. Історики вважають, що у Романа існувала можливість утворення єдиної української держави. Проте загибель князя 1205 р. у бою з поляками зірвала усі його політичні плани.
Бояри прогнали малолітніх синів Романа - Данила і Василька - та взяли владу в свої руки. Під боярським пануванням земля прийшла в безладдя, чим скористалися поляки та мадьяри, які захопили Галич та Володимир і замишляли поневолити всю Галичину та Волинь.
Змужнівши, син Романа Мстиславовича, Данило Романович, розпочав боротьбу з чужинцями та галицькими боярами, спираючись при цьому на селян, міщан та служиле дворянство. У 1238 році Данило об'єднав під своєю владою Галицьку і Волинську землі, відновивши єдність Галицько-Волинського князівства.
У 1239 році Данило знову приєднав до своїх володінь Київські землі. Однак, в період, коли Данило вже відбудував свою державу, на руські землі напали монголо-татари, які після зруйнування в грудні 1240 року Києва, пішли походом на Волинь і Галичину. Данило змушений був визнати залежність від Золотої Орди і платити їй данину. Це дозволило йому захистити князівство від монголо-татарських набігів, відновлювати економіку. Але коритися Данило не думав і готував сили для боротьби проти Золотої Орди.
В руслі цієї антимонгольської політики князь:
уклав союз з угорським королем;
уклав союз з папою римським: папа обіцяв допомогу Данилу організацією хрестового походу проти монголо-татар, а Данило обіцяв церковну унію з Римом. У 1253 році він отримав від папи римського королівську корону і став першим українським королем.
організовував війська, укріпляв старі міста і будував нові - заснував Холм і Львів (перша літописна згадка про м. Львів відноситься до 1256 року).
Але антимонгольська політика Данила зазнала краху. Татари здійснили похід на князівство і змусили князя знищити відновлені ним укріплення міст. Це справило гнітюче враження на Данила і прискорило його смерть у 1264 році.
Українська історіографія вважає Данила Галицького одним із найвидатніших українських князів. У надзвичайно складних умовах він зміг перетворити князівство у високорозвинену державу, яку поважали в Європі і ототожнювали з Руссю.
Але головної своєї мети Данило не досяг - не зміг організувати боротьбу проти татар і забезпечити незалежність своєї держави. М.С.Грушевський закидає Данилу, що "його дипломатія була хаотична, його політика проти татар короткозора, непевна, уривочна".
При формальному збереженні єдності, князівство фактично розпалося і поступово втрачало колишню велич. У цей період князювали сини Данила Шварно (1264–1269) і Лев I (1264-1301), син Лева I - Юрій I (1301-1308), сини Юрія I - Андрій та Лев II (1308-1323). Галицько-волинські князі, визнаючи формальну залежність від Золотої Орди, фактично вели самостійну зовнішню політику. Особливе місце у цій політиці відводилося Польщі, Тевтонському ордену та Литві, підтримка яких могла забезпечити незалежність від Золотої Орди.
Андрій та Лев ІІ закріпили політичні стосунки з Литвою династичним шлюбом доньки Андрія та Любарта – сина великого князя литовського Гедиміна (1316‑1341). Цей шлюб виявився однією із передумов литовського панування в українських землях.
Останнім галицько-волинським князем став племінник Андрія та Лева II - Юрій II Болеслав (1323-1340). Він був українсько-польського походження (мати - сестра Лева II та Андрія, батько - польський князь Тройдент), був охрещений в католицькій вірі й отримав ім'я Болеслав. Коли ж з'явилася можливість зайняти галицько-волинський престол, Болеслав перейшов у православну віру і взяв ім'я Юрій. З його кандидатурою погодилися і бояри, і татари.
Юрій II Болеслав, вихований на західній культурі, здійснював прозахідну політику:
сприяв переселенню німців і поляків в українські землі, лояльно ставився до католицтва і його поширення в Україні. Невдоволені бояри отруїли князя. Смерть Юрія II була трагедією для України: він не мав спадкоємців і престол перейшов до його зятя - литовського князя Любарта.
Галицько-Волинське князівство опинилося в складі Великого князівства Литовського. Боротьбу за українські землі розпочав і польський король Казимір Великий, захопивши у 1349 році частину Галичини. В цю боротьбу вступила і Угорщина, яка володіла Галичиною з 1370 по 1386 рік.
Таким чином, після 1340 року Галицько-Волинська держава припинила своє існування, а українські землі були поділені між сусідніми державами.
Галицько-Волинське князівство, будучи ослабленим боротьбою з татарами, боротьбою між боярами та князями, стало об'єктом агресії з боку сусідніх держав і не змогло відстояти незалежність.
Це друга велика держава в українських землях після Київської Русі, спадкоємиця Київської Русі, що продовжила її культурні традиції.
Це перша власне українська держава - вона існувала лише на українському грунті і об'єднувала 9/10 етнічних українських земель.
Забезпечила високий рівень економічного та духовно-культурного розвитку українських земель.
Своєю орієнтацією на Захід відкрила доступ в українські землі західноєвропейським культурним впливам.
Зберегла український етнос від асиміляції з боку сусідніх держав, ставши на шляху їхньої агресії.