34.Конституція п.Орлика та її історичне значення

Після смерті І. Мазепи україська еміграція обрала гетьманом Пилипа Орлика. Він склав проект першої конституції , яка отримала назву ,,Папка і Конституція прав і Вольностей Запорозького війська» Змыст ъъ такий:

• Проголошувалася незалежнысть Украъни выд Росыъ та Речы Посполитоъ;

• Обгрунтовуэться протекцыя шведського короля та союз з кримським ханством.

• Територыя Украъни визнаэться Зборывським трактатом 1649 р.

• Державна скарбниця і майно підпорядковується генеральномупідскарбію, на утриманнягетьмана призначаються окремі землі.

• Скасовується орнди та податки на утримання гетьманської влади

35.Українська політика Петра і. Наступ Росії на українську авто­номію.

Після перемоги в Полтавській битві Петро І здійснює заходи по ліквідації Автономного устрою України

• У 1709р цар призначив до скоропадського свого резидента який мав контролювати діяльність гетьмана

• 1720 було вперше заборонено українську мову

• 1722 створюється малоросійська колегія , яка розділила владу з гетьманом.

Вільна торгівля скасовується з іншими країнами крім Росії.

39.Сутність українського національного відродження XIX століття, його передумови та етапи.

1. Росія і Австро-Угорщина здійснювали політику національного гноблення, всіляко прагнули перешкодити формуванню української нації, розвитку української культури.

В Росії національне гноблення набуло крайніх, жорстоких форм і найбільш яскраво проявилося у циркулярі 1863 р. міністра внутрішніх справ Валуєва, який заборонив друкування і викладання українською мовою, цинічно заявивши, що "ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може". У 1876 р. підписано Емський указ Олександра II, який заборонив ввіз літератури українською мовою, українські п'єси та пісні (їх треба було перекладати на російську), використання української мови в початкових школах, державних закладах. Назва "Україна" була заборонена.

В Австро-Угорщині національне гноблення здійснювалося не в таких грубих формах. Австро-Угорщина, на відміну від Росії, була конституційною монархією (Конституції 1848 р. і 1867 р.): існували певні політичні свободи, рівність громадян, центральний парламент і крайові сейми (зокрема в Галичині і Буковині), вибори до яких здійснювалися за участю всього населення. Українська мова і культура формально не заборонялися.

І хоч права українців всіляко обмежувалися - обмежувалося викладання українською мовою в школах, нею не викладали в жодному вузі, українських представників у виборчих органах влади були одиниці - все ж таки конституційний устрій сприяв зростанню активності українського населення, його організованості. В XIX ст. саме Західна Україна стала центром національного відродження.

2. Чинником національного відродження була давня традиція визвольної боротьби в Україні. Національно-визвольний рух XIX ст. став продовженням цієї традиції, набувши інших форм і змісту.

3. Активізації національного руху сприяло зростання української інтелігенції, яка виступала ініціатором і організатором цього руху. Центрами підготовки інтелігенції стали міста, де діяли університети: Львів (у 1661 р. відкрито перший в українських землях університет), Харків (у 1805 р. відкрито перший на Наддніпрянщині університет), Київ (1834 р.), Одеса (1865 р.). В Західній Україні значну роль у національному відродженні відігравало уніатське духовенство. У той час, коли православне духовенство в Наддніпрянщині було зрусифіковане і виступало опорою російського царизму, греко-католицьке духовенство прагнуло бути разом зі своїм народом, відображати його інтереси.

4. Важливим фактором національного пробудження стали події європейського життя. Ідеї Великої французької революції кінця XVIII ст. радикалізували українське суспільство, спрямували його кращих представників на пошуки шляхів перетворення існуючих порядків. Значний вплив на піднесення громадсько-політичного життя справили Вітчизняна війна 1812 р., засвідчивши марність сподівань українців на поліпшення їхнього становища, та зарубіжні походи 1813 р., учасники яких побачили переваги європейських форм суспільного і державного устрою